«Навіть в полоні до наших хлопців ставляться з повагою, як до офіцерів», - мачуха одного з військовополонених моряків

«Навіть в полоні до наших хлопців ставляться з повагою, як до офіцерів», - мачуха одного з військовополонених моряків

Мачуха одного з військовополонених моряків, Андрія Ейдера, Євгенія Ейдер розповіла в ефірі Армія ФМ про можливості зв’язку з полоненими, про їхній стан і настрій та про важливісь підтримки від звичайних українців.

 

 

 

Сергій Жуковський: Як ви дізналися, що ваш пасинок потрапив до полону?

Євгенія Ейдер: З Fаcebook. Ми не дивимося телевізор, нам ніхто не телефонував. Я просто сиділа за комп’ютером, працювала і бачила це все майже наживо.

Сергій Жуковський: Чи ви знали, що він братиме участь у цьому переході?

Євгенія Ейдер: Ми знали, що цей перехід запланований, десь ще за місяць. Для нас це не було страшною подією, все в рамках служби.

Сергій Жуковський: Як ви взагалі ставилися до тієї ситуації, що він, молодий хлопець, військовий, в країні війна…

Євгенія Ейдер: Він сам обрав свій шлях. На той час він 1,5 місяці був на службі, підписав контракт. Він хотів своє життя пов’язати з морем і вчився. Коли йому запропонували підписати контракт, він лише подзвонив до батька, запитати, чи правильний зробив вибір. Батько його абсолютно підтримав.

Даря Бура: Наскільки часто і як саме вам вдається поспілкуватися з Андрієм?

Євгенія Ейдер: На даний момент, після переводу в Лефортово, спілкування дуже сильно обмежене. І так не мали змоги ні говорити по телефону, ні бачитися, слідство дуже обмежує. Переважно все через адвокатів і консулів. Але до сьогодні ні ми від нього не отримували листів з Лефортово, ні він наших. Поки був в Матроській тиші, була можливість задавати якісь питання, листуватися, хоч раз в тиждень. Від сторонніх людей листи, все ж передають, а від рідних, кажуть: «Хочете побачити листи від своїх рідних, поводьтеся так, як ми вимагаємо». Тиснуть. Вони кажуть, що є стопка листів, напиши, що нам потрібно, або поводься, як нам потрібно, і отримаєш. В перші дні нам говорили, що ми повинні чітко ставити запитання, а Андрій має чітко відповідати на них. Але, на даний момент, ми не маємо чіткої медичної документації, яка би повідомила як медичні операції зроблені і який в нього стан.

Дар’я Бура: Чи підтримуєте ви зв’язок з батьками інших військовополонених моряків?

Євгенія Ейдер: Спілкуємося постійно. В нас є чат у Viber, ми обговорюємо будь-які речі. Про хлопців ми всі знаємо. І зараз батьки поїхали на судилище до Москви, постійно інформують про перебіг подій.

Сергій Жуковський: Як ви готувалися до цього процесу?

Євгенія Ейдер: Наприклад, перші рази Андрій не дозволяв, щоб ми їхали. Він дуже чітко, по-дорослому сказав: «Ви не уявляєте, що таке – побачити мене 20 секунд за склом, а потім їхати додому».

Сергій Жуковський: З переписок, що відомо? Який в нього настрій, чим він займається?

Євгенія Ейдер: Він вчиться. Вивчає німецьку мову, пише вірші для своєї дівчини. Кумедно дає нам настанови – купити коту дряпалку, батькові – припинити пити кока-колу. Почуває себе бадьоро. Дуже змужнів.

Сергій Жуковський: Які умови їхнього утримання?

Євгенія Ейдер: В Матроській тиші було гірше, бо це медична частина, але було краще зі спілкуванням. А в Лефортово, наскільки я знаю, є і холодильник, і телевізор, і гаряча вода. Комфортно, наскільки можна говорити про комфорт в полоні.

Сергій Жуковський: З ким він там в камері?

Євгенія Ейдер: В нього є співкамерник, але ми не знаємо, чи це співкамерник, чи хтось із працівників ФСБ. Хлопці між собою не мають можливості спілкуватися, але з тієї інформації, яку нам передають адвокати, би бачимо, що вони починають про сто «гнати». Один змусив свого співкамерника вибрити герб України собі на потилиці, інший навчив співкамерника Гімну України, хтось спортом займається, хтось вчиться. Вони самі себе розважають. Навіть в полоні до наших хлопців ставляться з повагою, як до офіцерів.

Дар’я Бура: Наскільки важливі заходи підтримки хлопцям, флешмоби, концерти?

Євгенія Ейдер: Всі флешмоби, акції, заходи, які роблять люди, для нас, батьків, надважливі. Ми відчуваємо підтримку всієї України. І через нас відчувають цю підтримку хлопці. Консули передають. Їм там постійно транслюють, що їх забули, не чекають, Україна здала їх. Я прошу всіх писати листи. Жовто-блакитні кораблики – дуже підтримували.

Дар’я Бура: Що ми ще можемо зробити тут, щоб підтримати їх.

Євгенія Ейдер: мною була організована виставка «Повернення додому», художники України малювали картини, подарували їх хлопцям (чекаємо коли вони повернуться додому). Також ми запустили #письмо_в_сизо_лефортово. Можна писати будь-які листи, але російською мовою і без лозунгів та політичних гасел. Хоч про те, як ви з’їздили на рибалку…Я прошу писати листа кожному, під хештегом можна знайти правила написання листів. Їх можна надсилати мені, а я відправлятиму.