ОФІЦЕР 55 ОАБР: ЯКОСЬ МИ ПРОЇЖДЖАЛИ БЛОКПОСТ. ЛЮДИ НАС ВІТАЛИ, ЗАКИДУВАЛИ НАМ ВОДУ, КАВУНИ І КРИЧАЛИ: «БОГИ ВІЙНИ, МИ У ВАС ВІРИМО»
До Дня козацтва та Дня захисника України команда Армії FM завітала у Запоріжжя до 55-ої окремої артилерійської бригади Запорізька січ. Про специфічність професії ми дізнавались у командирів батарей — капітана Радіона Падалиці та капітана Андрія Головка.
Олена Кравченко: Комбат в піхоті та комбат в артилерії — це дві різні речі. У чому ж відмінність?
Андрій Головко: Почнемо з того, що командир батареї — це майже те ж саме, що й командир роти. А от командир дивізіону — це як командир батальйону.
Олена Кравченко: Ви обидва вчилися в Академії Сухопутних військ на Львівщині, Радіон випустився у 2015-му році, Андрій у 2013-му, а після випуску одразу потрапили в артбригаду. Ви спочатку хотіли бути артилеристами чи ні?
Радіон Падалиця: Коли ще проходив строкову службу у 27-му реактивному полку міста Суми, то мене взагалі в армію брати не хотіли. Проходив медкомісію — була вада серця, вже потім трохи підлікувався, тому що дуже хотів служити. Батько між теж військовий. Коли зустрічаємось, то розповідаю йому про свою службу, а він мені — про свою. Переймаю бойовий досвід.
Андрій Головко: Я у 2013-му році спочатку вступав у ХНУПС, бо батько — військовий льотчик. Але спочатку не вдалося мені туди пройти за станом здоров’я. Через деякий час сказали, що все нормально, тож я приїхав знову з тими ж документами. Там запропонували вступити на факультет ракетних військ та артилерії. Спочатку взагалі не розумів що до чого, але у процесі навчання відчув, що це моя стихія, тож про свій вибір не жалку.
Олена Кравченко: Вас часто називають Богами війни?
Радіон Падалиця: Якось виїжджав на бойове чергування, проїжджали один блокпост, де нас завжди вітали, махали руками. Ми трохи приторможували, а вони починали закидувати нам воду, кавуни, яблука і кричати: Боги війни, ми у вас віримо. Це було під Мар'їнкою, я там був під час літнього наступу російських найманців. Тоді нам доповідав командир, що спілкувалися з представниками ОБСЄ і домовились про використання потужної артилерії. Нас тоді о 8-й ранку зібрали по тривозі, і ми виступили на бойові позиції. Були там протягом 5 днів, та врешті-решт відбили атаку ворога.
Серед тих, у яких я брав участь ця була найпотужніша. Наступ був серйозний, бо день і ніч чулися залпи. Про відбиття наступу дізналися від командира, йому по радіостанції доповіли, що можна виїжджати.
Олена Кравченко: Чи трапляється спілкування між вами та піхотою? Вони вам дякували?
Андрій Головко: У 2014 році під Слов’янськом ми стояли з 95-ю і 25-ю бригадами, вони займали рубіж на якомусь териконі. І вийшло так, що нам передали координати про наступ на їх позиції. Ми відпрацювали по цілі, а вони потім ще у радіоефірі кричали: «Ми любимо вас, «Боги війни»».
Олена Кравченко: Часто кажуть, що роль артилерії нівелюється у російсько-українській війні. Ви це відчуваєте?
Радіон Падалиця: Бувають такі бої, я їх називаю Великий теніс — це коли батареї з різних сторін працюють один по одному. Я у такій дуелі не брав участь, але розповідали бойові побратими, що ми працюємо більш якісно.
Андрій Головко: У нас постійно такі дуелі трапляються. Наша бригада залучена саме для прикриття бригадної артилерійської групи. З російської сторони постійно літає, але у них то «пєрєльот», то «нєдольот». Так вони і не змогли вирахувати наше розташування. Моя перша операція була у Красному лимані корегувальником у складі 79-ї аеромобільної бригади ще тоді. Звідти пішли на Попасну, брали участь у визволенні Первомайська, потім поїхали у Сіверськ, Лисичанськ, Дебальцево, а після завершення операції у Дебальцево – під Донецький аеропорт, точніше, його залишки.
Олена Кравченко: На скільки важко було служити і потрапити на війну одразу після академії?
Радіон Падалиця: Зі мною у бригаду прийшло 11-ть молодих лейтенантів, після розподілу два моїх побратими поїхали через 2 тижні, а я через місяць в АТО. З часом пристосувалися. Тоді я ще прийшов молодим лейтенантом, командиром взводу. За часів навчання приїжджали наші випускники, ми одразу підбігали, а вони нам розповідали про все, тому певне розуміння вже було. А коли ми приїхали, то старший офіцер батареї вже почав нас вводити у курс справи.
Андрій Головко: Мені якось було легше, я ж у 2013-му випустився, війни ще не було. Я приїхав, послужив, ще у лютому додому з’їздив у Сєверодонецьк. А потім прийшла телеграма про окупацію Криму. От я виїхав із Сєвєродонецька, і десь за два тижні почалися заворушення у Донецьку та Луганську. Тому у мене все було більш поступово. Звичайно, було важко одразу, коли ти лейтенантом після академії приходиш у склад корегувальників і прикриваєш якийсь батальйон. Відповідальність все ж таки. Ми залучались до маневрових дій у Херсонській області, була одна зведена батарея, а у травні вже виїхали у зону бойових дій.
Олена Кравченко: Коли Крим анексували, ви були морально готові його захищати і йти війною?
Андрій Головко: Та морально були готові, але розуміли те, яка складається ситуація, співвідношення сил. А так були готові відкрити у будь-який момент вогонь. Вогневі позиці вже були облаштовані. Ми не планували відбивати Крим, ми повинні були забезпечити вихід наших військ звідти і утримувати наступ на сухопутну частину України.
Олена Кравченко: Ви постійно стикалися з найманцями, а от з росіянами доводилось?
Андрій Головко: Я точно так і не скажу, про це більше скажуть ті, хто стояв на кордоні. Але зрозуміло, що не наші системи.
Олена Кравченко: Розкажіть мені, що означає залпом 333?
Радіон Падалиця: Це команда старшого офіцера батареї, щоб був одночасний запуск усіх гармат. Найефективніший залп — найперший, бо противник його не чекає. Коли просто скажуть «вогонь», то буде хаотично. А коли з певною затримкою командують 333, то всі готуються до вогневого нальоту.
Андрій Головко: Це для полегшення стрільби. Так можна будь-яку команду подати: у деяких є 222. Грубо кажучи, це команда для навідників, командирів знаряддя, щоб вистрілити дивізіоном або батареєю в один момент. Нам постійно таку команду дають. Буває, іноді й не виходить її виконати правильно, але це приходить з практикою.
