«Міста Сходу найбільше потребують української культури», - керівник проєкту фестивалю «З країни в Україну»

«Міста Сходу найбільше потребують української культури», - керівник проєкту фестивалю «З країни в Україну»

Проєктний менеджер фестивалю «З країни в Україну» Леся Лесів та координатор локації Юлія Арефьєва в передачі «Ранкова кава» розповіли, чому фестиваль охоплює найбільше міст на Сході ти які можливості розкриває для усіх охочих.

 

 

 

 

 

Анастасія Сіроговська: Коли і як розпочався фестиваль?

Леся Лесів: Фестиваль започатковано в 2014 році як ініціативу засновника фундації соціальних інновацій «З країни в Україну» Дениса Блощинського, який є також лідером гурту «Неспроста». Вони на Сході виступали у військових частинах та шпиталях. З часом ініціативу підтримали чимало донорів. І зараз фестиваль «З країни в Україну» - це вже культурна програма, яка триває протягом року і фінансована агентством США з міжнародного розвитку. Вона містить не лише фестиваль як проведення подій (цьогоріч в 11 містах України), але й навчальні академії, які поділяються на три напрями: Академія для локальних команд, Академія для волонтерів і Академія для представників культурних департаментів. Зараз в активній фазі Академія для локальних команд.

Нікіта Гросс: Академії запрацювали вже під час першого фестивалю?

Леся Лесів: Фестиваль еволюціонував із роками. Загалом академії для волонтерів та представників культурних департаментів з’явились лише цьогоріч. Академія для локальних команд була запущена в пілотному форматі у 2016 році, коли організації фестивалю ми вирішили переважно делегувати місцевим жителям. Навчання ми намагаємось організувати таким чином, щоб теорія плавно перетікала в практику. Влаштування фестивалю в своєму місті - це і є так практика.

Нікіта Гросс: Юлія, як на мене, ти обрала чи не найсерйозніший напрям - «Влада та громада», як це вийшло?

Юлія Арефьєва: Мені давно за це болить. У нас серйозна проблема з громадянською освітою. І з цієї проблеми витікають всі інші проблеми в Україні. Інструментів взаємодії із владою декілька. Найперше – діалог. І найчастіше виходить так, що для цього потрібен посередник. Бо склалось історично, що влада сприймає активістів як особистих ідейних ворогів, а активісти сприймають владу як дуже віддалену від народу. Але обидва переконання помилкові. Насправді всі прагнуть до одного, просто розмовляють різними мовами і їм потрібен так би мовити перекладач. Цим ми на локації і займаємось. Фактично в кожному місті організовуємо панельні дискусії з представниками місцевої влади. Як з’ясувалося, проблема бездомних тварин, як не дивно, об’єднує Закарпаття і Донбас набагато щільніше, ніж навіть українська культура, яку ми намагаємось популяризувати в спосіб фестивалю.

Нікіта Грос: В межах фестивалю, окрім власне концерту, є ще чимало локацій. Які вони?

Леся Лесів: Окрім вечірнього концерту, у нас є ще денні активності, які покривають різні соціальні групи. Перший напрям – «Відкрита бібліотека», далі – «Сучасна Україна». У межах напряму «Охорона здоров’я» люди навіть можуть пройти безкоштовне тестування на ВІЛ/СНІД. Також в нас є фотонапрям. Цьогоріч це буде таке собі дзеркало історії – старі і сучасні фото місцевості. Кінонапрям - це популяризація українського кіно через відкритий кінотеатр. А ще є напрям «Настільні ігри». Дуже популярне «Містечко майстрів», де люди можуть зробити щось своїми руками. Локація «Молодь та спорт» містить різні майданчики, де можна пограти у різні види спорту. Усі майстер-класи безкоштовні.

Нікіта Гросс: Повертаючись до напряму «Влада та громада», то як знайти ефективні шляхи співпраці із владою у своєму місті?

Юлія Арефьєва: Багато в чому це залежить від влади і від міста. Якщо влада відкрита до діалогу, можна прийти зі своєю ініціативою у приймальні години. Коли закрита, доводиться писати довжелезні звернення і достукуватись, долучати ресурси у вигляді місцевих медіа. Також дуже багато важить, чи готова громада самостійно розробити і працювати потім над створеним проєктом.

Нікіта Гросс: Чому фестиваль найбільше охоплює міста Сходу України?

Леся Лесів: Насамперед це фестиваль української ідентичності. І ми її намагаємось привезти в ті міста, де вона через різні історичні обставини могла бути втраченою чи пригніченою. І ми зрозуміли, що міста Сходу найбільше потребують доторку української культури.