«Нас цікавить окопна література» - видавець Андрій Гончарук
На «Ранкову каву» або ж, скоріше, «чай» завітав до нас директор видавництва «Люта справа» – Андрій Гончарук. Поговорили про арт-буки, проекти, пов’язані з війною і футбол.
Розкажіть про «Люту справу»
Заснувалися ми три і ще трошки часу років назад тому. Це було на Майдані, і подумали, що треба щось робити, бо багато всього відбувається. Якраз бойові події, герілья, що відбувалась на Хрещатику і околицях підштовхнула нас до цього. І от з січня 2014 року ми працюємо над цим. Ми намагаємось відрізнятися якістю. Для нас це не важко, адже ми собаку на цьому з’їли, працювали для інших видавництв, з багатьма підрядниками, ми не просто з неба впали.
Чому «Люта справа»?
Це народна назва! Це все було на Мистецькому Барбакані, на перетині Хрещатику і Прорізної, там висіли картини Семесюка, Ярмоленка, Мана.
Чим займається видавництво?
Оскільки ми створились в межах Барбакану, то спочатку нашим спрямуванням було відображення таких сучасних феноменів, як мистецтво образотворче, література. Ми спершу спеціалізувались на не конформістській літературі. Але з часом, трошки змінились. Художньою літературою особливо нема зиску займатись, бо є маса інших видавництв, тому ми вирішили чимось займатись на підтримку армії. Ми зараз займаємось військовими темами. Ми почали з найпростішого для видавництва – фотокниги.
Чому це найпростіше?
Тому що це вже готовий матеріал, він фактично не цензорується, не редагується, сам автор знає, які зображення йому подавати. З зображеннями легше працювати, ніж із текстами.
Але дорожче!
Дорожче, так. Проект ніби простий, але складний у фінансовому плані. На початку року, в січні 2017 – перша робота наша серйозна була в цій сфері фотопроект «Промка» Олеся Кромпляса, який в 2014-15 роках воював в Азові, біля Маріуполя, а потім він вже перетворився на такого собі воєнного кореспондента, фоторепортера, в нього багато було різних фотопроектів, але саме «Промка» це не воєнні зображення, він зробив їх не під час воєнних дій, а результат воєнних дій. Він передавав побут людей. А особливість цього проекту в тому, що він це зробив на старий фотоапарат 1955 року, і більше кількох десятків портретів він на поляроїд зробив. Тобто такий олдскульний варіант. Зараз багато можна і на телефон наклацати, а він заморочився, зробив фотопроект, який претендує і на мистецькі здобутки.. Він зробив величезну виставку, представив ці фото в Києві і в ряді європейських країн.
Яким накладом вийшло, розкупили?
1000 наклад. Ну і десь сотня в нас залишилась на руках. Ясно, що дорога нам була ця робота не тільки для душі, а й для кишені. Частину грошей ми віддавали Кромплясу на те, аби можна було влаштувати виставки в різних країнах. Він ще зробив копію виставки їздить по Україні. Це наш був початок. А другий дуже серйозний для нас програмний проект «Через війн: у погляд волонтера». Це погляд фотографа-волонтера Дмитра Муравського, який відвідав всі гарячі точки 2014 року, він робив підбірку, серйозно попрацювали упорядники, які скинули з наших плечей величезну роботу. Наша ж робота була в тому, аби знайти кошти на це.
Крім фотокниг ще щось на військову тематику є у вашого видавництво?
Звісно, нам більше подобається працювати з текстами. Арт-буки це класно, але дорого, це колекційні, подарункові речі. На цьому не заробити, оскільки ми комерційна структура. Крім того певний відсоток від продажів ми передаємо у фонди, «Народний тил», «Повернись живим», які займаються до сих пір підтримкою військових. Це одне діло. Складно поєднати все це з сучасною українською літературою. Але ми не шукаємо легких шляхів, для нас цікаво працювати з дебютантами. Нас дуже цікавить такий жанр, як окопна література, лейтенантська проза. Це твори написані очевидцями, людьми, які безпосередньо знаходились на тій межі, і писали прямо там, або повернувшись з війни. І зараз ми займаємось таким автором, для багатьох він відомий як Футбольний Хуліган, доброволець, родом з Донеччини. Я читав уривки його книги. Це дуже цікаво, зараз ми його підганяємо.
Як ви комунікуєте з авторами, як співпраця відбувається?
В цьому жанрі дуже мало зараз літератури. Ми моніторимо фейсбук, дивимось, хто більш-менш цікаво про це все пише, і зв’язуємось з ними через фейсбук. Соціальні мережі для нас це все. Ми там авторів знаходимо, себе рекламуємо. Є автори, які нам надсилають і готові книжки, але хочуть у нас передруковуватись.
Багато хто соромиться, і задумується, чи воно потрібно, чи цікаво зараз писати про війну.
Це надзвичайно цікаво. Люди недооцінюють того, що вони володіють надзвичайно великим фактажем. Така проза надзвичайно відрізняється від сучасної української літератури. Ми не відкидаємо, ні в якому разі, цей пласт, це наш основний профіль. Але ми хочемо, як частину, виокремити таку літературу. В нас не так багато авторів, давайте шукати своїх Селінів, Мопассанів і Хемінгуеїв.
Інвективна лексика є в книжках?
Звичайно! Ми створились не просто так. В 2010 році я хотів створити видавництво. Я думав, що це таке щось страшне і велике, а в нас насправді все дуже просто – пішов і зареєстрував. І все, ти видавець. Але потрібно працювати. Це стає великою частиною твого життя. Тобі сняться ці проекти. Ти потрапляєш у пастку, коли робиш це для себе. Важко обрати правильний варіант, вибрати обкладинку і все таке. Багато доброзичливців знаходиться, які кажуть, що вони можуть зробити краще.
Слідкуйте у зручному форматі! Ми у соціальних мережах:
facebook.com/armyuaFM
t.me/armyfm_channel
twitter.com/Armia_fm
instagram.com/armyfm
soundcloud.com/armyfm
