«Найкращим визнанням для будь-якого художника – є бажання злочинця вкрасти його картину»

«Найкращим визнанням для будь-якого художника – є бажання злочинця вкрасти його картину»

Очільник видавництва «Залізний тато», Дмитро Савченко, про революційний проект книги латинською абеткою, постать Беніто Муссоліні у світовій історії, та чому мистецтво має провокувати.

 

Тримаю зараз у руках книгу видавництва «Залізний тато» – твого спільного з Олексієм Бешулею – «Муссоліні очима українців». І тут в передмові написано, що це книга, яку можна сміливо назвати збудником інтелектуального дискомфорту. Що це означає?

Книга розгерметизовує не зовсім зручну сторінку історії, пов’язану з постаттю Беніто Муссоліні. Оскільки історичні акценти вже розставлені, ця сторона є програшною в протистоянні Другої світової, існують певні табуювання, щоб говорити про фашистську Італію в такій тональності, в якій написана ця книга.

У якій тональності?

Вона є унікальним явищем – тут вміщені праці двох призабутих авторів. Михайло Островерха, цікава постать, він починав свій воїнській і життєвий шлях з формації українських січових стрільців, і в міжвоєнний період опинився в Італії і на власні очі спостерігав за тим соціальним експериментом, який провадили прибічники Дуче і сам Беніто. І власне, він зробив агіографічний канон…Знаєте, як в православній культурі, так називають канон, за яким пишуться житія святих. Але це життєпис італійського диктатора. Написаний за часів його життя. Передмову написав Дмитро Донцов. Я думаю, що це досить авторитетне ім’я. І другий автор – Святослав Боярич. Ми вирішили об’єднати ці праці і дати їм друге життя. Я написав передмову на 17 сторінок, де систематизував основні тези, пов’язані з постаттю Дуче. На зворотній стороні книги є цікаві висловлювання знайомих нам людей - Махатми Ганді, Освальда Шпенглера, Уїнстона Черчіля, їхні цитати, відгуки про Дуче. Ось така суперечлива книжечка. Але це наша історія, і ми виключно керуючись якимось археологічним інтересом, вирішили дати можливість українцям побачити, як оцінювали Дуче його сучасники, і той соціальний експеримент, який мав місце у Італії за часів його правління.

Зараз якісь коментарі від читачів отримуєте?

Ця книга – збудник читацького інтересу аудиторії, я провів лише одну презентацію в Києві і то вона далася нам дуже важко, з боями. Люди покеровуються якимись кліше, на превеликий жаль. Вони чують ім’я Беніто Муссоліні – і в них одразу несприйняття. А от в Європі нещодавно видали щоденники Геббельса. Великі видавництва можуть впевненіше педалювати ці теми.

Після Муссоліні чим займається «Залізний тато»?

На наступному тижні віддаємо в друкарню наш проект. Провокативний! Книжка, написана українською латинкою. Ми написали маніфест, в якому закликаємо всіх прогресивно мислячих людей, які мають намір довести до логічного завершення на культурних фронтах заклик Хвильового «Геть від Москви!», до переходу від кириличної на латинську абетку.

Книга, яку ми видаємо – надрукована новітньою латинковою абеткою. Сама по собі тема провокативна. Ми не чужі для націоналістичного руху, але в самому русі на нас вже шквал критики повалився. Є люди, які критикують і не поділяють нашого наміру. Ця книга презентуватиметься на Львівському Форумі Видавців. Зараз ми проходимо останні приготування – Форум починається 13-го вересня! Думаю, що ми впишемося в графіки і подаруємо книжки всім, хто допомагав нам на спільнокошті. Це люди з різних прошарків суспільства, навіть поранені військові. Нам серйозно допоміг Ігор Дмитренко, учасник Ігор Нескорених цього року, це один з основних наших інвесторів.

Чим ти зараз займаєшся? Щось пишеш?

Більше організаційною роботою займаюсь, бо більше тактичних завдань треба виконати. Стенд вигадати… Зараз не до писанини. Після Форуму доведеться йти в поля, презентуючи нові книги. Це «Теж бешкет» – книга українською латинкою. Ну і «Муссоліні очима українців». Приходять пропозиції від різноманітних активістів з проханнями завітати до них з презентацією. Коли завершимо наші приготування до Форуму – зможемо виходити в поля. Щоб наше видавництво не жевріло, а дихало на повні груди.

Футуристична поезія? Все скінчено?

Це цікава тема. Нерозкрита скринька пандори, звідти можна постійно виймати несподівані сюрпризи, і ті експерименти футуристів початку 20-го століття, їх можна осмислювати, диверсифікувати і в такий спосіб повертати їх в контекст нинішнього мистецтва. Питання у тому, що поезія як жанр не є комерційною – надрукувати поетичну книжку – означає мати справу лише з видатками, тим більше футуристична поезія. Її розуміє може в Україні людей п’ятдесят! Дуже вузький сегмент зацікавлених людей. Тому що це верлібр, це какофонічна поезія. Я займався перекладами російської авангардної поезії, я намагався звернутись до фондів, до потенційно зацікавлених осіб, щоб видати ці переклади українською мовою – це поема Велимира Хлєбнікова, Кручоних, Камінський, це та плеяда «поплічників» Маяковського, Бурлюка. Ми починали розмову з Муссоліні – я казав, що нас звинувачують у політичній заангажованості, але ж зрештою всі обвинувачення можна спростувати прикладом великого шмату досліджень лівацького спрямування.

Щодо видання перекладів - ніхто не відреагував на нашу пропозицію, бо люди, які розуміються на книжковій діяльності, вони розуміють, що поезія є завжди збитковою. Поезію можна собі дозволити видавати лише тоді, коли у кейсі твого видавництва щонайменше 20 книжок, які є класними, популярними, самі себе окуповують. І ти дуже не напружуєшся, щоб просунути ці книги і довести до відома суспільства, що в тебе є нова класна книжка. Видавництво, яке дозволяє собі видати поетичну книжку – це видавництво, яке може дозволити собі розкіш. Ми віримо, що і для нас такий час настане.

В мене є книжка, завершена на 90 відсотків, присвячена феномену італійського футуризму. Але коштів на видання поки немає. З іншого боку, це підозріло, що ми видаємо лише свої книжки.

У нас іще є один проект – несподівана книга, абсолютно не дотична до історичної, політичної теми, книжка про автомобілі. Її написала одна хороша людина, її немає вже в живих, ми про автора детальніше розкажемо на презентації цієї книги, але вона присвячена тому, як грамотно обрати собі беушний автомобіль.

Мистецтво покликане провокувати?

Так! Це його пряма і безпосередня функція. Якщо воно не підштовхує тебе до протиправних дій – це не мистецтво. На мене повпливав Дмитро Корчинський, його книга «Сяючий шлях», де він приділив увагу тому, що йому доводилось красти картини з різноманітних галерей. Найкраще визнання для будь-якого художника – є бажання злочинця вкрасти його картину.

І я пішов на крадіжку однієї картини, у київському ресторані. Вона розташовувалася несправедливо, у темному куті. Ця картина таки була вкрадена. І я відчув себе справжнім естетом лише після цього. Мертве мистецтво викликає у нас лише споглядальну реакцію. Повинно бути відчуття нестримного прагнення дії. Тільки дія дає життю сенс, якщо мистецтво підштовхує до цього – воно живе.

Настільна книга?

Мені подобається Біблія, я розумію, що моя відповідь далеко не оригінальна. Але це книга, в якій можна знаходити для себе щось нове протягом всього життя. Зазираю і в Коран, але він більш абстрактний, він написаний поетами. А Біблія написана поетами, божевільними і воїнами. Мені ще дуже подобається Бруно Шульц, Андрій Бєлий, між іншим, я коли писав «Заколот» – прокидався вранці, і розумів, що треба щось написати в доповнення праці і для того, щоб зарядитися правильним вектором мислення – відкривав його роман «Петербург». І кілька сторінок гортав для того, аби зрозуміти в кому ритмі потрібно формулювати свою думку. Я абстрагуюсь від всіх політичних контекстів, як майстер слова він вартісний. Звісно, Джойс теж. Це ж обов’язок прочитати Джойса! Набоков мені подобається теж. Я не прихильник феміністичних рухів, але його ставлення до жінок мене торкає. Мене Василь Стус торкнув, як поет. Він важкий, але справжній. Там такий масштаб світосприйняття, мислення, що багатьом європейським класикам і не снилося! Дуже прикро, що він лишається недооцінений до кінця. З прози – мені есеїстика Оксани Забужко подобається. Дмитро Корчинський, звісно, якого безкінечно можна читати і по колу повертатись до його творів. Постать, яка грандіозно вплинула на формування мого світогляду. Інший мій вчитель - Андрій Середа, фронтмен гурту «Кому вниз» – як поет мені подобається, але, на жаль, зараз нічого не видано, і ми маємо змогу лише слухати вірші у його виконанні.

Повну версію можна послухати: