"Потрібно сприймати людину такою, якою вона повернулась з війни", - ініціатори тренінгу для родин ветеранів

"Потрібно сприймати людину такою, якою вона повернулась з війни", - ініціатори тренінгу для родин ветеранів

До студії програми "Точка Доступу" з Іриною Сампан завітали голова ГО "Побратими" Артем Денисов та дружина ветерана АТО Ніна Мамонтова. Поговорили про тренінг для родин ветеранів, реабілітацію та допомогу захисникам України. 

- Розкажіть про тренінг для родин ветеранів. Це лекції, розмови?

Артем Денисов: Це інший формат. Це своєрідний видозмінений тренінг. За основу ми взяли модель тренінгів з ветеранами. Буде занурення в матеріал, у чужий досвід. Здобутком цього проекту є те, що люди з однаковим досвідом зустрічаються і діляться ним. Ми даємо інструмент і комфортне середовище, в якому люди вирішують, як працювати самостійно. потрібно декілька днів, щоб виникла довіра, зник страх. тому група підбирається за сумісним досвідом. Ми всі були в цій ролі, тому сказати, що було страшно, що виникала злість - кожен може таке сказати. 

- Давайте перейдемо до теорії зустрічі. Що звучить? Що важливо? 

Артем Денисов: Людина повертається з війни з іншим досвідом. Велика кількість уваги прикута до людини з саме таким досвідом. Ми дякуємо їм. Зазвичай ми менше звертаємо увагу на досвід людини, яка чекала вдома на захисників. Що було важче? Чекати чи приймати участь? На фронті ти хоча б зайнятий і щось робиш. Часто людина приймає на себе усвідомлене рішення поїхати на війну. Родина не приймає ніякого рішення, вони приймають наслідки того рішення. 

В тилу ти не маєш повної інформації, навіть коли тобі телефонують і кажуть, що все в порядку, ти можеш не повірити. Знаходитись у такому стресовому стані важко. ми хотіли б закцентувати на підтримці дружин і чоловіків ветеранів та ветеранок. У нас немає шаблону. Кожна родина унікальна. Для когось це було легко, для когось - важче, для когось - нестерпно. 

- Ніно, як було це у Вас? Як Ви впорались?

Ніна Мамонтова: Впоралась завдяки підтримці чоловіка. Він дуже підтримував мене. І я його, звісно. За півтора місяці його поранили і стало важче. Головне - вірити, довіряти чоловікові. Він хоче потурбуватись про родину. довіра - це дуже великий крок і допомога один одному. 

Наші розмови не починались з конкретики: де ти, що ти? По-перше, це було військовою таємницею. Ми розмовляли просто: чим займались протягом дня, що бачили тощо. 

- Яким було повернення Вашого чоловіка з війни?

Ніна Мамонтова: Повернення було дуже важким, але ми його сприймали нормально. Не намагались акцентувати увагу. Ми зосереджувались на тому, що є ми, підтримували один одного. Ми більше обдумували весільну тему, вона відволікала. 

- Які висновки ви зробили самі для себе?

Ніна Мамонтова: Потрібно просто бути поруч. Підтримувати і приймати людину такою, якою вона вже повернулась. Не ставити свої пріоритети вище людини. Просто сприймати те, що зараз відбувається навколо вас. 

Артем Денисов: Якщо реально є ресурс, є бажання бути поруч (не "бо треба", не "бо що сусіди скажуть", жалість - взагалі викреслити). Якщо ви обираєте цей шлях - будьте. Я не кажу, що буде легко. Легко не буде, але буде цікаво.