Олег Слободян: ми знаємо, що Росія в рамках проекту "новоросія" хотіла захопити третю частину України і переможним маршем дійти до Криму. Але їм це не вдалося

Олег Слободян: ми знаємо, що Росія в рамках проекту "новоросія" хотіла захопити третю частину України і переможним маршем дійти до Криму. Але їм це не вдалося

Олег Слободян прес-секретар Державної прикордонної служби України в ефірі «Армія ФМ» розповів про те, як починалася Антитерористична операція для Державної прикордонної служби України. Про перші втрати та те, наскільки прикордонники були готові до вторгнення російської армії. 

Яна Холодна: Пане Олеже, всім ясно, що для прикордонників АТО почалось не 14 квітня 2014 року, а задовго, мабуть ще з початку тих подій, які відбувались в Криму. Якщо відновити хронологію подій, взагалі, як Державна прикордонна служба зустріла все те, що намічалось і почалось відбуватись у нас в державі?

Олег Слободян: Власне, все це для нас, як і для Збройних Сил України, і для всього народу України, було великою і неприємною несподіванкою. Звісно, ми не мали часу для того, щоб підготуватись до цього належним чином, бо якщо говорити, навіть про події в Криму, то Росія діяла у відповідності до тих планів, які у них були давним давно написані і затверджені. 

Вони знали своє місце в загальній системі агресії і вони розуміли, який підрозділ і що має робити. Я трохи намагався розібратись у цій темі, я знайшов певні висновки політичних експертів, які ще наприкінці 2012 року вже писали аналітику і били, наскільки це можливо було, у всі дзвони, говорили, що чисельність Чорноморського флоту РФ в Криму вже перевищує, визначені законодавством 25000. Але, звісно, що при тій політичній системі на ці небезпечні тенденції ніхто не звертав уваги і, фактично Росія вже на той час робила в Криму те, що хотіла. Військові суда, відповідно до міжнародного морського права – не оглядаються, тобто, насправді скільки людей, скільки зброї завозила РФ на своїх суднах Чорноморського флоту, це відомо, хіба що Генеральному Штабу РФ. 

Власне те, що розпочалось в Криму, повзуча, але стрімка агресія півострову, вона звісно, нажаль, захопила певною мірою і нас «зненацька». Було багато прикладів, як особистого подвигу, так і особистої зради, власне те, що допомогло втримати ситуацію принаймні на тому рівні, який був – це особиста відповідальність офіцерів на місцях, це командири загонів, це командири загонів морської охорони, вони відразу, відчувши небезпеку вивели наші кораблі і катери на рейд, для того, щоб в бухтах їх не можна було закрити. 

Таким чином, нам вдалось вивести практично всі одиниці, за виключенням тих, які були не в строю з окупованого півострову. Тому, дійсно, для нас АТО фактично розпочалось із окупації Криму, тому що вже в березні місяці наші сили Південного регіонального управління вийшли на основні траси, які з’єднували материкову Україну з півостровом, який активно вже окупувався, там вже були організовані спільні блокпости.  До речі, спільно з десантниками прикордонники спільними зусиллями здійснювали огляд транспортних засобів, для того щоб, принаймні, на мінімальному рівні не допустити провозу зброї, провозу засобів диверсії на материкову Україну.

Яна Холодна: Фактично, можна говорити про те, що нові кордони будувалися, скажімо так «з коліс», це все відбувалося спонтанно. На Вашу думку, наскільки важлива була координація і співпраця цих двох відомств – прикордонників, армії,  напевно ще СБУ і всіх тих, хто задіювався на всі ті процеси?

Олег Слободян: Співпраця - це, якщо не перший чинник успіху в подібних випадках, то один із головних чинників. Але, знову ж таки, будемо відверті, на той момент не було того рівня співпраці, який хотілося б мати. 

Сьогодні це вже абсолютно усталений порядок, єдина логіка в секторі національної безпеки і оборони, є бачення тактичних і стратегічних завдань, які потрібно вирішувати і є розуміння яким чином Їх потрібно вирішувати. Звісно, на початку 2014 року, люди діяли більш емоційно, імпульсивно, інтуїтивно, звісно, і професійно,  але все-таки якщо говорити навіть про Державну прикордонну службу то ми впродовж тривалого періоду розвивалися як правоохоронний орган, тобто це тягнуло за собою і відсутність важкого озброєння, відсутність бронетанкової техніки, засобів захисту, це фактично тільки пістолети  і гумові кийки.

Яна Холодна: Тобто як більше контролююча функція, а тут уже довелося брати зброю і фактично йти воювати.

Олег Слободян: Абсолютно вірно. Це доводилося робити в умовах добре підготовлених ну, принаймні, на кілька порядків вище підготовлених підрозділів збройних сил Російської Федерації. Знову ж таки повторюся, але саме патріотизм простих офіцерів, патріотизм людей, тих,  хто безпосередньо віч-на-віч зіткнувся з цією загрозою, він дозволив щоб тримати ситуацію на тому рівні, щоб не допустити розповсюдженню цієї «ракової пухлини русской весны».

Яна Холодна: Коли для прикордонників почалася війна? 

Олег Слободян: Дуже показовим був вже квітень місяць, після так званого референдуму в Криму. Коли стало зрозуміло, що Росія не жартує, що вона дійсно анексувала Крим і потрібно очікувати загрози на інших напрямках. 

Квітень показав небезпечні тенденції. Це проявилося в спробах блокування наших підрозділів. Це були не агресивні спроби. Вони ніби випробовували нас на міць. Хотіли подивитися реакцію, якою вона буде -  чи вона буде безумовно агресивною, чи вона буде переляканою. Звісно переляку не було і діяти агресивно в цій ситуації ми не могли. 

Надмірне використання сили на тому етапі з нашого боку могло бути приводом для ескалації конфлікту з їхнього боку. Тому потрібно було діяти за принципом «м’якої сили», намагатися максимально пом’якшити усі гострі кути, для того щоб не дати приводу для різкої ескалації конфлікту. Але ситуація була дуже складна. 

У нас із Російською Федерацією сухопутного кордону тільки 1300 кілометрів. Це велика ділянка, і як я вже сказав, ми тривалий час реформувалися саме як правоохоронний орган. Що мається на увазі? У нас звісно не було кордону з Російською Федерацією, будемо називати речі своїми іменами. Не було політичної волі, для того щоб цей кордон будувати і не було політичної згоди Росії на те, щоб цей кордон був.  

Наведу один приклад. Кордон України і Росії -  він демаркований, але на місцевості не позначений. Фактично тільки один прикордонний знак офіційно встановлений на кордоні з Російською Федерацією - це пункт пропуску Синьківка, так званий «кордон трьох країн», де сходяться  кордони України, Білорусії і Росії. В листопаді 2012 року ,офіційно на рівні президентів, встановили перший прикордонний знак, і все крапка. На цьому з позначенням україно-російського кордону все закінчилось. Росія завжди аргументувала це тим, що в них немає коштів на демаркацію кордону, а відповідно нашими європейськими колегами, які допомагали нам охороняти наші західні кордони вони були на те що не цікаві, а політично не актуальні. Тому вкладати туди свої сили і засоби вони не бачили необхідності, оскільки розуміли, що це не знайде підтримки і в українському політикумі. 

Тому східний кордон у нас був «прозорий» і, практично на деяких ділянках попередити ті чи інші загрози було нереально. Якщо говорити,наприклад, про Луганський загін, то він охороняв ділянку, довжиною майже 750 км. На цих 750 кілометрів підрозділи деякі розташовувались на відстані до 100 кілометрів один від одного. Навіть при кількості людей які на відділах були на той час, то там десь 250 осіб. Навіть якщо їх поставити один біля одного і рівномірно розподілити, то упередити якісь реальні загрози все одно було неможливо. Тому ці провокації, які вже почали відбуватися в квітні, вони змусили керівництво служби замислитись над тим, що відбувається. Приймалися важливі рішення, реорганізовувалась система охорони кордону, саме східної ділянки. Але, звісно деякі міри вже були трошки запізнілими, бо загроза розпочалася швидше, ніж можна було на неї відреагувати на той час в наших умовах.

Яна Холодна: Ви сказали про провокації, а в чому заключалися ці провокації, який вони мали характер?

Олег Слободян: Перші такі провокації розпочалися в квітні. До підрозділів підходили щось типу місцевих жителів, матері які не хотіли щоб їх сини служили та піддавалось загрозі. Були спроби блокування виїзду наших прикордонних нарядів, причому це фактично по всій ділянці україно-російського кордону. Звісно, цього не було на Чернігівщині. Там сам рельєф служить таким певним запобіжником від вторгнення, тому що там ліси, болотиста місцевість і її пройти тій самій техніці буде дуже важко. 

А от що стосується Луганщини і Донеччини, тут якраз місцевість дуже сприяла тому, що почали заходити з Російській Федерації саме контрабандними шляхами перші диверсійні групи, почалися перші обстріли. На той час перші обстріли були з території України тобто, ті диверсійні групи, які заходили з території Росії зі зброєю, які перевозили зброю для проросійських налаштованих на сході українців, вони власне кажучи, вже провокували військові конфлікти і військові сутички. 

Потім було активне агресивне блокування Донецького прикордонного загону, відділів по всій ділянці Донецького і Луганського загонів,  блокування пунктів пропуску. Потім був штурм відділу Станиця-Луганська, це вже дійсно був повноцінний військовий бій, коли впродовж трьох годин російські військові і їх прихильники обкидали гранатами, обстріляли з гранатомета. Прикордонники десь близько трьох годин тримали оборону. Відділ при цьому вони не здали. Перший обстріл наряду на Луганщині відбувся в перших числах травня 2014 року і далі фактично воно вже пішло, як сніговий ком. Це було на Луганщині. Наш прикордонний наряд, який їхав в автомобілі по лінії державного кордону був обстріляний із автомобіля. Якщо я не помиляюсь поранений був один прикордонник, наші відстрілювались. Це вже був перший такий сигнал, про те, що там є зброя і російські найманці або російські війська готові її застосовувати проти прикордонників. За інформацію нашої розвідки, більше тридцяти 200-х нападників потрапили до моргу після цього бою, але з відділу тоді ніхто не здався.

Яна Холодна: Як упродовж трьох годин вони могли відстрілюватися, коли ціленаправлено йшла така атака. Мені здається, що це реально героїчний подвиг.

Олег Слободян:  На той час вже було розуміння загроз, були віддані вказівки щодо укріплення всіх наших підрозділів. Були і режимні заходи проведені відповідні. Ніхто за межі підрозділу не виходив. Ще була можливість доставити на підрозділи озброєння, боєприпаси. З озброєння фактично ми могли надати на той час тільки автомати та гранатомети і гранати, відповідно. Але тим не менше це було зроблено. Нестачі зброї не відчувалося і плюс укріплення позицій. Це і укріплення вікон, бійниць, відпрацювання ведення вогню, інструктажі особового складу. Там де була можливість проведення учбових стрільб. Ми вже розуміли, що справа серйозна і в першу чергу потрібно захистити людей ну і, звісно, утримати позицію.

Яна Холодна: Ми розуміємо, що тільки силами, наприклад, тих хто служив на Донеччині та Луганщині, все це витримати і вистояти просто неможливо. Наскільки особовий склад з інших регіонів готовий був туди їхати?

Олег Слободян: Особовий склад готовий був їхати із усіх підрозділів. Якщо зараз там вже працюють штатні підрозділи, то тоді їх підсилювали. Тому було створене угрупування «Кордон». Направлялись люди з інших ділянок, визначалися командири також на ротаційні основі, які на найбільш загрозливих ділянках будували систему захисту, координували свої дії зі Збройними Силами України. 

Ми знаємо, що Росія планувала в рамках проекту Новоросія, захопити третю частину України. Насправді це не вдалося і під їх контролем тільки незначні ділянки Донецька і Луганська. Тобто вони розраховували на вихід до Криму. Вони розраховували на підтримку і на Харківщині, Запоріжжі на Дніпропетровщині, і вони фактично, переможним маршем планували дійти до Криму. Таким чином дійсно створити реальну загрозу існування України.

Але ми вийшли саме за рахунок тих простих людей простих хлопців, які бралаи зброю в руки і свідомо захищали території України. Це угрупування «Кордон» діяло на Луганщині та Донеччині. Вони висувалися туди, куди було потрібно. В той час ми почали шукати можливості в комунікації зі Збройними силами України, із заводами оборонпрому і надавати своїм людям броньовану техніки, в першу чергу БТР, яких у нас також на початку російської агресії було дуже обмаль. 

З'явилися у нас і перші зразки групової зброї. Дещо пізніше з’явились і міномети. Тому що, знову ж таки, ніхто не був готовий і навіть свідомо припустити артилерійські обстріли наших позицій з території Росії. Це на межі фантастики, навіть для багатьох аналітиків. Але, на жаль, це та реальність, з якою довелося зіткнутися вже в червні місяці. Ми фіксували місця, коли заїжджала російська військова техніка на територію України. Це було чітко видні сліди. Заїжджали, як правило 10-12 установок «Град», які вели обстріли з території, а  потім так само виїжджала на територію Російської Федерації. Буквально, за кілька хвилин приїжджав прикордонний наряд, ще сліди від автомобіля фактично були гарячими. По території Росія вже їздив трактор який загортав сліди від автотехніки.  Ми кажемо їм «Шановні ви що робите? З вашої території заїжджає російська бойова техніка?», а вони у відповідь, що ми все вигадуємо. Хоча, на деяких ділянках росіяни навіть прорубали в просіках коридори, для того щоб автомобілі об’їжджали і далеко не їздили. Якщо ми бачили, що йде якась вирубка лісу, то можна було вже сформулювати, що скоро тут з'являться російські Гради.

Яна Холодна: Наш слухачі просять розповісти про застосування росіянами лазерної зброї проти наших прикордонників.  

Олег Слоюодян: Ну це вже сучасна історія. Але це також реалії, з якими доводиться зіткнутися. На даний момент у нас зафіксовано 4 таких факти. 

Перші три - це липень 2016 року.  Тоді ми ще навіть не підозрювали, що мова може йти саме про лазерну зброю. 

Троє наших військовослужбовців під час спостереження через оптичні прибори за тимчасово окупованою територією отримали ушкодження органів зору. Причому, ті, хто дивився монокуляр відповідно отримав ураження одного ока, а ті хто дивився в бінокль отримав ураження двох очей. Вже після того, як ми їх доставили в госпіталь, фахівці визначили характер ушкоджень. Все це чітко підпадало під характер пошкоджень,  які отримують військовослужбовці, в результаті застосування лазерної зброї. Це нас наштовхнуло на думку, що Росія використовує лазерну зброю якраз у якості експерименту. Ми поділилися своєю інформацією зі Збройними Силами України і виявилося, що в Збройних Силах України також є військовослужбовці, які отримали аналогічні ураження за незрозумілих обставин. 

А 4-й випадок - це вже зовсім свіжий. Наприкінці березня,  знову ж на цьому самому напрямку, на напрямку Мар’їнки,  наш  військовослужбовець, який дивився в монокуляр, отримав ушкодження ока в результаті незрозумілого спалаху. Знову ж таки характер ушкодження один в один відповідає тим ушкодження, які отримували наші військові в 16-му році і ті, які отримують в результаті використання лазерної зброї. Тому підстави для звинувачення Росії у використання лазерної зброї є, вони обґрунтовані. Знову ж таки, ми цією інформацією поділились з ЗСУ і міжнародними організаціями, і з МЗС, для того, щоб потім можна було використовувати це як захист в міжнародних судах. 

Яна Холодна: Скільки всього прикордонників загинуло з часу початку АТО?

Олег Слободян: На даний момент загинуло 70 прикордонників. Під час обстрілів і нападів, це найбільш вагома категорія. Є один цивільний водій автомобіля, який загинув в Маріуполі. До речі, це якраз був кінець квітня - початок травня. Вони привезли продукти харчування до нашого загону, і коли виїхали вже з підрозділу, колону обстріляли невідомі з гранатомета. Ще була категорія тих, хто підірвався на вибухових пристроях. Але більшість – це ті, хто загинули в перші роки війни, в результаті бойових дій.

Яна Холодна: Друзі, повернемося до сучасності. Визначена у нас лінія розмежування, встановлений вже кордон, КПП. Ми бачимо, що і зараз там буває іноді неспокійно, ворог провокує, обстрілює. Наскільки легше, чи навпаки складніше, стало служити прикордонникам?

Олег Слободян: Це ні в якому разі не кордон. Це тимчасова умовна лінія розмежування, де діють інші правила, ніж на кордоні і все це продиктовано агресією з боку РФ. 

У нас на даний момент діє 5 КПВВ, із яких 4 – автомобільних і одне – піше. Умови перетину – не ідеальні. Я завжди кажу, що треба розуміти – це не кордон, це лінія розмежування, це тимчасове явище. Вирішити всі проблеми місцевого населення можна тільки за однієї умови - це коли там не буде російських військ, коли Україна відновиться в своїх кордонах і крапка. 

Зараз, до речі, дуже цікава тенденція - це відношення, так званих правоохоронців, які на тимчасово окупованих районах. Там просто відбувається щось жахливе,  ми відстежуємо ситуацію. В нас десятки, якщо не сотні скарг місцевих мешканців на роботу цих псевдоправоохоронців. Вони штучно створюють черги. Нелюдське відношення до наших громадян. Вони беруть гроші відкрито за стоячі місця маршрутках, які самі ж і перевозять, до так званого нульового блокпосту.

Яна Холодна: Пане Олеже, розкажіть, чим сьогодні живе прикордонна служба? 

Олег Слободян: Це і перегляд принципів і підходів до побудови системи охорони кордону. Якщо раніше ми розвивались як правоохоронний орган, то зараз ми розвиваємось за двома напрямками – правоохоронна діяльність і військова компонента. 

В першу чергу тут іде мова про підвищення щільності охорони кордону. Наприкінці минулого року ми почали розгортати Донецьке і Луганське регіональні управління. Це орган, який вже опікується і буде надалі опікуватись ділянкою, яка зараз є непідконтрольною. 

Зараз ми намагаємось, з огляду на минулі помилки зробити так, щоб кордон з Росією був на 100% контрольованим і закритим. Ми зводимо і інженерні укріплення. Це і план інтелектуального кордону. Він потрібен Україні і ми будемо його реалізовувати. Це і оснащення наших підрозділів: наразі у нас достатня кількість броньованої техніки, є і групова зброя, і артилерійська зброя, і засоби захисту. Зараз є вже повна взаємодія і з ЗСУ, з Нацгвардією і іншими військовими формуваннями. На жаль це те, чого не було у 2014 році.

Яна Холодна: В єдності наша сила. А як у нас справи з морськими кордонами? Чи намагаються росіяни заходити з тих сторін кордону?

Олег Слободян: Знову ж таки, будемо реалістами – Чорноморський флот РФ, він досить сильний і потужний, не зважаючи на всі проблеми і безалаберність росіян, яка їм притаманна. Це потужна сила, але ми мусимо робити все, що захищає наші інтереси. Ви знаєте про судно «Норд», яке ми нещодавно затримали. Воно порушило порядок входу-виходу на тимчасово окуповану територію. До цього були і інші судна, тобто ті, які порушували порядок заходу на окупований півострів. Ми відслідковуємо діяльність Росії і на нашому континентальному шельфі, де Росія незаконно видобуває газ. Хоча наші кораблі призначені лише для патрулювання, однак наші моряки не бояться виходити у відкрите море,  незважаючи на провокації. 

В межах своєї компетенції ми намагаємось контролювати всю прибережну зону. Ми будуємо систему надводної обстановки, щоб розуміти що відбувається на глибині акваторії і діємо разом з ВМС. Ми активно використовуємо безпілотними. У нас є відділення, які опікуються саме цією технікою. Це потужний інструмент, коли ми говоримо про відстеження обстановки.