«Перші дні служби були не зовсім солодкі…», - спецпризначенець на псевдо «Бєлий»

«Перші дні служби були не зовсім солодкі…», - спецпризначенець на псевдо «Бєлий»

8-й полк спеціального призначення в 2012 році було визнано найкращою частиною розвідки Сухопутних військ Збройних сил України. Тому Армія FM вирішила провести виїзний ефір із Хмельницького. І наш перший матеріал про Михайла, стрільця цього підрозділу, на псевдо «Бєлий». Він розповів про свій шлях у ССО, перші стрибки з парашутом та службу в ООС.

 

 

 

Сергій Жуковський: Ваш підрозділ перейшов на комплектування військовослужбовцями контрактної служби. Що спонукало саме тебе підписати контракт?

Михайло: Після школи у мене був вибір, куди йти вчитися. Але спочатку я хотів відбути службу простим солдатом. Тож коли мені виповнилось 18, через три дні підписав контракт. І ось вже служу тривалий час, хотів би і далі будувати військову кар’єру.

Сергій Жуковський: Чому вирішив піти служити саме в 3-й полк?

Михайло: Я багато чув про частину, про ці війська і хотів сюди потрапити. Тут багато моїх знайомих служать. Я ще змалку знав, що таке армія, дивився фільми. Мені хотілося побачити все на власні очі.

Сергій Жуковський: Розкажи про вступні випробування та про свої перші дні служби?

Михайло: Сюди потрапити непросто. Але мені це вдалося. Найголовніше - треба бути фізично підготовленим, а також пройти інтелектуальні та психологічні тести. Перші дні служби були не зовсім солодкі. Але якось втягнувся, познайомився з хлопцями, які тут служать. Тепер це мої найкращі друзі. Тут всі один за одного.

Сергій Жуковський: Як ти готувався до фізичних випробувань?

Михайло: Мені завжди було важко бігати, бо мав зайву вагу. Тож доводилося зранку йти на пробіжку, а потім - на навчання. А загалом, щоб добряче підтягнути фізичну форму, в мене пішло місяці три.

Сергій Жуковський: А чи тренуєшся ти зараз?

Михайло: Звичайно, щоранку ми бігаємо, робимо вправи. Іноді, звісно, немає часу через роботу. Але бігати мені дуже подобається.

Сергій Жуковський: Як ти ставишся до стрибків із парашутом?

Михайло: Мріяв стрибнути з парашутом. Трішки не так вийшло, як очікував, але мені сподобалося. Емоції не передати словами. Були моменти, коли через страх хотів відмовитися, але взяв волю в кулак і зробив це. Я задоволений. Щороку потрібно виконати програму з п’яти стрибків. Якщо робити по два за день, то страх зникає і тобі хочеться ще більше. А загалом перший стрибок ознайомчий, а всі наступні - зі зброєю.

Сергій Жуковський: Чи обов’язкова підготовка перед кожним стрибком?

Михайло: Якщо є досвід, ти дієш автоматично, знаєш як згрупуватися в повітрі і що робити далі. Зараз вже хочеться просто стрибати, дивитися на небо, на Хмельницький, який він гарний. Наша робота така, що ми повинні вміти все, зокрема і стрибати з парашутом.

Сергій Жуковський: Розкажи, які ти виконував завдання в межах проведення спеціальних операцій?

Михайло: Мій підрозділ відповідальний за охорону табору. Тобто хлопці виконують покладені на них завдання. А щоб вони спокійно вночі спали і нічим не переймалися, щоб могли повноцінно відпочити, ми вночі охороняємо їхній спокій.

Сергій Жуковський: Ти вирішив йти до армії, коли в країні вже тривалий час точилася війна, чи не було це для тебе стримувальним фактором?

Михайло: У мене було бажання допомогти країні і тим хто, тут виконує завдання. Раніше я далі Хмельницького ніколи не виїжджав. І коли ми потрапили в район проведення ООС, я дивився на зруйновані міста, розтрощені порожні будинки і жахався від того, що зараз діється в державі. Важливо не дати ворогу пройти далі і вигнати його туди, звідки він прийшов.