"Перемога - це не тільки хто в кого більше вистрілить, перемога відбувається в наших головах", - Анжеліка Рудницька

"Перемога - це не тільки хто в кого більше вистрілить, перемога відбувається в наших головах", - Анжеліка Рудницька

На "Ранкову Каву" завітали співачка, громадська діячка та волонтерка Анжеліка Рудницька та учасниця гурту "Врода" Ольга Нестеренко. Говорили про музику, книги на Схід та світанки на морі. 

- Сьогодні всесвітній День моря! Коли ви були на морі?

Ольга Нестеренко: Я цього року два тижні була на морі у Скадовську. Українське море - це щось особливе! Дізнались про цілющі властивості води.

Анжеліка Рудницька: А у мене була дуже цікава історія про море! На мій день народження, коли я була маленькою, ми приїхали і тато каже: "Ми даруємо тобі море!" Це було надзвичайно романтично. Але наша родина з великим почуттям гумору, коли я пішла плавати, то сказала: "Так! А чому це всі люди купаються в моєму морі?"

Цього року ми вели пряму трансляцію фестивалю "Всі ми діти твої, Україно", було надзвичайно, відбувались інклюзивні виступи, дуже багато талановитих дітей, і ми вітали моряків з Днем військового флоту, ходили на екскурсію на "Сагайдачний", а потім робила для них концерт. Ще коли вони були у Севастополі, ми дружили і 8 українських офіцерів, які служили на ньому, залишились в Україні. Ми разом журились, як сумуємо за Кримом. Але ми вміємо об'єднуватись і рано чи пізно повернемось до свого Криму. 

- Моряки, мої друзі, вони стверджують, що ніде в армії не зберігаються традиції, як на флоті. Коли Ви були на "Сагайдачному", чи відчули це?

Анжеліка Рудницька: Так! Вони дуже гостинні. Коли ми зайшли в кубрик, де відбуваються обіди і наради, нам сказали: Заходьте, пригощайтесь, але тільки на це місце не сідайте, бо тут має право сидіти тільки капітан. І це ніколи не порушується. Там дуже багато всього, коли викидають за борт, "оморячують", коли зачерпують воду і треба її випити, дуже багато всіляких різних речей. Все це не запам'ятаєш.

- З якими новинами до нас завітали?

Анжеліка Рудницька: ми з Олечкою продовжуємо їздити у прифронтову зону. зараз завдяки моїй роботі в Міністерстві культури, ми не припиняємо ці виїзди. Активні артисти, які були волонтерами всі ці роки, вже матеріально "потріпались". Ночували де попало, грошей на проживання не було, бюджету не було, збирали на бензин, а зараз нарешті все більш впорядковано, Міністерство допомагає закривати всі побутові і дорожні питання. А ми займаємось творчістю. Ми побували в багатьох містах. 

Їздили до ВДВ, до танкістів на День танкіста, у Щасті, Станиці Луганській... Люди дуже чекали цього моменту. На жаль, не було часу детальніше розпитати. Але на одному з виступів була така цікава аудиторія: військові та діти з інтернатів. Якщо пам'ятаєте, на початку війни місцеві ставились з пересторогою до солдатів, солдати з пересторогою ставились до людей, бо не знали чого чекати. А тепер цього вже нема, це стерлось. Ось таке єднання мене неймовірно тішить. Я хочу про це говорити, бо у Києві у свідомості мало що змінюється, а ми це бачимо на власні очі. Як відновлюються дороги, як відбудовуються міста... В Станиці луганській відбудували Будинок культури, розбитий "Градами".

На стіні Будинку культури у Станиці Луганській Лев Скоп, художник з Дрогобича, намалював Оранту. У неї знову потрапила куля. перед Фестивалем миру ці кулі повитягали, малюнок відновили, Лев реставрував його. Вона стала символом миру і захисту. Кілька років тому в Станиці люди лягали під танки, щоб не пустити українську армію на війну. А тепер вони не випускають військових з фронту, бо з ними спокійніше. 

Перемога - це не тільки хто в кого більше вистрілить, перемога відбувається в наших головах.

Ольга Нестеренко: В одному з міст, близькому до бойових дій, люди прийшли на концерт, не зважаючи на обстріл, не зважаючи на холод. І вони приходять і просять приїхати ще раз. Просять повчити з дітьми українських пісень, це їм дуже потрібно. Це дуже цінно для людей. 

Місцеві жінки співали нам українських пісень. Так завзято і щиро. На таких людях, які не скорюються, не піддаються на провокації, тримається країна. В одному залі ми співаємо гімн України і спостерігаємо за залом. Діти співають і ні на кого не дивляться. А дорослі... Деякі співають, де які дивляться один на одного, хто співає, а хто ні. Одна жінка співала, але було видно, що вона ще не знає, як їй самій до цього ставитись. Тобто у людей ще не сформувалось ставлення, при тому, що вони живуть в Україні, виховують дітей, вірять в мир і перемогу, але до нас звертаються ще обережно. Але чудово, що вони не коряться.

Анжеліка Рудницька: З іншого боку, люди дуже гостинні. Раніше була важка фінансова ситуація. А зараз вони хочуть тебе затягнути, нагодувати... А у тебе в голові - згадки про те, як ТИ возиш їм. 

Ольга Нестеренко: Вони щасливі ділитись тим, що мають. Це неймовірно радує. 

Анжеліка Рудницька: Ми співаємо "Червону Руту" і вражені, що її співають всі! Дорослі - це зрозуміло. Але діти! Цю пісню не крутять в ефірах, а її знають навіть малюки. Ми її двічі співали на біс у Волновасі.

- "Червону Руту" можна почути на стадіонах! 

Анжеліка Рудницька: Одна дівчинка у Щасті попросилась на сцену розказати вірш. Коли вона читала рядки про Україну, зал дітей проговорював його разом з нею! 

- "Книга на Схід" - розкажи про цей проект! 

Анжеліка Рудницька: "Книга на Схід" - це проект, з яким я співпрацюю, ініціатива, в яку сключається велика кількість українських письменників, людей, які попіляризують читання. Ми з початку війни почали збирати, до того - це інша історія. Ми возимо книги військовим під час концертів, віддаємо в бібліотеки, в школи. Цього разу ми відіслали на схід 750, може більше кілограм книжок. Ми їх міряємо не в штуках, а в кілограмах. Інколи доводиться брати в аренду бус, їхати на "Нову пошту", яка кричить, щоб ми більше не приїжджали, бо це нереальна кількість! В Станицю ми відправили 400 кілограм книжок, дитячу літературу порозбирали одразу, а "дорослу", серйозну літературу бібліотекарі з радістю будуть записувати у фонди. Скільки б не допомагала держава (цього року виділено 40 мільйонів гривень на закупку книжок і проведений конкурс на кращі книги), те, що принесуть люди - буде відрізнятись. Книжок зараз видають велетенську кількість. 

Чому актуально надсилати книжки у прифронтові райони? Бо коли у них проблеми з електрикою і нема світла, бібліотеки користуються шаленою популярністю. Радіо нема, телевізора нема - тому люди читали, збирались, спілкувались. Також багато зруйнованих бібліотек, які треба відновлювати. І такого багато. 

Літературу для проекту "Книга на Схід" можна приносити до національної бібліотеки України ім. Ярослава Мудрого, що у Києві на Європейській площі, вулиця Грушевського, 1. Колишня назва - Національна парламентська бібліотека України.