«Немає нічого аполітичного на російському телебаченні»
Група аналізу гібридних загроз Українського кризового медіа центру, в особі керівника групи Олексія Макухіна та його заступниці Любові Цибульської представили в ранковому ефірі своє дослідження «Образ Європи на телебаченні РФ». Про основні міфи, які культивуються російськими ЗМІ, а також російський «рейтинг ненависті» говорили в прямому ефірі «Армія ФМ».
Олексій: Для чого взагалі ми робили це дослідження. Доволі добре відомо про російські фейки, Russia Today, це аналізується закордоном. Але для наших міжнародних партнерів якраз є сірою, якщо не чорною, зоною те, що кажуть всередині Росії, на російському телебаченні своєму населенню. Ясно, що через мовний бар’єр, їм це важче аналізувати, але ми вважаємо, що це важливо, який образ, імідж Європи, європейського способу життя, цінностей формують в самій Росії. І це якраз для міжнародних партнерів, для дипломатів, політиків є важливим і цікавим. І ми проаналізували найбільш впливове російське ЗМІ – це телебачення. Звісно, в усіх країнах телебачення, поки що, лишається ЗМІ №1. Але розрив в Росії ще більший, ніж в інших країнах, наступне місце посідає інтернет з часткою 16 %, тому телебачення далеко попереду, росіяни довіряють телебаченню. 90 % людей беруть новини з телебачення, і дуже великий відсоток їм довіряє. Тому ми сфокусувались саме на телебаченні. З усіх каналів ми обрали трьох найбільших гравців – «Перший», «Росія 1» і «НТВ». Ми проаналізували структуру власності, знайти цю інформацію не складно. «Росія 1» під юридичним контролем уряду, а інші два канали належать Ковальчуку, одному з найближчих друзів Путіна, який під усіма санкціями з самого початку, керівнику банку «Росія». Ці три канали повністю під контролем Кремля.
Любов: Що б не з’явилось на цих каналах – воно там невипадково.
Олексій: Фактично можна зрозуміти, що думають в Кремлі, подивившись ці канали. Ми проаналізували за три роки (друга половина 2014 по першу половину 2017 року) стенограми всіх новин та всіх політичних ток-шоу, і за ключовими словами – нас тут цікавив Європейський союз, а також інші європейські країни, які туди не входять – Норвегія, Швейцарія та країни східного партнерства, окрім України, адже для цього можна було б робити окреме дослідження. І алгоритм спрацьовував кожного разу, коли бачив згадування якогось з ключових слів, новина виокремлювалась і потім вже ми робили висновки, категоризували.
Яку країну ненавидять найбільше?
Любов: Так важко сказати, адже за певними наративами ненавидять більше або менше різні країни. Плюс-мінус ненавидять стабільно якусь десятку країн. Якщо ми говоримо про моральні цінності – це безумовно перше місце у скандинавських країн, якщо ми говоримо про відродження фашизму, а про фашизм росіяни дуже люблять говорити, то це балтійські країни, Польща. Якщо про надзвичайно велику кількість протестів – це Франція та Німеччина. Що ми зробили – ми відокремили основні наративи, історії, які поширюють росіяни по свої каналах. І їх у нас вийшло 6.
Олексій: Загалом, якщо подивитись по кількості негативних згадувань, то на першому місці Франція – 19 % по всіх темах, на другому Німеччина, на третьому Британія.
Любов: Один з висновків нашого дослідження – зазвичай, більше половини будь-якого випуску новин присвячено міжнародним новинам. Іноді це навіть 90 %. Це Україна, Європа, Америка і якась телефонна розмова Путіна. А що відбувається в самій країні - не дуже то й важливо.
Олексій: В країні все стабільно!
Любов: 17 разів на день в середньому Європа згадується на цих трьох каналах негативно. Чому ми й взяли ці три канали, тому що порівняно з іншими – «Рен ТВ», «Звезда» – ці, умовно, найбільше помірковані! Так важко говорити про російську журналістику, але вони хоч якось намагаються створити видимість журналістських стандартів.
Олексій: Для порівняння, топ-бренд «Кока-кола» - шість разів згадується за добу. Це просто для того аби зрозуміти, наскільки це топ-тема. Європейський союз.
Любов: Є гарне дослідження ризького центру «Страткому», вони виявили, що з 2014 року росіяни збільшили кількість гумористичних програм вдвічі. Тобто їх було, там, 26 %, а стало 50 %. Чому це відбулось, бо через гумор значно легше проштовхувати потрібні меседжі для населення, пропагувати певні ідеї, легше створювати образ ворога. Якщо ти з ворога смієшся, то його ніхто не буде боятись. Є певна частка населення, яке каже : «ну, ми аполітичні, ми цим всім не цікавимось, ми дивимось лише якісь фільми російські, серіали». Насправді, нічого аполітичного на російському телебаченні немає. І дослідження «Страткому» в Ризі це тільки підтверджує. Воно називається «Стратком сміється». Вони підтверджують, що все, що виходить у цих гумористичних програмах, контролюється і створюється Кремлем і недарма пан Масляков минулоріч отримав премію від міністра оборони Росії.
Ви брали тільки новини чи ще щось?
Любов: Соловйова, Кисельова, суспільно-політичні важливі програми на російському телебаченні.
Найменше негативних згадувань, за вашим дослідженням, про Білорусь та Швейцарію у російських новинах.
Олексій: Це дуже цікавий результат, справді. Співвідношення позитивних та негативних новин по країнах ЄС, в середньому, 83 % негативних. І ми маємо шкалу по країнах, і коли ми побачили, що є дві країни, які висвітлюються абсолютно протилежно – Білорусь і Швейцарія, там рівень 40 % негативу, всього лише, ми зрозуміли, що це ще одне підтвердження, що все це робиться навмисно. І якщо вони хочуть показати когось хорошим – вони це роблять. Зрозуміло, що це Білорусь, а Швейцарія - позаблокова країна, тому вона не є ворогом, і вони її не чіпають.
Любов: Ніщо так не об’єднує, як невдачі твого ворога. Це об’єднує населення навколо якоїсь однієї ідеї. Ти відволікаєшся від внутрішніх проблем. «Маленька переможна війна» – цю фразу колись вжив один з російських політиків ще на початку 20-го століття. Нам потрібна маленька переможна війна аби відволікти увагу населення від внутрішніх проблем. Тут вона відволікається повністю. Тому що все негативне. Найгірша погода, найбільші протести, найнебезпечніші вулиці, продукти жахливі, бідність страшна.
Олексій: Важливий висновок, що це відбувається не напередодні події якоїсь, а це системна, постійна робота. Якраз ми за допомогою цифр побачили, що є 6 тем, наративів, які підтримуються постійно. Два перші – це більше 40 % – це «жахи життя», і «протести» – ми так визначили їх. Це про те, що життя в Європі дуже нестабільне, небезпечне, якщо ти вийшов з дому, ти можеш в цей день померти з великою вірогідністю, це, ніби то, підтверджується тим, що природні катастрофи в Європі постійні, пожежі, техногенні катастрофи, кримінальні події, навіть дуже маленькі. Тобто, не те, щоб цього не було зовсім, але чи варто російському громадянину в пройм-таймі дізнатись про те, що в якомусь маленькому регіоні Італії хтось когось вдарив ножем? В Росії такого немає? Береться кожна така подія, якщо щось велике – то це взагалі свято, і створюється враження, що в Європі дуже небезпечно і нестабільно. А Росія, на противагу цьому, показується як зона стабільності.
Любов: Моя улюблена новина, коли журналіст в кадрі іде і дуже впевненим голосом розказує: «жінка-поліцейський в Швеції затримала чоловіка, тому що м’язи його рук здались їй надто великими». Кумедно, але наскільки це потрібно?
Олексій: Створюється постійне враження занепаду. Що Росія продає своєму «піплу»? Ще, з росіян 5 % володіють іноземною мовою (англійською), 6 % цікавляться новинами з якихось іноземних джерел, і 7 % виїжджають кудись за межі колишнього Радянського Союзу. Тобто, більшість населення, більше 90%, не мають ні доступу, ні бажання отримувати якусь іншу інформацію. Тому те, що там показує телебачення - це для них і є картинка світу. А телебачення показує, що світ за межами Росії дуже небезпечний і нестабільний. Другий наратив – це протести в Європі, і нема жодного тижня за ці три роки, щоб російське телебачення не показувало якогось протесту в Європі, тобто, на думку російських ЗМІ – Європа це суцільні протести, будь-які.
Любов: Протести двірників, працівників Ейфелевої вежі, медсестер. Це все подається, як щось масштабне, велике і значиме для країни. Але хто був, наприклад, у Брюсселі, той знає, що такі протести це нормально, їх безліч, люди щось вимагають від певних компаній, від держави.
Люди страждають від влади.
Олексій: Від влади, від подвійних стандартів, від штучних моральних цінностей, що Євросоюз штучний, що все це зроблено заради чийогось великого капіталу, і що все загниває, Європа не є єдиною, ніколи не була і не може бути, всі там страждають, великі і важливі країни наживаються на маленьких і неважливих. Всі хочуть вийти з цієї Європи, приклад брекзіту використовується як доказ.
І при тому, все одно Великобританія в топі, серед найнепопулярніших.
Любов: Британія веде дуже послідовну політику щодо російської агресії в Україні, і британські політики роблять досить жорсткі заяви, згадаємо нещодавню промову Терези Мей. Але вони їх не те, що не жаліють. Там у відповідь йде таке, що важко уявити, щоб на будь-якому іншому каналі – американському, українському, будь-якому з’явилась така промова ненависті. Щодо політика високого рангу. Мають же бути якісь межі.
Олексій: Кисельов дозволяє собі в прайм-тайм, 5 хвилин, в неділю говорити про Терезу Мей, і там не має події, приводу, він просто ображає людину.
Любов: «А посмотрите, как она держит бокал, не за ножку, как в приличном обществе, а по простому. Посмотрите на ее уставшую плоть» – це цитата! А у неї всього на всього були відкриті руки. А вона «оголила и поразила всех бледностью уставшей плоти». Або моє улюблене: 4 хвилини Кисельов робить підводку до сюжету. При чому, неважливо, про що там сюжет. Він розказує про те, як Британія завжди була зрадливим і підступним партнером на світовій арені, і подає такі псевдо-приклади з історії, з 20-го, 19-го, 18 століття. І що Черчіль вимагав, щоб Рузвельт кинув бомбу на Кремль. Увесь цей час за ним ми бачимо напис «Англичанка гадит». Він каже про те, що колись був якийсь маловідомий російський письменник, і він написав геніальний вірш, у якому були такі слова. І ніби то всі його знають. Хто його знає - не відомо, але кожного разу, коли він дає якийсь приклад історичний, він повторює – «англичанка гадит». Він реферує, безумовно, до Британії і до королеви. І ми порахували, за 4 хвилини він сказав цю фразу 9 разів, окрім того, що вона в нього за спиною написана.
Опозиційна точка зору є?
Любов: Ви будете здивовані, вона є. Але як вона присутня! Зазвичай, це одні й ті самі люди, які грають роль таких собі хлопчиків для биття. Це своєрідні клоуни, які в ефірі цих ток-шоу захищають або Америку, або Європу або Україну. Вони виглядають надзвичайно кумедно і безглуздо. Це такий собі номінальний захист. Їх дозволено принижувати, кричати, при чому всій студії, це заохочується ведучим. Іноді їх дозволяють навіть бити. Були вже такі випадки, коли і українця побили в студії, всі були в захваті, а нещодавно, на американця, Майкла Бома, напав ведучий прямо в студії, з криками, «Ты мне угрожаешь». Це нормально, мати когось, представника когось народу, щоб показати, наскільки він кумедний, смішний, що на нього можна нападати, штовхати, кричати, і давайте так ставитись до всіх. Там п’ять людей, які ходять на всі шоу. Одні й ті самі люди, ну і вони отримують за це гроші. Це мають бути великі гроші, адже важко зрозуміти, як взагалі можна терпіти таке приниження.
Ми згадували моральні цінності. На чому тут акцент?
Любов: Найбільше йде мова про те, що занепад їх відбувається в Скандинавії. Повсюдний, на точку зору росіян, інцест, легалізація інцесту, вони так і кажуть, що Нідерланди, наприклад, створили партію педофілів. Ну звучить страшно, хоча насправді нічого такого немає, якісь три людини там щось намагались зробити, але все суспільство повстало. Дуже багато говориться про знущання над тваринами, про зоофілію, і чомусь росіяни стверджують, що зоофіли з усієї Європи їдуть в Данію, бо ж там немає закону, який забороняє зоофілію. Але вони забувають, що у Росії теж немає такого закону. Але оскільки в деяких країнах Європи є такий закон, то начебто всі люди з цих країн великими потоками їдуть в Данію. Також вони говорять про жорстоке ставлення до дітей, яке полягає в тому, що ці країни крадуть російських дітей. Бо ж у них нема своїх. А російські дуже красиві, розумні і талановиті. І тому у російських сімей часто забирають дітей без слідства, без ніякого розслідування. І мені дуже сподобався сюжет, коли ведуча каже, що в такій-то країні, в 2011 році, «изьяли из традиционных семей и передали в нетрадиционные» 38 500 дітей. Можете собі уявити цей масштаб? Взагалі тема гомосексуалізму дуже болюча для росіян, тут можна стільки про Європу порозповісти. Легалізація гей-шлюбів у їхньому уявленні це найбільший смертний гріх, і тут, звісно, перше місце займають саме скандинавські країни.
Олексій: І взагалі європейські і західні ліберальні цінності показані як падіння. Як щось таке токсичне, до чого вони мають бути опірливими. Агресивно. Той самий Кисельов, є сюжет, де він стоїть, а за ним на екрані написано «Если не мы, то нас». І це основна їхня ідея, що Європа розпадається морально, це дуже токсично, і воно йде на Росію. І якщо вони не будуть це стримувати – воно захопить Росію, і вони мають право це стримувати, а вони ті, хто можуть прийти в Європу і навести порядок. Ми маємо право, оскільки там вже такий твориться безлад. Ми терпіли, терпіли, але це вже на нас іде.
Любов: Питання русофобії, до речі, згідно з російськими наративами, найбільше борються з росіянами, з російською мовою, країни Балтії. Тобто, чим ближче до кордону, тим більше русофобії. Туди треба більше втручатися. І зокрема про Латвію і Литву, де велика частка населення говорить російською, вони стверджують, що там страшна русофобія, і вони багато говорять про знищення спільної історії, про забуття і стирання спільної історії, і відповідно, так би мовити, на цих друзках народжується фашизм. Тобто, коли ти намагаєшся стерти свою історію спільну з Радянським союзом, це те, що про Україну вони говорили, про декомунізацію, отут то і починається фашизм, і от у країнах Балтії нібито знову починаються фашистські рухи.
Може є якісь рекомендації?
Любов: Є такі люди, які кажуть, що дивляться російське телебачення просто для розуміння картини, щоб бути в курсі, але мовляв, відсіюють, можуть відфільтрувати. Насправді, ні. Ви не можете. Фейків там багато, але основна частка – це не фейки, це інтерпретації. Глядач ніколи не отримує чисту інформацію, чистий факт, він отримує завжди певну, вже сформовану думку. Відділити брехню від небрехні, маніпуляцію від неманіпуляції - практично неможливо. Тому, основна порада це, звісно, не дивитись російське телебачення.
Олексій: Україна і українці – ми вже доволі прокачані в цьому питанні. У нас рівень свідомості і алертності до таких маніпуляцій дуже високий, певний імунітет. У нас є інші проблеми, але не тут. Тому ми і робимо це дослідження для європейців, бо в них нема. Вони, коли це бачать, то з розкритим ротом слухають, мовляв, не може бути такого. Найважливіше, коли відбувається гібридна атака, це усвідомити, що вона відбувається. Вона найбільш вражає в тій стадії, коли ви не розумієте, коли вам здається, що просто дивитесь новини. У Russia Today є такий постмодерністський термін «альтернативна правда». Важливо усвідомити, що відбувається інформаційна атака. Що вона невипадкова, а скоординована і цілеспрямована. Далі ви вже можете думати про те, які є цілі цієї атаки, і що з цим робити. Зараз багато дискусій закордоном, щоб не давати таким ЗМІ тих прав, які мають інші журналісти, якось їх маркувати. Бо це не ЗМІ. Якщо це очевидні приклади маніпуляції і дезінформації, вони не повинні мати прав на рівні з іншими журналістами. Якщо там джерело інформації повністю державне.
Чи є у вас приклади улюблених цитат з російського телебачення?
Любов: Так, звісно! От наприклад: «В итальянском Неаполе объявлен траур, там трагедией закончилась простая ссора из-за бельевой веревки. 48-летний мужчина, медик, поспорил с женой брата из-за того, где должны сушиться постиранные вещи. Застрелил ее, а потом из охотничьего ружья застрелил брата» ну і так далі. Ви можете собі уявити, скільки ось таких побутових сварок, наприклад, через пляшку горілки, і вбивств відбувається по всій Росії. Чи важливо це? Чи потрібно про це говорити в прайм-тайм?
Олексій: І ця новина була на двох каналах! На «Першому», і в той же день на «НТВ», в схожих формулюваннях. Така дрібна новина, і це очевидний доказ того, що це робиться скоординовано з одного джерела, що ось, візьміть сьогодні цю новинау всі.
Любов: Або ось, наприклад. «Париж превращается в большую помойку. Пока объявившие забастовку уборщики штурмуют кабинеты чиновников». Страшенно важлива новина для російського суспільства. Тут уже є певна характеристика і оцінка, що неправильно для новин.
Олексій: Ще тема тероризму. Так, було багато терористичних атак за ці три роки. Але вони перебільшені, як вони подаються, от, наприклад: «Хаотичное движение полицейских, которые не вполне знали, куда бежать, вряд ли можно считать высоким профессионализмом. Как и штурм здания типографии, где скрывались террористы, которые расстреляли редакцию Шарли Эбдо». В цих коротких двох реченнях інтерпретація того, що поліція мало того, що нічого не робить, вона й не вміє робити. І дурні, і непрофесійні.
Я хочу побажати усім, менше дивитись і слухати російського телебачення.
