Найбільші техногенні катастрофи СРСР
П'яте місце. Перегрупування радянського супутника з ядерною установкою «Космос-954» з космічних сил в наземні (1978 рік).
Як випливає з опису, космічний супутник з атомним реактором на борту раптово вирішив закінчити життя яскраво та відправився в буржуазну Канаду максимально короткою траєкторією. Уламки радянського супутника включно з активною зоною реактора зігріли холодну землю Канадщини площею 124 тисячі квадратних кілометрів. Ніхто не постраждав, уламки підібрали канадці й американці спільно, але скандал був грандіозний.
Підсумок: жертв немає, постраждалих немає, СРСР виплатив Канаді компенсацію і на три роки зупинив запуск подібних супутників. Не допомогло: за п'ять років супутник «Космос-1402» скоїв перегрупування в підводний флот, на прощання подарувавши атмосфері планети 44 кілограми радіоактивного урану, які потім кілька років поспіль випадали на кого завгодно.
Четверте місце. Трагедія в Краматорську (1980-89 роки).
Відома, сумна і дуже символічна історія. В кінці сімдесятих років в одному з гранітних кар'єрів під Донецьком загубили капсулу з радіоактивним цезієм із радіоізотопного рівноміра. Загубли.
Як нескладно здогадатися, ніхто заради такої дрібниці закривати видобуток на кар'єрі не став. У 1980 році в Краматорську здали панельну багатоповерхівку із сюрпризом. Сюрприз, зрозуміло, полягав в цій самій капсулі, замурованою в одній з панелей. Вже за рік в одній з квартир поруч із капсулою вмирає молода дівчина, за рік — її 16-річний брат, а пізніше їх мати, всі від лейкозу. Заселяється нова сім'я, в якій незабаром помирає, теж від лейкозу, хлопчик-підліток.
Це могло б тривати досить довго, під розповіді лікарів про погану спадковість і погану екологію, але батько померлого хлопчика з енергією бульдозера взявся за розслідування причин. Домігся дослідження будинку, в тому числі й на предмет радіації, і фонящу стінку виявили.
Підсумок: 4 померлих, близько двох десятків опромінених, будинок тимчасово відселили, але після видалення капсули радіаційний фон повернувся в норму і люди повернулися додому. Для любителів історій про будинки-вбивці повідомляю адресу: Краматорськ, вулиця Марії Приймаченко, 7.
Третє місце. Аварія в бухті Чажма, 1985 рік.
Дуже російська аварія. У Японському морі біля пірса відбувалось перезаряджання активних зон реакторів на атомному підводному човні. Процес містить підйом кришки реактора. Це досить копітке заняття, що вкрай бажано проводити штатними підіймачами, це раз. До того ж, слід не розгойдувати човен (в прямому сенсі), це два.
На перше щасливо забили самі організаторами процесу і піднімали кришку позаштатними підіймачами. На друге забили сторонні учасники: в момент підйому кришки реактора, наплювавши на попереджувальні сигнали, повз підводний човен з хвацьким «Уіііііііі» пронісся на повній швидкості катер-торпедолов. Як нескладно здогадатися, пронісся він по воді. Вода піднялася хвилями, хвилі ударили в підводний човен, його хитнуло, і кришка реактора піднялася трохи вище, ніж хотілося б оточуючим їй людям. Втім, довго нервувати їм не довелося, тому що всі вони померли за лічені секунди після теплового вибуху реактора.
Пожежу гасили абияк і чим попало, без натяків на спецодяг і розуміння небезпеки. Флотське керівництво особливу увагу приділило інформаційній блокаді. Сусіднє селище та територію судноремонтного заводу швидко оточили й відрізали від зовнішнього світу. За кілька годин пожежу загасили. По обручці одного із загиблих офіцерів з'ясували, що реактор обдарував світ 90 тисячами рентген на годину. Без кільця визначити було б складніше, тому що від тіл безпосередніх жертв аварії не залишилося майже нічого.
Підсумок: десяток загиблих в момент аварії, сотні опромінених, частина з яких незабаром померла від променевої хвороби й супутніх сюрпризів на кшталт лейкозу, два підводні човни (той, на якому стався вибух і той, що ремонтувалася в доці по сусідству) довелося списати — радіація зашкалювала. Катер-торпедолов не постраждав.
Друге місце. Аварія на заводі «Червоне Сормово» (1970 рік).
Під Нижнім Новгородом під час штатних випробувань при будівництві атомного підводного човна проекту «Скат» вирішив трошки попрацювати ядерний реактор човна. Здивувавши оточуючих своїм трудоголізмом, він вирішив здивувати їх ще більше і вибухнув. Дванадцять монтажників вирушили на зустріч до святого Петра одразу ж. Ще півтори тисячі потрапили під опромінення (60 000 рентгенів, це вам не Дятлов лапкою помацав).
Працівникам суднобудівного заводу роздали відра, швабри, ганчірки й обіцянки премії в розмірі 50 рублів на день. Кожен з них дав підписку про нерозголошення на 25 років. До закінчення цього терміну в живих не виявилося понад половини ліквідаторів аварії, майже всі хто вижив стали інвалідами І та ІІ груп.
Підсумки: півтора десятка загиблих в самій аварії, за найскромнішими оцінками близько сотні померлих від наслідків, великий «бульк» радіоактивної води потрапив до Волги, човен полагодили, інформацію засекретили.
Перше місце. Киштимская катастрофа, вона ж аварія на хімкомбінаті «Маяк» (1957 рік, в закритому селищі Челябінськ-40).
На секретному військовому заводі в невідзначеними на мапі селищі виробляли, зрозуміло, не корм для котиків і навіть не котиків для корму, а цілком собі ядерні заряди для атомних бомб. Тут же зберігали відходи виробництва. В один не найпрекрасніший момент одна з ємностей для зберігання таких відходів трішечки бумкнула, обдарувавши природу 20 мільйонами кюрі радіоактивних речовин, причому не сумна ізотопами короткоживучого йоду-131, як в Чорнобилі, а веселими ізотопами стронцію-90 і цезію-137 з періодами напіврозпаду в третину століття і милою звичкою накопичуватися в кістках і впливати на кістковий мозок.
З нагоди феєрверку на хімкомбінаті, який підняв в атмосферу кілометровий стовп мерехтливого помаранчевим диму, газета «Челябінський робітник» на прохання товаришів з трибуквених служби вибухнула епічної заміткою про красивому полярному сяйві. Дезінформація, так. Вся інформація про аварію була моментально засекречена, велика частина населених пунктів, над якими світилося «полярне сяйво», були знищені, тварини вбиті, жителі відселені.
Підсумок: третє місце в списку ядерних аварій за історію людства (після Чорнобиля і Фукусіми), освіту на карті світу першої зони відчуження — ВУРС, Східно-Уральського радіоактивного сліду, тисячі людей опромінені, в тому числі військові і ув'язнені, добровільно-примусово стали ліквідаторами наслідків аварії, 12 000 чоловік відселені із зони зараження.
Поза конкурсом: вчення на Тоцький полігоні (операція «Сніжок»), 1954 рік.
Радянська армія — сама радянська з усіх армій світу. У 1954 році Радянський Союз готувався до Третьої світової війни, яка за нехитрим задумом радянського керівництва мала пройти в Західній Європі (що досить-таки багато говорить про радянське керівництві). Ядерна зброя тільки-тільки з'явилося і військову справу ще як слід не підлаштуватися під його існування. Тому радянське командування вирішило провести навчання. Глобально, якщо відкинути словесне лушпиння, військове керівництво хотіло відпрацювати захоплення західноєвропейського міста радянськими військами після того, як ці самі радянські війська кинуть на місто ядерну бомбу.
Навчання відбулися на Тоцькому полігоні (неподалік від нинішнього Оренбурга). Збудували зміцнення, розбили табори, потренувалися, вишикувалися і сонячним ранком, власне, підірвали бомбу. Ядерну. Справжню. З літака, як годиться. І відправили війська в атаку на умовного противника. Скляним піском. За батьківщину! За Жукова!
Жуков, який ці навчання, до речі, і проводив, сам в атаку не відправився, звичайно, і по зараженій радіацією землі особливо не крокував, на відміну від десятків тисяч солдатів. Частина з яких пішки пройшлася по епіцентру десь за годинку після вибуху. Точні результати цих навчань в смертях, онкології й імпотенції оцінити практично неможливо Той самий Жуков ретельно подбав, щоб дані про навчання засекретили. Кожен солдат давав підписку про нерозголошення на 25 років, а його документи фальсифікувалися: по паперах кожен, хто був присутній на полігоні, знаходився в цей момент не під Оренбургом (тоді він називався Чкалов), а в абсолютно інших місцях найбільшої держави на планеті. Нескладно здогадатися, що до фактичного розпаду Союзу отримати будь-яку компенсацію їм було неможливо: за документами-то вас там не стояв.
Підсумки: десятки тисяч опромінених з-поміж військових і мирного населення в населених пунктах, що оточують полігон. Точних цифр про смертність немає і, ймовірно, вже не буде ніколи. Жуков навчаннями залишився задоволений.
На фото: вибух ядерної бомби на Тоцькому полігоні 14 вересня 1954 року народження, близько о пів на десяту ранку.
