"Перший бій — це як стрибок з парашутом", — боєць 93 бригади Олександр Проскурін

"Перший бій — це як стрибок з парашутом", — боєць 93 бригади Олександр Проскурін

Армія FM в гостях у 93 бригади. Знайомимося із військовослужбовцями Олександром Проскуріним і Русланом Варламом.

Дарія Бура: Олександр, я знаю, що ви з Краматорська, 5 липня річниця визволення цього міста. Розкажіть, як починалася війна для краматорчан?

Олександр: Дуже потужна інформаційна війна була з боку Росії. Нам постійно розповідали, що прийдуть націоналісти, каратєльні батальйони. Будуть вбивати, вішати, ґвалтувати, стережіться, треба вступати до «ополчєнія». Заходить українська армія, день, другий і нічого не відбувається. Нікого не вішають, не ґвалтують і ті, в кого є мізки зрозуміли, що їх просто обдурювати. Якщо ти боришся за правду, то не має сенсу демонізувати свого противника, бо він і так демон.

Після того, як звільнили місто спливали неприємні факти: в людей віджимали машини, бізнес, кидали у підвали аби витягти гроші. І ти починаєш розуміти хто є хто. І тоді я вирішив захищати Батьківщину. Пішов до військомату, а там мені сказали: «А проти кого ти вирішив воювати хлопче?». Тут я й зрозумів, що тут нічого не вийде. Після, я звернувся в добровольчий батальйон «Донбас». Мені передзвонили через три дні: «Ти готовий прибути 18 серпня?» І відтоді почалася моя військова кар’єра спочатку добровольця, а потім восени перейшов на контракт до 93 бригади.

Дар’я Бура: Руслан, а відколи ви почали свою військову службу?

Руслан: Для мене війна почалася несподівано. Спочатку я випустився з військової академії, прибув до частини, а через місяць поїхали на штурм Пісок. Не дуже зрозуміло було що відбувається. Бували такі моменти, коли бійці підказували як воювати, адже вони були в районах бойових дій більш як півроку. Я вчився в них.

Дар’я Бура: Коли ви усвідомили, що це справді війна?

Руслан: Насправді, орієнтуєшся на цій війні дуже швидко. Після першого обстрілу я зрозумів де я і що відбувається. Найскладніше було в районі Пісок. Ми були там з 24 червня 2014 року, ми зайшли на середину села, закріпилися там і пробули 2,5 місяця, згодом пішли на ротацію.

Олександр: Найскладніше було сприймати перший бій, коли ми пішли на штурм монастиря в аеропорту, 17 січня 2015 року. Було дуже складно, особливо в ті моменти, коли ти розумієш, що зв’язку немає ні з ким і ти повинен сам приймати рішення. Велика шана моєму екіпажу бойової машини з ким ми літали через злітну смугу з вишки управління польотів до метеостанції, коли возили поранених. Гарні хлопці Фіат і Махно, механік-водій та оператор-водій відповідно. Завдяки їм ми змогли зробити те, що зробили близько чотирьох ходок туди й назад, вивозили поранених.

Дар’я Бура: Ви знали що за ворог проти вас?

Олександр: Ні, нам сказали, що противник займає 4-й та 0-й поверх терміналу, також ворог буде вести вогонь по нас з району «Полосатіка» та «Старої пожарки», але коли ми заїхали на злітну смугу було враження, що ворог почав обстрілювати нашу колону з усього терміналу і саме по нашій машині.

Перший бій, це як стрибок з парашутом. Ти не усвідомлюєш, що відбувається. Якщо ти відразу запанікував, не зміг себе налаштувати, то надалі тобі буде складно.

Руслан: Мій перший бій був в Пісках 24 червня. Якраз тоді я швидко втямив що відбувається. Тоді операцією керував командир бригади Мікац. Все було сплановано якісно. Було дуже багато військових, які визволяли село, в тому числі добровольчі батальйони. І ближче до обіду наша артилерія перестала працювати. І в цей момент противник по нам відкрив вогонь. І ми там де закріпилися, посеред села, там і залишилися.

Мій перший обстріл був з танку. Я був замість механіка-водія. Почався обстріл і я почув з відділення десанту крик хлопців: «По нам». Визираю з люка. а хлопці вже розбігаються по укриттям. А я в цей час зачепився бронежилетом за болт люка. Я тоді так запанікував, що все ж виліз з люка і заховався в укриття. Після цього я почав курити.

Дар’я Бура: Чи змінила вас війна?

Олександр: Я став більш прямолінійний, не терплю компромісів. В деяких питаннях став більш жорсткий. Зі мною складно сперечатися.

Руслан: Я як прийшов, такий і лишився. Я знав для чого я йду на війну. В подальшому буду продовжувати військову службу, доки не настане мир.