«Наше завдання — пам’ятати і не дати забути іншим», — поетеса Тетяна Чеховська-Косцова

«Наше завдання — пам’ятати і не дати забути іншим», — поетеса Тетяна Чеховська-Косцова

Як підхопила родинну поетичну естафету та передала її донечці, чи важко було облишати Крим та якою бачить творчість Тараса Шевченка і Лесі Українки в ефірі передачі «Ранкова кава» розповіла поетеса Тетяна Чеховська-Косцова.

 

 

 

 

 

Наталія Шмарко: Пані Тетяно, звідки Ви родом і коли почали писати вірші?

Тетяна Чеховська-Косцова: Народилась я в Житомирській області, де і закінчила школу. Вищу освіту здобувала у Криму. Там створила родину, там народилася донечка. Моя родина досі прописана на півострові. Після анексії ми жодного разу не були там. Моя принципова позиція: Крим це Україна. А вірші пишу зі шкільних років. Я двомовна тому писала українською і російською, але дійшла до того, що мова це ідентичність і мені комфортніше залишатися в україномовному полі.

Наталія Шмарко: Чи сумуєте за життям в Криму?

Тетяна Чеховська-Косцова: Сумувати за чимось, що було колись немає часу. Було і дякую. Але біль, звичайно, є. Це був не такий переїзд, як нам хотілося. Обірвалися зв’язки із людьми, яких я вважала друзями. Наприклад, була знайома, яка мені в слухавку кричала: «Я ненавижу твою Украину, она забрала у меня 20 лет жизни». Я перестала з нею спілкуватися. Залишилися близькі люди з проукраїнською позицією. Дивуюся, як вони мають сміливість українську позицію не приховувати. Я знаю двох людей, які на всі свята до пам’ятника Лесі Українки в Ялті кладуть квіти. Вони роблять велику справу.

Наталія Шмарко: Що стало поштовхом для творчості?

Тетяна Чеховська-Косцова: Якось випадково дізналась, що моя однокласниця пише вірші. І я подумала: «У мене дідусь писав вірші, пише тато, а чому я ні?» Так я написала перший свій твір. Були і кумедні ситуації. Якось на уроці фізики я писала вірш, періодично позираючи у вікно. І вчитель каже: «Таню, у тебе такий вигляд, ніби ти вірші пишеш». Так він мене заскочив на гарячому. Я соромилася своєї творчості і спершу нікому не показувала, навіть рідним. Коли публікація відбулась у Житомирській обласній газеті, тільки тоді тато дізнався, що я відвідую літературну студію.

Наталія Шмарко: Вийшла вже друга збірка Ваших віршів, про що вона?

Тетяна Чеховська-Косцова: Так, це друга книга. Перша вийшла в Житомирі у 1998 році і мала назву «Зірка моєї долі». Друга книга побачила світ у 2016 році в Києві за назвою «Гербарій зі спогадів снів». Я раніше більше писала ліричні вірші, а зараз іду у двох напрямах. По-перше, з появою синочка з’явились дитячі твори. По-друге, патріотичні вірші. Бо жити відірвано від суспільного і громадського життя країни неможливо. Я пережила період, коли мені було «какая разница». Я виросла у двомовному середовищі де переважала російська мова, але коли глибше зрозуміла, що відбувається, – почали з’являтись вірші політичні.

Наталія Шмарко: Я бачила у соцмережах, як Ваші вірші читають ведучі провідних телеканалів. Один із них присвячений дівчині, що загинула в ООС яка його історія?

Тетяна Чеховська-Косцова: Коли в новинах повідомили про загибель Сабіни Галицької, мене це дуже вразило. Адже ця юна дівчина - моя землячка з Ємільчинського району Житомирської області. Я за три секунди написала вірш. І через кілька днів написала ведучій новин на одному з відомих каналів, чи не погодилася вона б його прочитати. Вона мені одразу відповіла згодою. І на річницю загибелі Сабіни ми виставили вірш у Фейсбуку. У першу ж добу це відео переглянуло близько 30 тисяч осіб. Я дуже їй вдячна, адже ми не маємо права забувати. Наше завдання - пам’ятати і не дати забути іншим.

Наталія Шмарко: Хто із сучасних українських авторів Вам до вподоби?

Тетяна Чеховська-Косцова: Я, як мама двох дітей, заглиблена в дитячу літературу. Улюблений письменник мого шестирічного сина – Олександр Дерманський. Він ще не вміє читати, тому це роблю я. Мені теж дуже цікаві його твори. І це такий гарний елемент поглинання літератури дитиною, коли ти й сама всі ці події переживаєш.

Наталія Шмарко: Якщо говорити про сучасну дитячу літературу, то Ваша донька має власну видану казку – «Пригоди ящірки Ясі». Вона продовжує династію?

Тетяна Чеховська-Косцова: Донька дуже опікується своїм молодшим братиком. В якийсь момент вона почала вигадувати для нього історії. «Пригоди ящірки Ясі» це не перша і не остання казка, яку вона написала для братика. Цю книгу видав телеканал СТБ у 2017 році. Спочатку героєм книги був хлопчик Яша, але наш Сашко ще не вмів вимовляти літеру Ш і просив почитати про Ясю. Так Яша перетворився в Ясю. Казка досить інтерактивна і психотерапевтична. Мені здається, вона може закрити навіть якісь моменти дитячих криз. Казка про те, що не треба соромитися ділитися, не соромитися шукати підтримки і розуміти, що коли тебе хтось просить про допомогу, можливо, тільки ти це можеш зробити.

Наталія Шмарко: Я знаю, що Ваша донька допомагала одному зі шпиталів, збирала кошти шляхом продажу своїх виробів?

Тетяна Чеховська-Косцова: Так, у вона шила іграшки з фетру. І в якийсь момент вирішила їх продавати, щоб допомогти пораненим бійцям. Всі кошти надійшли в Печерський військовий госпіталь. Аню навіть запросили на програму «Сюрприз, сюрприз!», де і подарували сертифікат на видання книги.

Наталія Шмарко: Нещодавно ми святкували 150 років від Дня народження Лесі Українки. Знаю, що у Вас навіть є вірш, присвячений видатній поетесі…

Тетяна Чеховська-Косцова: Його я написала ще у 19 років, відвідавши музей Лесі Українки у Новограді-Волинському. З дитинства там часто бувала на фестивалях, присвячених поетесі, на її музейних святах. І щоразу відвідини музею були якимись іншими, ніби це якісь паралельні світи. Я зі шкільних років любила її творчість, тому просто вилися думки у вірші. Цей вірш був написаний понад 20 років і раптом цієї зими став відомим завдяки Фейсбуку. Дівчинка з Дніпропетровщини обрала його для участі у міжнародному флешмоб-конкурсі, присвяченому 150-річчю з Дня народження Лесі Українки, де вона й перемогла. Мені як автору приємно, адже коли вірші звучать вони живі.

Наталія Шмарко: Вже зовсім скоро святкуватимемо День народження Великого Кобзаря. Чи читають у вашій родині Шевченка?

Тетяна Чеховська-Косцова: Так. Донька школярка. Шкільна програма насичена його творчістю. Адже це не тільки поет і письменник, а й громадський діяч, який зробив для України дуже багато. Моя суб’єктивна думка про Шевченка: це єдина особистість, яку сприйняла українська народна культура як повністю свого. Його вишиті портрети передавалися з покоління в покоління як ідентифікація національної приналежності. І він як особистість – це глиба!