«Найперше військовий лікар повинен бути організатором, а потім хірургом», - полковник медичної служби Богдан Кучер

«Найперше військовий лікар повинен бути організатором, а потім хірургом», - полковник медичної служби Богдан Кучер

Про лапараскопічні операції у мобільному шпиталі, координацію з надання допомоги пораненим під час Іловайських подій та завдання, які стоять перед ВМКЦ Південного регіону, - під час виїзного ефіру Армія FМ розповів начальник клініки торакальної хірургії та термічних пошкоджень Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Богдан Кучер.

 

 

 

Ярослав П’ясецький: Богдане Максимовичу, розкажіть, як Ви обрали фах саме військового медика?

Богдан Кучер: Військову службу я розпочав строковиком у 1979 році. Після закінчення медучилища у Кременці потрапив до Збройних сил СРСР на посаду фельдшера авіаполку. Служив у Хабаровську, а через рік вступив у Військово-медичну академію імені Кірова. Через 6 років закінчив факультет підготовки лікарів для ВПС. За розподілом потрапив в авіаполк, де прослужив 4 роки. А в 1994 році вступив в клінічну ординатуру по торакальній хірургії в відому на весь світ клініку госпітальної хірургії, яку свого часу очолював Микола Пирогов. По завершенню за розподілом почав працювати у Військово-медичному клінічному центрі (далі – ВМКЦ) Південного регіону на посаді старшого ординатора відділення торакальної хірургії.

Ярослав П’ясецький: Розкажіть про свою роботу у ВМКЦ?

Богдан Кучер: Я б хотів розпочати з історії медичного центру. Військовий шпиталь був заснований у 1797 році, розташований на Військовому узвозі і розрахований на 500 осіб. Обслуговували шпиталь всього 7 лікарів – два військових і п’ять цивільних, а також 7 фельдшерів. З початком Кримської війни госпіталь надавав медичну допомогу пораненим. В той час там працював і видатний хірург Микола Пирогов. У 1877 році шпиталь було розташовано на Французькому бульварі, де було розширено склад лікарів. Надавав медичну підтримку шпиталь у російсько-турецькій війні. У 30 роках 20 століття був створений Одеський військовий округ - госпіталю було надано статус окружного. У 2000 році наказом МОЗ шпиталю було присвоєно статус клінічного. А в 2007 році він став Військово-медичним клінічним центром Південного регіону. В цьому ж році було створено на базі нашого госпіталю 61-й військовий мобільний шпиталь. Цікава історія нашого шпиталю під час Другої світової війни. Він був евакуйований в Самарканд в Узбекистані. У 1943 році госпіталь перебував у складі Воронезького та Першого українського фронтів. А вже після визволення Одеси перебазований на своє постійне місце дислокації.

Ярослав П’ясецький: Які основні завдання стоять перед ВМКЦ Південного регіону?

Богдан Кучер: Основними завданнями Військово-медичного клінічного центру є підтримання високої бойової та мобілізаційної готовності, організація бойової спеціальної підготовки особового складу, надання меддопомоги і організація консультації спеціалістів в клініці амбулаторно-поліклінічної допомоги, стаціонарне лікування військовослужбовців та осіб, які законодавчо мають на це право. Також клінічне впровадження нових методів діагностики та лікування в практику, забезпечення медтехнікою медчастин, які перебувають в зоні нашого підпорядкування. А ще організація управління медичними засобами навчально-бойової підготовки та інших видів повсякденної діяльності особового складу.

Ярослав П’ясецький: А якою є організаційно-штатна структура медцентру?

Богдан Кучер: Це багатопрофільний лікувально-діагностичний центр на 725 ліжок. Із них 320 – ліжка хірургічного профілю і 450 – терапевтичного. У шпиталі до 30 клінік і самостійних відділень лікувальних терапевтичного та хірургічного профілю, а також діагностичні відділення. Також медичне забезпечення, логістика для забезпечення діяльності ВМКЦ. У зоні нашої відповідальності - Миколаївський військовий шпиталь на 200 ліжок та 61-й мобільний шпиталь на 100 ліжок. 61-й шпиталь був передислокований на схід країни, реформований, і зараз він є 555 військовим гарнізонним шпиталем у Маріуполі.

Ярослав П’ясецький: Скільки всього фахівців працює у вашому медзакладі?

Богдан Кучер: Нині в госпіталі працює до 100 фахівців. З них 50% - військовослужбовці і ще половина – службовці ЗСУ. У нас 5 докторів медичних наук, 24 кандидати меднаук, з них 16 – військовослужбовці, 148 лікарів вищої категорії. Нині впроваджена система атестації, згідно з якою, щоб підтвердити відповідну кваліфікаційну категорію, протягом року треба набрати 50 балів. Тобто наші фахівці постійно підвищують свій професійний рівень шляхом проходження різноманітних курсів, участі в конференціях і так далі. Ми долучаємось до медичного забезпечення усіх міжнародних навчань, які відбуваються на території України, а ще наші офіцери перебувають у складі миротворчих контингентів у Сьєрра-Леоне і Конго.

Ярослав П’ясецький: Розкажіть про відділення торакальної хірургії і про виклики, які доводиться долати його фахівцям?

Богдан Кучер: Відділення було створене у 1994 році. Я потрапив сюди якраз на початку його формування, тож все довелося робити з нуля. Нині відділення розташоване в окремому приміщенні, розраховане на 15 штатних ліжок. Щорічно тут проходить лікування до 500 осіб, а оперуємо до 400 хворих та травмованих пацієнтів. Здебільшого лікуємо захворювання легень, онкологічні хвороби. Також у нас розвивається мамологічне відділення, займаємось хірургічними патологіями щитоподібної залози. З початком російсько-української війни багато лікували поранених і травмованих армійців. Здійснюємо операції із застосуванням сучасних технологій. Можу сказати, що по відеоторокоскопічній хірургії ми виходимо на перше місце не тільки у ЗСУ.

Ярослав П’ясецький: Шпиталь на достатньому рівні забезпечений необхідною медапаратурою?

Богдан Кучер: Із розвитком шпиталю виникають потреби в новітній апаратурі та інструментарії. Основні фонди забезпечує централізоване постачання по нарядах медичних сил ЗСУ. Також відбуваються закупівлі завдяки спеціальним фондам та спонсорській допомозі.

Ярослав П’ясецький: Наскільки мені відомо, медпрацівники шпиталю неодноразово працювали в районі проведення АТО/ООС, розкажіть про особливості виконання професійних обов’язків на передовій?

Богдан Кучер: У нас близько 85% військовослужбовців мають бойовий досвід. Вони брали участь в АТО/ООС в складі лікарсько-сестринських бригад, які працювали безпосередньо на передовій, а також як групи підсилення в лікарнях на підконтрольній Україні території Донецької і Луганської областей, і у військових мобільних шпиталях.

Ярослав П’ясецький: Розкажіть детальніше про роботу саме військового мобільного шпиталю…

Богдан Кучер: 61-й військовий мобільний шпиталь був створений у 2007 році. На той час ніхто не вірив, що в наметі можна виконувати складні оперативні втручання. І коли в 2014 році розпочалася військова агресія, 30 травня того ж року наш мобільний шпиталь завантажили на платформи і доправили у прифронтову зону, в с.Розівка неподалік від лінії розмежування. Адже має бути не більше часу їзди з передової до медзакладу. Це називається «золотим часом», щоб максимально ефективно врятувати життя пораненого. Останнім місцем дислокації у 2017 році був Маріуполь, шпиталь був розгорнутий на базі 5-ї лікарні. Мобільний шпиталь нині забезпечений всім необхідним.

Ярослав П’ясецький: Наскільки я знаю, Ви неодноразово бували в районі проведення АТО/ООС, які завдання були найскладнішими?

Богдан Кучер: Я почав свій бойовий шлях з Дніпропетровська, де був у 2014 році координатором хірургічної служби. Відповідав за надання допомоги всім пораненим, які надходили на Дніпропетровський аеродром, звідки їх відвозили в шпиталі у Черкаську, Дніпропетровську. Найбільший тягар ліг на лікарню ім. Мечникова, куди ми доправляли важких хворих. Меді довелося працювати і в самій лікарні як торакальному хірургу. Найважчими видались дні Іловайського котла, коли протягом ночі на аеродромі сіло 9 вертольотів із бійцями, які потребували медичної допомоги. Найскладнішим було визначити поранених, яким потрібне невідкладне медичне втручання і скоординувати їх направлення у відповідний лікувальний заклад. Довелося згадати 5 курс академії, а саме «медичне сортування», і слова М. Пирогова, який говорив, що найперше військовий лікар повинен бути організатором, а потім хірургом. Ми були на ногах, без сну і їжі, дві з половиною доби. Коли у 2017 році в Маріуполі мені довелося виконувати обов’язки провідного хірурга і короткий час начальника 61-го шпиталю, то організацій досвід я вже мав. Ми навіть проводили хронометраж, настільки все було відпрацьовано, чим повинні займатись лікарі, санітари, медсестри. У нас було 20 хвилин, щоб вийти на сортувальний майданчик і розпочати роботу. Ми вроваджували нові методики. Навіть у військах НАТО лапараскопічних операцій не проводять, а наш хірург Шаповалов в наметі оперував за допомогою сучасної лапараскопічної апаратури. Ці методи особливо ефективні при раневих пошкодженнях печінки, селезінки і так далі.

Ярослав П’ясецький: Скільком армійцям надано допомогу у ВМКЦ з 2014 року?

Богдан Кучер: З 2014 року і донині у нас пройшли лікування біля 6,5 тис. військовослужбовців. Найбільше навантаження було у 14-15 роках. Тоді щороку надходило до 400-500 травмованих і поранених. Здебільшого це були хворі з Дніпропетровського гарнізону, і основним шляхом евакуації був аеромобільний за допомогою медичного літака «Віта». У 2016 році було 210 поранених і травмованих, у 2018 р. сімдесят. І на щастя, в цей час у нас було всього 10 первинних травмованих поранених, адже менша інтенсивність військових дій, а ще створений ВМКЦ Східного регіону.

Фото - з мережі Інтернет.