Постать Шевченка в українському Криму

Питання територіальної приналежності Криму актуальне й у наш час. Інтернет переповнений пропагандистськими гаслами на зразок: «Крым — русская земля», «Севастополь — город русских моряков». Окупанти посилаються на ефемерну історичну справедливість, за якою Крим мав би належати Росії. Та чи так воно насправді? І чи справді заслужено Крим належить Україні? Що ж, спробуймо з'ясувати це питання разом.

Існує міф, що принаймні до 1954 року жоден мешканець півострова не те що не був ознайомлений з творчістю Тараса Шевченка, а й взагалі не знав, хто це такий. А вивчати його вірші місцеве населення нібито примушували вже після 1991 року.

Тараса Шевченка добре знали в Криму і за життя, і після смерті. У ХІХ — на початку ХХ ст. вчителі кримських гімназій приватно ознайомлювали з його творами своїх вихованців, а цитати з його творів навіть ставали епітафіями на надгробках діячів українського культурного життя на півострові.

У кримській пресі друкувалися присвячені Шевченку статті та поезії як місцевих, так і «материкових» авторів — зокрема, видатного письменника Олександра Кониського. У ті часи українці Криму традиційно збиралися у храмах і громадських осередках півострова на вшанування пам'яті Кобзаря в річниці його народження і смерті, організовуючи релігійні та культурні заходи, — попри санкції з боку як цивільної, так і духовної влади.

В останні роки Російської імперії будь-яке публічне вшанування Шевченка було під забороною: не дозволялося називати його ім'ям навчальні заклади та вулиці, а також проводити будь-які заходи, пов'язані з ним, і збирати на них кошти. Втім, попри це, українці Феодосії та Ялти мали зносини з об'єднаним комітетом зі спорудження пам'ятника Шевченкові в Києві, складаючи пожертви на цю справу.

Слухайте новий випуск у неділю о 16:00 на хвилях Армія FM або читайте у розділі, і ви дізнаєтесь ще більше фактів про приналежність Криму до України.