Після вересневого перемир'я 2014 року найгарячішим став 32-й блокпост

Після вересневого перемиря 2014 року найгарячішим став 32-й блокпост

Наприкінці вересня на фронті проходили процеси вирівнювання лінії зіткнення. Війська намагалися зайняти вигідні позиції, водночас складалися відносини з ворогом-противником. Їх стиль, їх структура, їх суть залишилася майже незмінною до сьогоднішнього дня. Тому дуже важливо усвідомити, що саме відбувалося в той час на передовій Сьогодні говоримо про події, що сталися після першого вересневого перемир'я. Бій поблизу 32-го блокпосту.

 

Олександр Сурков: Всіх вітаю, друзі. Продовжуючи нашу розмову про події 2014-го року, варто поговорити про те що відбувалося після того як було укладено перемир'я. Тема на сьогодні актуальна і події вересня-жовтня 2014 року, напевно, можуть дати ключ до того, що відбувається зараз, тому що ми багато говоримо про перемир'я, про взаємини з тією стороною і як це відбувалося насправді.

Олександр Шульман: Наскільки правомірнім буде апроксимувати події п'ятирічної давнини із сьогоденням. Що саме відбувалося в ті дні.

Олександр Сурков: У ті дні складалися фронтові відносини з ворогом-противником. Їх стиль, їх структура, їх суть залишилася тією ж самою до сьогоднішнього дня. Тому апроксимувати дуже навіть можна.

Олександр Шульман: Тобто відношення між передовими лініями наших військ і бойовиків закладалися саме тоді?

Олександр Сурков: Абсолютно вірно. Все формувалося саме тоді. Почнемо, як завжди, з географії. Уявімо собі карту. В напрямку зі сходу на захід тече річка Сіверський Донець. На ній стоять, зліва, якщо дивитися умовно, міста: Сєвєродонецьк зверху, Лисичанськ знизу і правіше, по стороні Лисичанська, йде такий плацдарм, уздовж відомої дороги між Лисичанськом і Луганськом. Плацдарм важливий тому що він дозволяє контролювати лінію від Слов'яносербська, який стоїть у Сіверського Дінця і вниз на Алчевськ — Стаханов. Для нас чим він важливий. Між Трьохізбенкою, яка на нашому боці Сіверського Дінця та Слов'яносербському — міст. Якщо контролювати Слов'яносербськ, то можна спокійно по мосту заводити війська, посилюватися там і розвивати наступальні операції. Це в оперативному плані дуже важливий момент. І ось по Бахмутці від Золотого, з боку Лисичанська, тягнувся ланцюг кількох наших блокпостів. Цей район бої серпня 2014-го року не сильно зачепили. Російський наступ зупинили під Луганськом, тому ці місця залишалися відносно спокійними і підконтрольними бандитам з козачих підрозділів. Ми тягнули ці блокпости, ніхто їх не чіпав — там були 30, 31, 32. 32-й стояв майже на перехресті доріг біля населеного пункту — села Сміле. Там поставили підрозділ національної гвардії, трохи його посилювали різними підрозділами ЗСУ. Там йшли ротації. І ось в такому стані вони там знаходилися 2 місяці.

Олександр Шульман: Слід зауважити, що там досить потужні угрупування були.

Олександр Сурков: Так. Кілька десятків людей. За моїми записами на 31-му — криворізька бригада, на 32-му — харківська. Вони були укомплектовані не маючи досвіду військовослужбовцями внутрішніх військ, в основному мобілізованими. А по ряду свідоцтв ними командували офіцери з яскраво вираженими проросійськими поглядами. Як мені сказали офіцери штабу АТО, за 2 місяці перебування в цьому місці, досить серйозному, все, що вони зробили з точки зору інженерного забезпечення — це обклали мішками з піском автобусну зупинку на перехресті. Тобто загрози не було. Було спокійно. За словами командира львівської 40-ї бригади, на 32-му блокпосту стояла харківська Нацгвардія — так вони з сепаратистами грали в футбол, на блокпостах спокійно залишали зброю і ходили в магазин в село, на їх територію. Тобто абсолютно розслаблена обстановка.

Олександр Шульман: Там, як розповідали мені пізніше, була така собі домовленість ви не стріляєте, ми не стріляємо.

Олександр Сурков: Так. До чого ці домовленості довели? Коли стали вирівнювати позиції згідно лінії Мінських угод, виявилося, що крапку похапцем, коли малювали ці карти, поставили трошки далі. І тоді сепаратисти сказали — "О, це ж наше, це нам належить, йдіть звідси". Йти ніхто не став і, природно, після цього почався на них тиск. Спочатку вони зайняли населений пункт, який знаходився поруч, потім привели туди техніку і почали завдавати артилерійські удари. Спочатку мінометами, а коли там почалася адекватна відповідь, то в діло пішли реактивні системи залпового вогню.
До речі, забезпечували блокпост за усною домовленістю, тобто він був частково блокований. Так само, як свого часу під Донецьким аеропортом був договір про періодичне постачання продуктів, боєприпасів з певними обмеженнями, тобто не більше двох магазинів в автоматі і т.д. Під'їжджала машина з боєприпасами, продуктами і водою за 2 км. Її зустрічали, супроводжували. Тобто така собі дружба будинками. А потім, коли вирішили цей блокпост звідти прибрати, почалися бойові дії, до яких, як з'ясувалося, присутні там гарнізони готові не були. Але це сталося трохи пізніше — 14 жовтня.

Олександр Шульман: То ми ще повернемося до того. А що відбувалося на інших ділянках фронту під час перемир'я? 

Олександр Сурков: Вибудовували рубежі. Тобто Сіверський Донець, від Луганська і про які ми говоримо, там кордон пішов з важкої великий водної перешкоди — там все було нормально. Значну проблему представляв район Попасної, Золотого, тому що там практично лінія поділу пройшла по населених пунктів, а це, самі розумієте, завжди проблематично. Потім від Попасній нижче по Світлодарській Дузі — там дуже специфічна місцевість, яка і при Дебальцевській операції себе дала взнаки. Тобто там воювати технікою практично неможливо — там немає доріг, там суцільні річечки, малі і великі яри і т.д. Дебальцевський плацдарм зміцнили, єдине що з Нижньої Кринки, куди група Содоля висунулася, коли оточували Горлівку, це вклинення прибрали, тому що там люди перебували під постійним вогнем і з протилежного боку. Далі була проблема з Докучаєвським напрямком, тому що там межа поділу повинна була пройти по Кальміусу, але тому що фізично не було в кінці серпня сил для того, щоб поставити гарнізони в цих містах, то вони цю територію віджали і тримають порядку 400 тисяч кв. км. по сьогодні, але навіть за цими умовними Мінськими угодами, ця територія насправді наша, в т.ч. і сам Докучаєвськ.
Дуже сильно зміцнювалися по Маріупольському напрямку. Там за кілька місяців добре вгризлись в землю, зробили три лінії оборони і забезпечили цей напрямок досить сильно. Тому що тоді всі хвилювалися за Маріуполь — він виявився відкритим. Від Волновахи до Маріуполя теж було тихо. Тому таких точок, як 32-й блокпост, де вони абсолютно відкрито, агресивно напали на наші гарнізони, практично не було. Тому і був великий резонанс.

Олександр Шульман: Таким чином розмежування та перше перемир’я відбулося відносно тихо?

Олександр Сурков: Скажімо так: щільність взаємних обстрілів, щільність бойових зіткнень, за великим рахунком, з літа до осені 2014 року змінилася. Тобто все одно йдуть з того боку спроби якихось бойових дій, з нашого боку спроби їх відбити — це триває досі, тому що якщо дві армії стоять один навпроти одного зі зброєю і постійно знаходяться в очікуванні, що одна з них може напасти на іншу, то, природно, там не може бути спокійна ситуація. Біда в тому, що розвести-то їх не можна, тому що станеться з тими людьми, які виявляться в цих декількох десятках коридорах.