Оскаржити штраф в українських умовах епідемії

Обмеження прав людини в період карантину. Чому український уряд запровадив надзвичайну ситуацію замість надзвичайного стану? Чи варто відразу сплачувати штраф за порушення санепідембезпеки? Про це говорили в етері Армія FM з аналітиком Центру спільних дій Олегом Савичуком.

 

 

 

 

Олена Кравченко: Чи було доречно впроваджувати надзвичайну ситуацію?

Олег Савичук: У період пандемії вводиться режим надзвичайної ситуації. Пожежники, лікарі, поліція починають працювати в посиленому режимі, але на громадян це не має ніяк впливати, тому що надзвичайна ситуація не є підставою для обмеження прав людини. Для обмеження прав людини є лише два правових режими: надзвичайного і воєнного стану. А у нас це було зроблено в неконституційний спосіб.

Олена Кравченко: Які саме права обмежувалися?

Олег Савичук: Право на освіту, на підприємництво, на свободу пересування, певним чином — на сповідування релігії, право на сімейну таємницю. Тобто фундаментальні права. І навіть обмежувались права, які не можуть обмежуватись відповідно до Конституції. Так, право на свободу зібрань можна обмежити лише через суд, у нас ввели, що не більше 2 людей може бути поруч.

Олена Кравченко: Але за порушення цих правил було введене покарання — штраф від 17 тис. грн і обмеження свободи волі.

Олег Савичук: Так, нещодавно була введена нова стаття в КУпАБ: порушення правил карантину. Згідно з нею, якщо порушуються правила, встановлені законом, органами держвлади чи місцевого самоврядування, то особа несе покарання у вигляді штрафу від 17 до 24 тис. грн. Але норма виписана так, що незрозуміло, як ти маєш дізнатись про порушення, щоб спокутувати покарання. І теоретично, якщо керівник якогось департаменту видає неконституційний, незаконний акт і ти його порушуєш – плати штраф. Найбільша проблема, що люди не знають, як оскаржувати ці штрафи. Адміністративні суди кажуть, що не можуть розглядати такі справи, бо це не оскарження дій органів держвлади. Тож треба звертатись у місцевий суд, який і ухвалював рішення про притягнення до відповідальності. Наприклад, якщо ви йдете без маски, до вас мав би підійти поліцейський і попередити, що ви порушуєте відповідну постанову, скласти адмінпротокол. Цей протокол надходить у суд. Суд ухвалює рішення, чи накладати на вас штраф, а не поліцейський. І вже в суді потрібно казати, що постанова Кабміну незаконна; обмежуються права, які не можуть бути обмежені.

Олена Кравченко: Але ж такі заходи, як одягати маску в громадських місцях, ходити не більше, ніж по двоє,  допомагають уберегтись від вірусу?

Олег Савичук: Але тут питання, яким чином уряд доводить до людей, що всі обмеження заради їхньої безпеки. Комунікується це не методом спілкування з людьми, а методом страху, накладення штрафів.

Олена Кравченко: В Європі за піком захворюваності першою стала Італія,  там запровадили жорсткі заходи для людей і ввели надзвичайний стан. До речі, коли він вводиться і чи працюють законодавчі органи при такому режимі?

Олег Савичук: Органи державної влади та місцевого самоврядування - парламент, президент, уряд, міністерства -  мають ще більше працювати, тож вони не йдуть у відпустку. Теоретично в Італії парламент мав би працювати якщо не цілодобово, то кожен день розв'язувати нагальні питання. Більшість країн оголошували надзвичайний стан. І спочатку його оголошували, потім як елемент надзвичайного стану був введений карантин і вже після цього були запроваджені певні обмежувальні заходи. Але навіть в італійській Ломбардії, в епіцентрі коронавірусу, не зупиняли громадський транспорт. Там логіка була не змусити людей сидіти в принципі вдома, а виходити лише за потреби.

Олена Кравченко: Розкажіть про досвід інших країн щодо виходу з карантину і як ми маємо вводити послаблення і чи повинні?

Олег Савичук: Кожна країна іде навпомацки і пробує знайти золоту середину між допуском людей до вулиці і протидією коронавірусу. Наприклад, у Швеції надзвичайний стан не вводили. Було обмеження — дистанційне навчання та соціальна дистанція. У них ситуація гірша, ніж в інших скандинавських країнах, але принаймні люди не панікують. Італія поступово виходить з карантину, але прем’єр-міністр країни оголосив, що в разі погіршення ситуації повернуть жорсткі заходи. Тож ніхто не знає, як боротися з наслідками пандемії.

Олена Кравченко: Якщо карантин подовжується, то подовжується і період надзвичайної ситуації, а чи є в неї певний термін дії?

Олег Савичук: Надзвичайну ситуацію можна продовжувати до нескінченності, тому що вона не стосується прав людей, а режим надзвичайного стану, який і є підставою для обмеження прав людей, має чіткі межі. Згідно із законом «Про правовий режим надзвичайного стану», його можуть запровадити на всій території України на 30 днів. Президент ухвалює указ, Рада його затверджує. А якщо 30 днів недостатньо, то знову президент видає указ і рада продовжує ці 30 днів. Якщо на окремих територіях (областях) — 60 днів. Це зроблено, щоб не було можливості узурпувати владу і щоб не порушувалися права людини в такий спосіб, як зараз. Так в усіх демократичних країнах.

Олена Кравченко: На Вашу думку, чому влада обрала саме режим надзвичайної ситуації, а не надзвичайного стану?

Олег Савичук: Люди бояться таких слів, як «надзвичайний стан», «воєнний стан». Вони сприймають це як намагання обмежити їхню свободу, тому обрали більш приховані методи боротьби з пандемією. Ймовірно, є ще й парламентські причини, тому що треба указ про надзвичайний стан проводити через парламент, тобто треба 226 голосів. Не певен, що вони б назбирали стільки.

Олена Кравченко: Що робити людям, яких звільняють у період карантину і чи правомірно це?

Олег Савичук: Звільняти не заборонено, адже деякі підприємства не працюють, тому не можуть платити працівникам. Але уряд намагається сприяти якимось чином людям, які були звільнені. Є програма допомоги по безробіттю. Тож звільнені працівники можуть звернутись до державних органів і отримати на короткий час допомогу від держави.

Олена Кравченко: Цікавий правовий погляд на карантинні заходи.

Олег Савичук: Тому що карантин є частиною надзвичайного стану. Вводиться спочатку надзвичайний стан. Передбачається в указі президента, які права людини обмежені, яким чином, які додаткові повноваження мають уряд, мери міст. А на підставі цього оголошується карантин, а не навпаки. Тим паче, що в органів місцевого самоврядування взагалі немає повноважень якимось чином змушувати людей сидіти вдома. Заборона на громадський транспорт і метро дуже сумнівні з точки зору Конституції.

Олена Кравченко: А що робити, якщо людину оштрафували на 17 тис. гривень, а грошей на сплату немає?

Олег Савичук: Можна домовитись про відтермінування. Але загалом 95% рішень судів – це попередження без накладення штрафу. Суди теж таким чином з себе знімають відповідальність.

Олена Кравченко: Чи багато таких справ, які надходять до судів?

Олег Савичук: Як тільки карантинні заходи були введені, вже справ під 100 було. 99% суди попереджували про порушення, або з формальних підстав відмовляли у притягненні до відповідальності. Адже має бути належним чином складений адміністративний протокол. Коли протокол складено з порушеннями, суд може відмовити у притягненні до відповідальності.

Олена Кравченко: При оформленні адмінпротоколу про штраф, наприклад, на 17 тис., кому потрібно віддавати гроші?

Олег Савичук: У нас не поліцейські притягують до відповідальності, а суд. Поліцейський пише протокол відповідно до вимог. Спрямовує в суд. Потім ви приходите в суд, або в режимі відеоконференції, або без вас суд розглядає і ухвалює рішення — притягувати до відповідальності чи ні. Далі у вас є термін на оскарження рішення. Конкретно в цих справах строк на оскарження починається не з моменту, коли ви отримали рішення, а з моменту його ухвалення. Тобто ухвалили рішення, тексту у вас немає, за що притягнули, 10 днів пішло, на 11-й вам приходить рішення, а ви вже оскаржити не можете. Якщо ви вирішили не оскаржувати, то суд роз’яснює, яким чином треба оплатити. Зазвичай йдете в Ощадбанк, сплачуєте штраф і банку комісію.

Олена Кравченко: Сума штрафу від 17 до 34 тис. гривень від чого залежить?

Олег Савичук: Абсолютно суб’єктивна думка судді. У процесуальних кодексах є певні речі, на які б суддя мав звертати увагу, коли ухвалює рішення, але це все суб’єктивно. У справах, які я бачив, судді послуговуються мінімальною межею у 17 тисяч і на більше не карають.