"Немає нічого важливішого для кожного військового, ніж реальний бойовий досвід", — Роман Бочкала
Роман Бочкала — український журналіст, військовий кореспондент, громадський діяч. Висвітлював військові та громадянські конфлікти в Ірані, Афганістані, Сирії, Сомалі, Д. Р. Конго, Косово, Лівані, Руанді, Ліберії, Єгипті, Південній Осетії, гірській Абхазії, Йорданії, Туреччині. З 2014-го — війну на Донбасі.
Головне надбання української армії?
Роман Бочкала: Вважаю, головне надбання, що армія стала дійсно бойовою армією. Можливо, це неприємно почути ветеранам Збройних сил, але в нас армія стала справжньою армією, однією з найсильніших у світі, бо армія - це люди. Воюють не машини, а люди, які керують тими машинами чи іншими спеціальними засобами. Тому найголовніше - ми надбали бойовий досвід. Немає нічого важливішого для кожного військового, ніж реальний бойовий досвід, тим більше на території власної держави. Колись, пам'ятаю, на Новояворівському полігоні були спільні навчання з американськими спецназерами. І в приватних розмовах вони казали, що вам просто пощастило: у вас є можливість захистити свою країну. "Ми, - кажуть, - постійно літаємо захищаємо там Авганістан, Ірак, але це все не те. Коли захищаєш власну країну, то набуваєш шаленого досвіду, якого не набудеш на жодних навчаннях". Тому, я вважаю, реальний досвід - це наше головне надбання. От, до речі, у російських збройних сил немає!
Головна проблема в ЗСУ?
Роман Бочкала: Проблеми є завжди. Проблеми - це природний процес. Я би сказав так: в нас мають бути не проблеми, а завдання, які потребують вирішення і підсилення. Зараз, мабуть, буду говорити не як журналіст, а як волонтер, бо я теж належу до волонтерської спільноти. Наш фонд "Батальйон волонтер" з самого початку відвозив допомогу і зараз продовжує це робити. Проблеми, які стосувалися матеріального забезпечення військових (харчування, форма тощо), - вирішені. Я думаю, що навіть не проблема, знову ж таки, а завдання - брати на озброєння більш швидкими темпами сучасні технології, як у тому ж Азербайджані. Для них головна площина була в небі. Тобто це аерокосмічний компонент: дрони, супутники, які вели керування з космосу. Президент озвучив, що маємо до тридцятиріччя нашої незалежності нарешті запустити супутник. От Азербайджан 3 супутники запустив, і для кожного українські вчені, конструктори щось робили, а власного все ніяк не маємо. Тобто на першому місці - сучасні технології. Ми чітко маємо усвідомити, що війна, якою вона була у Другу світову, - це вже минуле. Нам треба переходити до сучасних видів ведення бойових дій і на цьому зосередити увагу.
Яким має бути соцзабезпечення військовослужбовців?
Роман Бочкала: Мені здається, що держава правильно зробила, що були створені відповідні міністерства, але ці міністерства, мабуть, ще не повністю свою функцію виконують саме щодо соціального та матеріального забезпечення. Кожен громадянин перш за все повинен мати своє житло, особливо якщо в нього є родина. Житлове питання ще не вирішено в Україні. Ми бували в країнах Балтії - Єстоніі, Литві - і бачили, як там все побудовано. Там все дуже правильно. Не з точки зору того, що люди стоять у чергах і чекають, поки держава подарує. Не треба дарувати - створіть гідні умови кредитування і так далі. Тобто все це ініціативи відповідних профільних міністерств. Звичайно, Міністерство оборони теж в цьому процесі повинно брати активну участь. От саме на цьому я сфокусував би увагу. В нас поки в цьому компоненті не все ідеально. Треба запускати відповідні іпотечні програми, щоб кожен військовослужбовець міг розрахувати не просто на якусь подачку від держави, а на правильні партнерські відносини.
Як правильно вести інформаційну війну?
Роман Бочкала: Складне питання. Я все ж таки цивільний журналіст, а цивільні журналісти не повинні бути втягнуті в інформаційні війни, бо тоді можна втратити професію і перейти в іншу площину. Інформаційними війнами, вважаю, мають займатися підрозділи спеціальних служб та відомств. Знаю, що наші підрозділи проводять інформаційні кампанії вже досить непогано. Давати оцінку, наскільки кращими вони могли б бути... Мабуть, завжди щось можна робити краще. Чи треба робити? Мабуть, треба, бо ми є жертвами пропаганди. На жаль, російські ЗМІ, спецслужби, в них працюють цілі фабрики зі створення інформаційного лайна. І якщо нічого не робити, ці всі нав'язані наративи, хибні контексти почнуть заповнювати інформаційний простір. Аби цього не сталося, маємо протидіяти. І я вважаю, що головний інструмент - поширювати правдиву інформацію і робити це професійно. Є такий вислів журналіський, що "піпл все хаває". Насправді люди теж вже розбираються, в тій же Росії люди мають доступ до діджиталізованих медіа. Зараз стрімко розвивається YouTube, люди навіть старшого віку майже всі в смартфонах. І тому Кремлю дуже важко втримувати потрібну йому картину світу. До речі, в Азербайджані азербайджанці мені казали, що більше бачать російських ЗМІ, ніж українських, бо українських там немає особливо. Мовляв, розуміли, що у нас все не так, як розповідають російські ЗМІ, але не думали, що настільки. А коли побачили, як вони висвітлюють Карабаський конфлікт (відстоюють відкрито вірменську позицію і кожну подію військової кампанії інтерпретують, як вигідно Росії та Вірменії, бо вони - військові союзники), то зрозуміли, настільки неправдиво їм розповідали про нашу війну. Тому кожен із часом робить певні висновки. І я вважаю що ми маємо діяти на випередження не лише щодо кількості та якості інформації, а з точки зору самої технології. Бо соушел медіа, так звані смм-технології бурхливо розвиваються і дозволяють достукатися до кожного за допомогою таргету, мікротаргету. І ми можемо так само працювати з населенням Росії чи інших країн, як вони це намагаються з населенням України.
Чи можливий сценарій, що конфлікт на Донбасі «заморозять»?
Роман Бочкала: Все, власне, йде до цього, бо конфлікт зараз у дипломатичній площині вирішення. На прикладі Карбаху, Абхазії, Південної Осетії, Придністров'я бачимо, що такі конфлікти дипломатичним шляхом не вирішуються, вони заморожуються. Я робив дослідження заморожених конфліктів, коли Україна шефствувала в ОБСЄ. Там щороку змінюється країна, яка керує організацією. Здається, в 12-му році якраз Україна головувала, тоді я побував у місцях цих заморожених конфліктів. Помітив спільну рису: квазі-владні інституції, які захоплюють владу на цих територіях, найменше зацікавлені, щоб це припинилося, бо втратять свій статус. Вчора вони були ніким, а зараз стали всім. І як можна дипломатичним шляхом це вирішити? Ніяк! Ніхто добровольно від влади і від свого статусу не відмовляється. Тому я дійшов висновку, що дипломатично це вирішити неможливо, тільки шляхом економічних санкцій, або військовим, або комбінацією різних інструментів. Ми маємо усвідомлювати, що в розмові з представниками самопроголошених республік не дійдемо консенсусу, особливо коли за ними буде ховатись Росія, яка намагається їх якраз виставляти як суб'єктів цього процесу, з якими ми і маємо вести мову. Цей шлях нікуди не веде. Якщо і далі рухатимемось саме в цьому напрямі, то через 10 і через 20 років нічого, на жаль, не зміниться.
Чи захочуть жителі тимчасово окупованих Донецької та Луганської областей повертатися в Україну?
Роман Бочкала: По-перше, мені цих людей дуже шкода. Вони дійсно заручники ситуації і багато хто не розуміє, що відбувається насправді. Якість життя там дуже низька. Я навіть не кажу про патріотичну позицію. На жаль, у значної частини населення, яке там лишилося, патріотичної позиції дійсно немає, але це не означає, що вони хочуть жити в ДНР/ЛНР. Не знаю, хто взагалі там може хотіти жити, окрім тих, хто захопив владу. Переважно люди там жебракують, тому нічого хорошого в цьому немає. Не думаю, що людям це подобається. Думаю, їх справді турбує, щоб не було якоїсь широкомасштабної військової операції зі звільнення, внаслідок якої буде багато жертв і руйнувань. Тобто якщо людям дати зрозуміти, що такого не буде, то, звичайно, всі вони хотіли б повернутися до нормального життя. Щоб вони могли подорожувати, отримувати соціальні гарантії, розрахувати на захист в суді, допомогу правоохоронної системи - все те, що загалом називається державою. Бо зараз в них немає держави, в них немає всіх цих гарантій. Люди вже розчарувалася. Навіть хто хотів до Росії бачить, що їх не взяли до своїх рядів, скажімо, як це відбулося з Кримом. Тоді ж багато хто розрахував із сепаратистів і тих, хто їм співчував, бути з Росією. Тому, я думаю, багато хто розчарувався, просто боїться про це сказати, бо одразу запишуть до ворогів народу і почнеться історія з в'язницями і так далі. Тому, звичайно, здебільшого люди зрадіють, якщо все це завершиться.
Скільки потрібно часу для відновлення Донбасу і чи спроможна на це Україна економічно?
Роман Бочкала: Щоб дати чіткий прогноз, в мене недостатньо даних. Але якщо порівнювати з іншими конфліктами, до прикладу в Нагірному Карабаху, там експерти підрахували, що потрібно 14 років для розмінування, але влада Азербайджану поставила амбітну ціль - зробити це за 5 років. До речі, багато українських компаній зараз подаються на тендер, аби розміновувати територію, бо мають великий досвід у цьому. Це ще питання економічних можливостей. Україна, на жаль, не має можливостей профінансувати відновлення Донбасу. Це має відбуватися, я вважаю, з міжнародними організаціями. За допомоги міжнародного співтовариства має бути утворений фонд із відновлення цієї території. І найголовніше - ми маємо дати світу економічний імпульс, що туди можна і треба вкладати гроші. Таким шляхом пішов Ізраїль. Колись мені довелося побувати на Голанських висотах - на спірній території між Ізраїлем і Сирією тривали активні бойові дії, і це офіційно був самий мілітаризований район у світі. Досі ще є території, які там не розмінували, зараз триває 2-га стадія розмінування. Такі пасовища, на яких людям не можна ходити, тільки свійські тварини можуть перебувати. А що зробив Ізраїль? Податкові шалені пільги. І багато великих підприємств почали будувати саме там, бо стало вигідно це робити, на відміну від інших територій, можливо, більш розвинених. Я був здивований, що світовий лідер - ізраїльська військова корпорація LВ побудувала своє найбільше підприємство саме на Голанських висотах, буквально в кількох кілометрах від ворога. Пояснення в тому, що це економічно вигідно. Тому, я вважаю, що Україна теж має рухатися в цьому напрямі, створювати умови, щоб туди йшов бізнес. Бізнес - це робочі місця, а робочі місця - це податки. Тому треба застосовувати метод економічної привабливості.
Багато маєте друзів серед військовослужбовців?
Роман Бочкала: Так. Якщо порахувати, мабуть, переважна частина - це люди, які певним чином пов'язані з військовою службою. І взагалі я з великою повагою ставлюся до військових - це зазвичай люди честі, люди совісті. Вони знають ціну своєму слову, скоординовані, відповідальні, знають, що таке субординація, розуміють, що таке системи управління. Які розуміють, що якщо сказав, що ти це зробиш сьогодні, то це сьогодні, якщо сказав за тиждень, то це дійсно буде за тиждень. Тому, я вважаю, військова система, сама філософія дуже правильна - вона допомагає набагато ефективніше виконувати завдання. Якби вся наша країна була побудована чи навіть весь світ побудований по такій системі, то ми б зробили набагато більше.
Чи доводилось на війні втрачати друзів?
Роман Бочкала: На жаль, втратив близького друга. Коли я приїхав в Київ у 2007 році, ми разом із ним винаймали квартиру. Це Олександр Черніков із Дніпра, він строкову служив у 25-й бригаді. Під час першої хвилі мобілізації без роздумів пішов у військкомат, хоча мав дуже гарну роботу і міг, як дехто тоді, "закосити". Ми з ним постійно спілкувалися, їхній підрозділ потрапляв у дуже складні ситуації. Пам'ятаєте перший серйозний обстріл під Зеленопіллям, Амбросіївську трагедію? Він був там, але завжди залишався неушкодженим. Під час операції під Донецьким аеропортом, коли вже підрозділи звідти виходили, їхню машину піхоти ворожий танк розстріляв. Потім про це все я довідався в деталях. Саня там загинув. Це, мабуть, найболючіша втрата.
Як ставитесь до жінки в армії?
Роман Бочкала: Чудово ставлюсь! Жінка - це захисниця. Як чоловік зараз буду говорити: воно, може, краще, коли жінка займається справами родинними, але якщо жінка хоче захищати свою державу, в цьому немає нічого поганого. Знаєте, жінки більш інтуїтивні, ніж чоловіки, і деякі моменти відчувають навіть краще. Тому ми маємо до жінок дослухатися, бо з ними зможемо точно більше.
Яка армія світу може бути прикладом для України?
Роман Бочкала: Питання риторичне. Якщо брати країни НАТО, то сама система там побудована на принципі юнітів. У кожної країни свій фокус уваги. До прикладу, Балтійські країни, та ж Литва, - у них спецназ. В якоїсь країни вагомий компонент - це танки, в якоїсь - авіація. Тобто вони доповнюють одна одну. А в нас армія багатокомпонентна. Інші країни багато чому можуть вчитися у нас. Тож на яку країну маємо рівнятися - сказати важко. Серед наших найближчих сусідів, мабуть, найпотужніша Туреччина, бо в них військова система - це хребет країни. Змінюється влада, змінюються уряди, а військові залишаються важливою складовою. І ми бачимо, наскільки вони технологічні, наскільки їхня армія розвинена. Тому якщо не говорити зараз про турецьку зовнішню політику чи про економіку, якщо взяти суто збройні сили, я вважаю, що вони в них дуже потужні.
