Нарощування військової присутності НАТО в Чорноморському регіоні
Як посилення НАТО в Чорноморському регіоні впливатиме на відносини України із західними партнерами та як на це реагуватиме Росія, в ефірі Армія FM розповів політичний експерт Дмитро Левусь.
Андрій Давидов: На Вашу думку, наскільки Україна наблизилась до стандартів НАТО, декларованих ще наприкінці 90-х років?
Дмитро Левусь: Загалом співпраця з НАТО не постраждала через коронавірус. У нас цьогоріч було заплановано 6 великих навчань. Скасовані через COVID-19 були лише одні, не пов’язані з НАТО, — це навчання з Молдовою. Звичайно, певні корективи внесено. «Rapid Trident» відбудуться в Польщі, а не на території України. А всі інші пройдуть за планом. Щодо «Сі Бриз-2020», то не було сухопутної компоненти. І це абсолютно логічно і виправдано. Тож співпраця з НАТО, попри політичні, геополітичні зміни, є стабільною. Україна тепер вже член Програми розширених можливостей, що дуже важливо. Адже це, так би мовити, ближнє коло. Крім України, туди входить ще 5 країн: Грузія, Йорданія, Фінляндія, Швеція й Австралія. Програма дає певні можливості — це допуск до інформації, навчання на стратегічному рівні тощо. Ми свідомі того, який рівень інтеграції до стандартів НАТО у Швеції та Фінляндії, і ми з ними зараз вважаємось на одному рівні. Шлях Україна пройшла великий.
Андрій Давидов: За кілька днів річниця російсько-грузинської війни. Для Чорноморського регіону це, напевно, було найбільше протистояння з часів Нагірного Карабаху. Наскільки вдало Грузія, зважаючи на її рух до стандартів НАТО, змогла протистояти Росії?
Дмитро Левусь: Думки з цього приводу кардинально різняться. Особисто я вважаю, що легкої прогулянки для росіян не вийшло. Росіяни готувалися, вони провели тоді навчання, які плавно перейшли в операцію проти Грузії. Але втрати, яких зазнала російська авіація, розгром штабної колони 58-ї армії, та ще й поранення в сідницю генерала засвідчили, що Росія виявилась багато в чому не готовою. Звісно, поразка Грузії була доволі очевидною, але саме після цієї неоднозначної перемоги, росіяни почали модернізацію. Реформа Сердюкова була вимушеною багато в чому і вона вже була спрямована на Україну. Я помітив, що військові країн НАТО, особливо зі Східної Європи, набагато тверезіше сприймають Російську Федерацію. І тому зрозуміло, що НАТО саме після 2008 року по-іншому стало бачити свою присутність, зокрема в Чорному морі. Висновки були зроблені саме у 2008 та 2014 році, і тепер там постійно перебувають кілька їхніх кораблів. Думаю, росіяни могли б провести блокаду Одеси та чорноморських портів, як в Керченській протоці, задля того, аби кораблі не могли проходити до українських портів — Маріуполя і Бердянська. Адже чорноморський флот Росії в окупованому Криму і наші Військово-Морські сили не зрівняти. До того ж, росіяни захопили наші нафтові вишки. Але вони вимушені зважати на те, що в Чорному морі постійно перебувають кораблі НАТО. Розширення присутності у вигляді чергування військових кораблів — це сприяння Україні в охороні та убезпечення від гібридної блокади українського узбережжя в Чорному морі.
Андрій Давидов: Як думаєте, НАТО робить акцент на Балтійську частину чи на Чорноморську?
Дмитро Левусь: Головна мета НАТО — оборона своїх членів. Тому у фокусі були країни Балтії. Але приблизно з минулого року фокус почав зсуватись на південь, саме на Чорне море. І це пов’язано саме з агресією Росії. Якби в 14-му році росіяни почали одночасно з Кримом проводити операцію в Естонії та Латвії, то навряд чи НАТО встигло б зреагувати. Звичайно, це припущення. Але саме після 14 року були розроблені протоколи, як діяти у таких випадках, були переглянуті стандарти безпеки для країн НАТО і розширена присутність. І прийшло усвідомлення, що оскільки країни Балтії захищені, стандарти вироблені, то треба подивитись туди, де справді небезпечно.
Андрій Давидов: На Ваш погляд, які країни Чорноморського регіону найбільш інтегровані в структури НАТО і могли б самостійно протистояти агресії Росії?
Дмитро Левусь: Найбільш стійка, звичайно, Туреччина. Болгарія та Румунія самостійно не в змозі воювати, хоча зараз Румунія почала велику програму з розбудови свого флоту. Думаю, небагато часу мине, і ця країна буде впливовим гравцем.
