«Не вважаю, що радикалізм колись був проявом розуму. А я за розум» - Сергій Фурса
Сергій Фурса, знаний економіст, презентує в ефірі Армії FM свою першу художню книгу «Путь домой»
Як народилась ця книга?
Як диво! Все почалось з ідеї. Ідея була в голові, і щоб якось позбутись від неї – треба написати книгу.
Книга на тему війни?
Події відбуваються на фоні подій АТО.
Про що вона, без спойлерів?
Про все! На фоні війни, тому що війна є каталізатором певних подій. Війна змусила рухатись людей, певні тектонічні плити зрушила. Одну людину в книзі треба рятувати, і от відбуваються всі основні події.
Ви економіст за освітою, як зважились написати художню книгу?
Тяга до графоманства була завжди, вона передавалась через певні статті, через фейсбук.
Ви самі звернулись до видавництва?
Так. Я писав з квітня по вересень минулого року. І тинявся з рукописом по знайомих, по видавництвах, і от Максим Бутченко послав мене до Фоліо.
Обгортку самі обрали?
Я не обирав її. Вона не зовсім передає зміст, просто книга йде у серії, а загальна тенденція – це війна, і відповідно всі книги серії в одному стилі видані. В одній кольоровій гаммі.
Ви були в армії?
Ні. Мені пощастило стати офіцером запасу. Навчався в КПІ. Мене не кликали в 2014 році. І напевно це найкраще, бо я не розумів після підготовки військової, як воно все працює. В Донецьку я був ще до подій на Сході.
Де презентації книг проходили і де будуть?
8 листопада в Києві, центр Довженка, там буде проходити презентація.
Якщо книгу буде цікаво читати, це стимулюватиме молодого і перспективного автора писати далі. А якщо ж всі скажуть, що це якийсь треш, то автору краще не вилазити зі свого графоманства.
Були вже відгуки від читачів?
Так, були, але вони заангажовані. Всі вони мої знайомі та друзі.
А на критику як реагувати будете?
Погано, звісно! Критика буде демотивувати.
Що найкраще навчить писати?
Читати інших письменників! Ми стоїмо на плечах атлантів – і кожне нове покоління письменників стоїть на досвіді, на тому, що розкрило попереднє покоління письменників.
Навчитись писати можливо взагалі?
Ні. Хоча я не знаю, я вчився рахувати, а не писати.
Чи варто реагувати на критику?
Знаєте, кажуть, що все, що не робиться - все на краще, але я в це не вірю.. Я не вірю, що справді можливо не зважати на критику, це нереально.
Книга написана російською, ви російськомовна людина. Будете перекладати?
Видавці сказали, що поки що не потрібно, а там подивимось. Мені здається, що всі, хто може прочитати мене українською, зможуть прочитати мене і російською. Не вірю, що в нас зараз є справді люди, які не можуть читати російською. Звісно класиків краще читати українською, перекладати на українську. Або взагалі в оригіналі. Мені важко уявити, наприклад, переклад Акуніна. І мені важко уявити, навіщо він потрібен, той переклад. Я дума російською, українською воно б лилось зовсім по іншому. І при перекладі та мелодика, яка може бути в книзі, може зникнути.
Чи є, до речі, на ваш погляд в Україні мовне питання?
Я думаю, що воно було лише до війни. Ми відірвались ціннісними категоріями. Так, у нас навіть в АТО дуже багато людей говорить російською, але, щоб захищати країну, немає різниці, якою мовою ти говориш, якщо ти любиш свою країну. Я не вважаю, що радикалізм колись був проявом розуму. А я за розум.
Є у вас улюблена книга?
Кожна книга підходить до певного стану душі. Наприклад, я пам’ятаю Хемінгуея «По кому подзвін». Я читав його в інституті і не зміг прорватись далі двадцятої сторінки, але пройшло кілька років і я з’їв цю книгу за кілька днів. Мені дуже важко дається повертатись до спектаклів, особливо, коли вони сподобались. Адже вони викликають певні емоції, і якщо вони не повторяться в друге, то буде розчарування. Дуже люблю фандорінську серію Акуніна, також «Портрет Доріана Грея», в дитинстві любив Всеволода Нестайка. Мені перший «Гарі Поттер» нагадував Нестайка. З сучасною українською літературою в мене не дуже склалось. Мені не вистачало героя, на якого треба рівнятись. Більшість героїв в сучукрліті невдахи-алкоголіки. Це трохи нагадує «Три товариша» Ремарка. Так, книга чудова, але вбити героя хочеться з початку книги, бо скільки ж можна нити. Мені не вистачає «ми переможемо, все буде добре» в українській літературі. Ми ніби страждаємо і відчуваємо задоволення від свого страждання.
Кіно українське дивитесь?
Намагаюсь! Але це треба витримати. Нещодавно я був на «Сторожовій заставі». Я йду в кіно і дивлюсь голлівудський блокбастер, а потом «Сторожову заставу». І різниця бюджетів, може ще щось… Я не вірю. Є влучні жарти, є цікаві моменти. Але це кіно не є конкурентним на зовнішньому ринку. Подивився б це хтось в Англії? Я думаю, що ні.
Українські книги будуть цікаві комусь закордоном?
Чому ні? Якщо це правильно розповісти – то так. От згадаємо «Хоробре серце». Грамотно знято, грамотно продано, і всі акценти правильно розставлені. Цей фільм подивився весь світ, всі стали трошки шотландцями, от нам необхідно зробити так, щоб всі стали трошки українцями, але нам не можна розповідати про те, які ми патріоти, потрібно викликати оцей патріотизм у глядача, читача. А містечкова психологія нікому не цікава.
Є інвективна лексика у вашій книзі?
Її стало вдвічі більше після редактури! Десь 3-5 відсотків тексту. Якщо люди так розмовляють – значить воно виправдано. Я намагався обходитись без цього. Я повірив потім, що воно потрібно, напевно. Якщо ми пишемо про речі, які мають нас надихати – там звісно без матів. А якщо ми пишемо про життя маленького сірого алкоголіка – то без них не обійтися.
Слідкуйте у зручному форматі! Ми у соціальних мережах:
facebook.com/armyuaFM
t.me/armyfm_channel
twitter.com/Armia_fm
instagram.com/armyfm
soundcloud.com/armyfm
