Олег Громадський: Про навчання в Радянському союзі та бойовий досвід на війні
Олег Громадський зараз старший офіцер групи напрямку центру поточних операцій Об’єднано-оперативного штабу ЗС України. Він - людина, яка випускалася з військового навчального закладу у 1994 році. Тобто, вступав у СРСР, а випускався в Україні.
З ним поговорили про те, як здійснювався перехід від радянської системи освіти до української, які перші дні служби в новостворених ЗС України та як використовувався досвід у ході бойових дій.
Сергій Жуковський: Звідки у вас в юні роки виникло бажання вступати навчатися на військового?
Олег Громадський: Якщо пам’ятаєте, в радянські роки всі були виховані на фільмі «В зоне особого внимания», от, мені захотілося поступити в десантне училище. Не пройшов по здоров’ю. А такі училища, де готували спецназ, були в системі МВС. Так поступив в саратовське училище внутрішніх справ СРСР.
Дар’я Бура: Як в ті часи в суспільстві сприймалися військові?
Олег Громадський: Так сприймалося, що хто не служив, як то кажуть – не вартий був уваги. Переваги віддавалися тим, хто відслужив в армії. Наприклад, при влаштуванні на роботу, питали: «Де ваш військовий квиток?» І на початку української армії теж звертали увагу при працевлаштуванні, щоб були військові квитки.
Сергій Жуковський: Так далеко вам довелося їхати, як батьки поставилися до цього?
Олег Громадський: Позитивно. Була ціль – вступити до підрозділів спеціального призначення, а за мрією можна піти далеко. Тоді у військкоматах була налагоджена система, були проспекти різних навчальних закладів, програма, які екзамени потрібно здати. В принципі, вони для всіх були однакові: фізична підготовка, математика і російська мова. Фізпідготовку я здав на відмінно, математику і російський диктант на 4 і 1 серпня 1991 року був зарахований до навчального закладу.
Сергій Жуковський: Розкажіть про перші дні навчання.
Олег Громадський: Нам видали форму, вивезли на полігон і перші 30 діб ми знаходилися на навчальних зборах – бойові тренування, стрільби, з дубинками вдень і вночі. Наголос робився в основному на фізичну підготовку. У нас навіть вислів був: «Якщо хочеш бігати, як коняка ковбоя і стріляти, як ковбой – вступай до Саратівського училища».
Сергій Жуковський: Розкажіть про ваших одногрупників.
Олег Громадський: Чисельність батальйону тоді була – 380 з чимось чоловік. Наша рота була найменшою в батальйоні – 4 взводи по 32 людини. В інших ротах було по 5 взводів. У нас в взводі було 28 національностей – росіяни, білоруси, українці, таджики, молдавани, осетини.
Сергій Жуковський: До яких заходів вас залучали?
Олег Громадський: Ми були резервом командуючого міністра внутрішніх справ СРСР і міністра внутрішніх справ РФ. В 1993 році виїжджали в Москву, коли був путч, на патрулювання, виконували заходи посилення діяльності. Дуже багато уваги приділялося предмету «тактика застосування військ» - як спілкуватися з агресивним натовпом, як себе поводити, як виявляти зачинщиків, як їх ліквідовувати з меншими втратами і меншим опором.
Сергій Жуковський: Якось вас інформували про події в Україні?
Олег Громадський: В 1991 році до нас приїжджали представники з України, з Національної гвардії і ми виявили бажання служити саме в Нацгвардії України, ми слідкували за її розвитком. Нам присилали бюлетені і нас так би мовити «вели» для України.
Сергій Жуковський: Чи вам давали право обирати, чи продовжувати навчання в рідній країні?
Олег Громадський: Був великий тиск з боку курівництва училища, вони бачили, що більшість відмінників – українці, вони пропонували підписати контракт з РФ і залишитися там служити. Тоді в РФ йшла перша чеченська війна і їм не вистачало військових. Наприклад, військовий курсант отримував 258 тисяч рублів стипендії, я – зам командира взводу, з України, отримував 57-59 тисяч. В такі ставили умови, щоб на контракт вмовити.
Дар’я Бура: А крім фінансових моментів, відчувалося морально інше ставлення до українців?
Олег Громадський: У нас багато викладачів було з України, і як ми з ними спілкувалися, то більшість також хотіла повертатися в Україну. З 69 чоловік у нас лише 28 повернулося в Україну. Замість відпустки, дали приписи – явитися в Харківське училище МВС, коли ми прибули в Харків, виявилося, що училище МВС – інститут Національної гвардії. Нас за 28 днів вирішили відправити у війська лейтенантами. Нам терміново провели за 4 курс військових дисциплін, дали змогу підготувати по вогневій підготовці.
Сергій Жуковський: Як було навчатися в Україні.
Олег Громадський: В гвардії було цікаво. Ми постійно займалися бойовою підготовкою. Щопівроку проводилися навчання з залученням артилерії і авіації.
Сергій Жуковський: Чи були якісь передчуття, з чим пов’язана була така підготовка?
Олег Громадський: Нас готували до війни з зовнішнім ворогом. Тоді були проблеми на україно-молдавському кордоні, літали в Крим, супроводжували шахтарів…
Сергій Жуковський: Як ви потрапили до ЗСУ?
Олег Громадський: В 2000 році указом президента Нацгвардія була розформована. Деякі підрозділи перейшли до МВС, а 6 дивізія як найбільш підготовлена, перейшла до складу ЗСУ. Тоді оперативне командування «Північ» прийняло нас в склад 92 бригади.
Сергій Жуковський: Як це все сприйнялося?
Олег Громадський: Я не був готовий до такого, я був зам командиром батальйону спеціального призначення, з переводом в ЗСУ в мене пішло пониження в посаді, я став командиром роти передових сил оборони. В окладі пониження. Вишколені хлопці перейшли в МВС, а нам з МО зовсім інший контингент людей дали. Буквально через тиждень ми мали здати інспекторську перевірку. Мені за ніч скомплектували роту, я навіть не встиг вивчити людей. Але нічого, здали.
Дар’я Бура: Як ви віднеслися до подій 2014 року і чим були готові до такого в своїй країні?
Олег Громадський: Я, чоловік, який прослужив в підрозділі спеціального призначення, ми були тим самим «Беркутом», дуже болісно сприймав їхні дії. Досвід мово навчання відіграв значну роль. Спочатку не було суцільної лінії вогню, ми воювали блок-поставми. Організація блок-поста, взаємодія, догляд транспортних засобів, як організувати підкріплення блок-постів, внутрішню службу, як ізолювати місцеве населення, яке блокує – це все наша тема. Коли ми були в Райгородці в 2014, місцеве населення нас не хотіло відпускати, бо ми так налагодили взаємодію. Так само, добре попрацювали в Авдіївці. З 10 тисяч населення на кінець 2015 року, яке було на наш захід, в 2016 році стало до 28 тисяч, люди повернулися.
Сергій Жуковський: Чи ви навчилися чогось на цій війні?
Олег Громадський: Так. Цінувати людські життя і ставитися до людей так, як ти хотів би, щоб ставилися до тебе.
Дар’я Бура: Окрім того, ви були на командирських посадах. Як зробити так, щоб окрім доброго ставлення, тебе ще й слухалися і поважали?
Олег Громадський: На мою думку, командира не повинні боятися, командира повинні поважати і боятися підставити. В мене дуже хороші солдати були. А найбільша кара була – перед строєм сказати: «Що ж ти мене підвів?»
Сергій Жуковський: Ви стільки років провчилися в Росії, а тут противник – росіяни…
Олег Громадський: Але я родом з Полтави, я полтавська галушка. Батьківщина є Батьківщина.
Сергій Жуковський: Яке завдання доводилося виконувати в АТО і що найбільше запам’яталося?
Олег Громадський: Перше завдання – прикриття Щастянської ТЕС в 2015 році, а в 58 бригаді ми зайшли на промзону в Авдіївці і тримали її 258 днів. Займали її підрозділи ПС група Санти, 74 розвідбат і мої розвідники. Потім туди зайшла піхота – 1 і 2 роти взвод снайперів Варакіна і розвідники 58 бригади.
Дар’я Бура: Яка подія стала найгострішою для вас?
Олег Громадський: Коли нас накривала артилерії, прийняли рішення про відповідь. Бій зупинив аж під ранок, коли в хлопців закінчився БК. Але ворог мовчав потім кілька діб.
Дар’я Бура: Що б ви могли порадити ти офіцерам, які випускалися перед війною або зараз випускаються?
Олег Громадський: Слухати своїх командирів, бо вони мають досвід. Також, в кожен підрозділ приходять бійці добровільно, до них також варто прислухатися, адже багато хто має бойовий досвід. Прислухатися до молодших командирів важливо. Варто показувати, що ти лідер, і тоді люди підуть за тобою і в вогонь, і в воду.
