"Постійний обстріл артилерією та вуличні бої, які зводилися до метання гранатами". Бійці 25-ї про бої за Шахтарськ

"Постійний обстріл артилерією та вуличні бої, які зводилися до метання гранатами". Бійці 25-ї про бої за Шахтарськ

Яна Холодна: Друзі, всім привіт!  І сьогодні «Армія ФМ» приїхала в гості до славетної 25-ї десантної бригади. Якщо точніше, вона називається 25-та окрема повітряно - десантна бригада. В нашій імпровізованій студії бієць 25 –ї бригади - Еміль.

Ви нещодавно стали Десантно – штурмовими військами і мені дуже подобається цей новий  слоган «Завжди перші!» Як Вам цей слоган? Подобається чи ні?

Еміль: Так. Цей слоган в основному асоціюється із 2014 роком і я не здивований. Цей слоган відповідає нашим військам, які першими прийняли на себе основний удар 14-го року і з того часу продовжуємо тримати марку. Тому  - слоган підходить нашим  військам!

Яна Холодна: Хочу від себе сказати, що, дійсно,  25 - а бригада завжди перша, і їй цей слоган, до речі, дуже підходить. Адже для них війна розпочалася іще з Криму, коли  майже місяць один із підрозділів простояв у оточенні в Криму, коли була окупація. 

Еміль, особисто Ви якось переживали за своїх побратимів, які знаходилися там, і яких російська армія не випускала звідти і вимагала, щоби вони здалися, і техніку здали, і самі здалися. Які тоді у Вас були почуття?

Еміль: На той момент, коли не було ясності і розуміння того, що відбувається, було трохи якось не по собі. Переживання, звісно, були. В Криму знаходилась наша рота, наш підрозділ. Командир того підрозділу - це мій дуже хороший друг, тож хвилювання були дуже сильними, адже ніхто не знав, чим усе обернеться.  Але вже за кілька тижнів я теж висунувся туди поближче, в Херсонську область.

Яна Холодна: Власне, для Вас війна  почалася вже потім, в АТО. Ви в складі 25 – ї бригади потрапили сюди, на Схід, коли тут почалися такі «каруселі», скажімо так.

Еміль: Так, на той момент, на початку 14 –го року, командир батальону поставив завдання і ми висунулись в Амвросіївку, в той час, коли бригада розпочала вже бойові дії в Славянську.

Яна Холодна: Я знаю, що у Вашій професійній біографії є досить цікаві моменти, особливо, що стосується звільнення міста Шахтарськ. Чому це місто було на той момент стратегічно важливим?

Еміль: Нам треба було прикрити «рейд». Підійшли до цього міста і перекрили головну артерію. Нам треба було забезпечити прохід 95 бригади.

Яна Холодна: Шахтарськ на той момент був окупованим, так?

Еміль: Так. Зайшли на окраїну Шахтарська, закріпились і всіма силами утримували це місто.

Яна Холодна: Скільки часу Вам знадобилося, аби його звільнити?

Еміль: Саме місто не було повністю взяте. Ми зайшли в одну його частину і там контролювали головне сполучення, яке давало можливість йти далі нашим підрозділам. Потім дочекались 95 –ї бригади і рухались разом з ними.

Яна Холодна: Вам доводилось зустрічатись обличчям в обличчя із ворогом? І чи було вже на той момент розуміння, хто воює проти української армії?

Еміль: Безпосередньо з громадянами росії, які воювали проти нас – так, особисто зустрічався. З журналістами, акредитованими в  «ДНР», які заблукали теж бачився. Їх всіх і їхні документи зрештою було передано в служби. Російські війська теж бачили, і все це фіксували. І жетони, і документи, все це передавалось.

Яна Холодна: Поруч з вами були мобілізовані бійці? Адже мобілізація тоді вже розпочалась, чи не так?

Еміль: Коли прибули в зону АТО, туди прибув  і мобілізований резерв.

Яна Холодна: Як вживались у колектив тоді мобілізовані бійці?

Еміль: Було важко. Треба було навчити особовий склад. Трохи були не готові.

Яна Холодна: Але була, здається мені, мотивація Люди першої – другої хвилі розуміли, що вони, фактично, йдуть на війну і вони хотіли йти захищати Батьківщину.

Еміль: Повністю були готові третя – четверта хвилі. Перша хвиля найбільше сьорбнула горя. Люди не знали, як діяти в деяких ситуаціях, коли змішувались військові і цивільні, коли, наприклад, місцеве населення було налаштоване трохи не в те русло…

Яна Холодна: Ви кажете про те, що доводилося фактично навчати. Легко навчати на полігоні, в тилу, коли ти розумієш, що тобі на голову не прилетить. Це все відбувалося фактично на війні, в бойових умовах. Можливо, така наука швидше засвоюється, коли ти знаходишся в стресовій ситуації? Про цю підготовку можете трохи розказати?

Еміль: В основному відбувались стрільби в кар’єрах та відпрацювання дій на блокпосту. Було більше практики плюс бойова обстановка.

Яна Холодна: Ви на той час були командиром? За Вашими плечима були люди. Як Ви їх підтримували тоді, як Ви підтримували особовий склад для того, щоб люди не розвернулися і не поїхали додому? 

Еміль: Спілкування. Після кожного бою, чи інших дій просто спілкувались говорили про те що треба робити, що не треба, як правильно. І на 2014 рік у моєму взводі втрат не було.

Яна Холодна: Один із фактів цікавих – я просто перерахую міста, які були звільнені завдяки 25 – й бригаді: був встановлений контроль над стратегічно важливою висотою Савур Могилою. Також двадцятьп’ятка брала участь у боях за Шахтарськ, Дебальцево, Нижня Кринка, звільняли Словянськ, Краматорськ, Авдіївку, втримували Краматорське летовище та Луганський аеропорт. Мені здається, шо не кожна бригада може розказати про те, що вона фактично тоді обійшла весь Донбас, позвільнявши героїчно купу цих міст. Ви теж безпосередньо брали участь у звільненні міст. Які тоді були відчуття, коли заходили колонною в звільнене місто? Що відчували тоді?

Еміль: Звісно тільки позитивні емоції. Щоправда були і втрати у нас. Це звісно прикро. Проте найбільше шкода, що багато із цих міст знову нам не підконтрольні.

Яна Холодна: Але все попереду! Ну хтож сумнівається у 25 –й бригаді! Більш ніж упевнена, що ми повторимо цей подвиг і звільнимо територію, яка наразі окупована.  Ми з вами перед ефіром говорили і про Савур Могилу, і про Шахтарськ, і Ви сказали, що Шахтарськ став для Вас найтяжчим. Чому так? Якщо, в принципі, небагато часу знадобилося, щоб звільнити його і дати пройти 95 –ці?

Еміль: Тому що там було найважче. Там в нас були постійний обстріл артилерією противника. Вуличні бої доходили до звичайного метання гранатами. Тобто ми з ворогом були на мінімальній відстані

Яна Холодна: Я би хотіла запитати у Вас про нинішню ситуацію і чи допомагає Вам бойовий досвід, який Ви отримали, вже зараз?

Еміль: Знання і досвід є. Це дуже допомагає в підготовці особового складу. Головне – прибрати непотрібне в підготовці і за короткий термін якісно підготувати особовий склад – це дорогого варте, щоб для виконання бойового завдання приїхали люди добре підготовлені.

Яна Холодна: Зараз Ви вже знаходитесь на фронті і, незважаючи на те, ви велику увагу приділяєте тому, шоб продовжувати цей навчальний процес.

Еміль: Так. Виїжджаючи в зону АТО, постійно вивчаємо щось нове, щось модернізовуємо, комбінуємо і деякі ситуації підлаштовуємо під себе.

Яна Холодна: Зараз ясно, що вже немає тих вуличних боїв, тих тяжких боїв, про які ми з вами говорили. Ясно, що ворог насипає, але вже не в тих масштабах. А тоді, коли, як Ви кажете, майже перекидалися гранатами, наскільки Ви були готові до такого?

Еміль: До вуличних боїв теж було кілька ситуцій, коли саме за рахунок навченості особового складу кількість поранених вдалось максимально зменшити. Люди хоча й на маленькій ділянці, у тому ж Шахтарську, весь час переміщувались і це зіграло чи не найважливішу роль.

Яна Холодна: Дякую Вам за Вашу відвертість, за те, що ми ще раз поринули у ті події. На Ваш погляд, чому навчила і вчить нашу армію ось ця війна? Можливо, щоб наша армія була сильнішою і вмотивованішою? До вас приходть молодь на контракт. Вони ж приходять з ідеєю захищати Батьківщину?

Еміль: Більшість – так. Але зустрічаються люди з іншою мотивацією. Будемо вважати, що ця війна робить нашу армію сильнішою і ми сподіваємось, що колись наша армія входитиме до найкращих армій світу.