Міфи про 22 червня

22 червня визначено як День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Але наші історики розвінчують міфи, які нам насаджав Радянський союз.

22 червня виглядає дещо інакшим, ніж перебуває в полоні традицій.

Ми вже відзначаємо 8 травня з усім світом, ми вже знаємо, що Друга світова війна почалася 1 вересня, ми пам’ятаємо, що 2 вересня лейтенант-генерал Дерев’янко підписав капітуляцію мілітаристської Японії.

І тут в нас є дата, яка стрижнем стирчить – 22 червня.

З позиції Другої світової війни, фактично 22 червня Україна відзначає напад Третього рейху на Радянський союз. Для незалежної України ця дата не є ані датою початку війни, ані датою визначною, тому, що територія України була поділена між декількома країнами на початку Другої світової. І Третій рейх так само, разом з Радянським союзом напали на Польщу на початку Другої світової війни.

УРСР перебувала в стані Другої світової війни від 16 вересня 1939 року. Саме цього числа утворився український фронт, який вранці 17 вересня розпочне бойові дії проти Польщі. Якщо говорити про Західну Україну, то перші бомби на Львів впадуть о 12 годині дня 1 вересня 1939 року.

Варто пригадати радянсько-фінську війну, в якій взяли участь військовослужбовці з території України, з Київського, Харківського, Одеського округів. Влітку 1940 року відбулась анексія північної Буковини та південної Бессарабії. Це теж бойові дії  на території сучасної України.

23 серпня 1939 року був підписаний пакт Молотова-Рібентропа про ненапад. Коли Радянський союз і Німеччина домовилися не нападати один на одного, а в таємних протоколах вони ще й поділили між собою Польщу. А 28 вересня 1939 року був підписаний ще один договір «Про дружбу і кордони», яким Німеччина та СРСР визнають особливі дружні стосунки між собою і визнають лінію кордону між собою.  З цього моменту на Захід з СРСР піде збіжжя, нафта, вольфрам…

Зараз багато істориків сперечаються, чи планувалася операція «Гроза», яка не розпочалася 6 липня 1941 року. Цю операцію, вважається, СРСР планував провести спочатку в Східній Європі, з виходом на Німеччину, і далі з проривом до узбережжя Атлантичного океану. Про цю операцію і цей план свого часу багато писав Віктор Суворов, він був звинувачений, що цього не було. Потім почали з’являтися документи, наприклад «План стратегічного розгортання і прикриття військ Червоної армії», датований 15 травня 1941 року. Потім з’явився конспект промови Сталіна 5 травня 1941 року, випуску офіцерів з радянських військових академій в Москві, де чітко визначені завдання Червоної армії, яка мала стати найбільш наступальною з усіх наступальних.

Про це свідчить розташування військ в прикордонних районах, насиченість Червоної армії наступальним озброєнням. На найпримітивнішому рівні про це свідчить відсутність в радянських бойових статутах  глави «Оборона». До 1943 року Червона армія воювала не маючи розділу «Оборона» в статуті.

В грудні 1940 року в Москві відбулась командно-штабна гра, де гралися усі найкращі офіцери СРСР, включно з наркомом оборони, начальником генерального штабу, з майбутніми начальниками фронтів. Там сценарій оборони навіть не розігрувався. Було розіграно дві наступальні операції, одна з яких фактично повністю повторила майбутній план Барбароса, про який на той момент СРСР ще не знав. Таким ігровим шляхом були з’ясовані можливі результати нападу Німеччини на СРСР. Вони були катастрофічні. За Німеччину у цій грі грав Георгій Жуков, а за радянські війська грав майбутній командувач Західним фронтом Павлов.

В 1941 році почалося масове переозброєння Червоної армії. До військ почали надходити новітні танки Т-34 КВ, новітні винищувачі, новітні бомбардувальники. Новітні штурмовики. Наприклад, легенда Другої світової – Іл-2, увійшов до військ, не маючи кормового стрілка. Фактично, це був літак новітнього неба.

А що таке літаки-штурмовики вранці 7 грудня 1941 року дуже добре покажуть екіпажі авіаносців над гаванню Перл-Харбор. Фактично у відкритому небі ці штурмовики нанесли удар.

Якщо почитати радянські щоденники, то всі відзначають, що це шок, від того, що вчора ми з Гітлером дружили, а сьогодні він перетворився на ворога. 22 червня стало катастрофою для радянського суспільство.

Фактично, територія України і Білорусії перетворилась на те місце, де зітнулись інтереси двох найстрашніших диктаторів 20 сторіччя. Дата 22 червня, таки має значення для України, але в інших ракурсах. Були бомбардування українських міст, але вони не були такими канонічними, як звикли зображати. Наприклад, на Київ впало від 6 до 8 бомб. Впали вони в Святошино, в районі одного з хімічних заводів.

З початком німецько-радянської війни розпочалась реальна трагедія мирного населення. Катастрофічний відступ радянських військ призвів до того, що радянська влада змушена була залишати величезні території. З першими днями війни пов’язана Західно-українська трагедія – це масове винищення політичних в’язнів і в’язнів, які не мали кримінальних вироків в тюрмах Західної України. У львівських тюрмах, луцькій тюрмі, в Тернополі, Станіславові, Заліщиків, коли в Дністер скинули два ешелони політичних в’язнів, розстріли в Умані, Києві). За перший тиждень бойових дій у тюрмах було розстріляно більше 23 тисяч цивільного населення. Всі карні злочинці були вивезені, а політичні в’язнів і ті, що не мали вироку були евакуйовані «по первуй категории» - це означало розстріл.

У Львові у тюрмі на Лонцького є страшний меморіал, який розповідає про цю трагедію. Є кадри 30 червня-1 липня 1941 року, коли німецькі війська увійшли до Львова і місцеве населення розбирало цю в’язницю, знаходило трупи. Наприклад, серед розстріляних був рідний брат  Романа Шухевича. Серед розстріляних в Києві був священик Андрій Бандера, батько Степана Бандери.

Коли радянські війська спробували відступати зі Львова, там було народне повстання проти них. Збереглася  хроніка і фотографії. Місцеве населення радо зустрічало німецьких окупантів. Всі дуже добре пам’ятали Голодомор, масові репресії і реальне ставлення до радянської влади було недобрим.

Київ був прифронтовим містом з 17 вересня 1939 року. Не говорячи про Вінницю, Львів, Кам’янець-Подільський, Проскурів. Севастополь і всі інші міста, де знаходилися радянські війська.