Про міжнародні ветеранські змагання: Кожен з них боровся зі своїм пораненням, а тепер показує надможливості і результат

Про міжнародні ветеранські змагання: Кожен з них боровся зі своїм пораненням, а тепер показує надможливості і результат

Про забіг «Гордість нації: ветеранська десятка», Марафон Морської піхоти в США та «Ігри Нескорених» в Сіднеї, за участі українських ветеранських команд розповіли Уповноважений президента України з питань реабілітації учасників АТО Вадим Свириденко, помічник Вадима Костянтин Вінни ченко та Народний герой, повний кавалер ордену «За мужність», військовий 79 ОДШБр Павло Чайка.

 

Дар’я Бура: 7 жовтня в Києві відбудеться забіг «Гордість нації: ветеранська десятка». Розкажіть, що це буде за подія?

Костянтин Вінниченко: 7 жовтня о 9:20 з Майдану Незалежності стартуватиме дистанція Ветеранська десятка. Це серцевина проекту, який започаткувала Національна рада з питань реабілітації захисників України, під головуванням Вадима Свириденка. Цей проект має на меті вшанування захисників України, єдність захисників України і підняття позитивного образу ветеранів. У ветеранській десятці (йдеться про дистанцію у 10 кілометрів) братимуть участь учасники бойових дій, які зараз служать в різних військових підрозділах, ветерани і громадські діячі. Дуже важливо, що на цей забіг прилетять ветерани з США, Польщі та Грузії.

Вадим Свириденко: Країн мало бути трохи більше, але дещо не вийшло з організаційними моментами у ветеранів в своїх країнах. Мали бути ще з Великобританії, Канади… Насправді, оскільки ми цей захід організовуємо вперше, то було трохи мало часу. Ми хочемо, щоб цей забіг став щорічним. Американці, наприклад, вважають, що дистанція має бути 42 км, повний марафон.

Дар’я Бура: А чому саме 42 км?

Вадим Свириденко: Це пов’язано з Марафоном морської піхоти. Це гордість американців. Вони біжать цю дистанцію. Там всі подаються на 42 км, якою б не була підготовка. Таке в них вшанування армії – через 42 км.

Дар’я Бура: Чим ви надихалися для створення такого проекту. У нас існують Ігри героїв, Сила нації, Ігри Нескорених. Чому цей забіг вийшов окремим проектом?

Вадим Свириденко: Ми цього річ втретє братимемо участь у Марафоні морської піхоти і цим надихалися. Це дуже круто, коли з тобою біжить 20 тисяч людей. Це шанування армії, держави. Ми вирішили спробувати таке в нас з нашими ветеранами. Показати суспільству, що ветерани нікуди не ділися, що вони ходіть щодня поряд з усіма. У нас є багато проектів, пов’язаних з пораненими ветеранами, а тут ми хочемо підняти імідж армії, бо будуть бігти діючі військові  з різних підрозділів. Вони будуть бігти кожен підрозділ у своїй формі. І всі зрозуміють, що армія з людьми. А люди повинні бути з армією. Ми будемо представляти двох наших хлопців, які є нашою гордістю – які втратили зір. Вони також будуть бігти на Марафоні морської піхоти – один бігтиме 42 км, один 10 км.

Дар’я Бура: Яка суть іноземних ветеранів на нашому забігу?

Вадим Свириденко: Я вже пробігаю не один марафон, був у інших країнах, і може сказати – дійсно, коли хтось  біжить з іншої країни, це не тільки повага, це підтримка.  Всі ці проекти, які підтримують  наші друзі з-за кордону – дуже потрібні. Вони насправді до ветеранів українців ставляться з дуже великою повагою. Нас завжди запитують про життя, про війну, про бої. Ці люди везуть додому інформацію про українців, що сюди можна їхати.

Дар’я Бура: Українські ветерани і іноземні – це вже теж певна «тусовка».

Вадим Свириденко: Ми за кордоном на реабілітаціях всі тренуємося в одному спортзалі, робимо однакові справи. В мене був такий цікавий випадок – коли ми прийшли до спортзалу, тренувалися, а один американець прийшов і увімкнув український Гімн і всі американці встали. Оце дійсно повага до ветерана.

Дар’я Бура: Участь можуть брати в забігу лише військові і ветерани?

Костянтин Вінниченко: Громадські діячі, які дійсно допомагали армії і добровольчим батальйонам також братимуть участь.

Вадим Свириденко: Насправді, хто не може бігти, може прийти і підтримати хлопців. Протягом дистанції стати. Це ж дуже приємно.

Костянтин Вінниченко: Так, це дуже важливо. До речі, кадети-богунці будуть з барабанами  підтримувати на складних ділянках дистанції. Особливо це важливо для тих хлопців, які після протезування і їм складно.

Дар’я Бура: А як взагалі реагували військові на таку ідею?

Вадим Свириденко: Дуже позитивно. Було бажання нас підтримати. Ніхто не робив жодних перепон. Це імідж.

Дар’я Бура: Ви також говорили, що один з важливих моментів цього забігу – це в пам’ять про тих, хто загинув на війні.

Вадим Свириденко: Це перш за все.

Дар’я Бура: Чи будуть на цьому забігу якісь призи?

Костянтин Вінниченко: Цього року, так як все організовується вперше, то призів не буде. А на наступні роки, планується, що буде більше ветеранів і більше гостей з-за кордону, то будуть медалі. А цього року у  нас була квота на 300 заявок. Ми вже закрили всі заявки.

Дар’я Бура: 17 жовтня наша збірна вирушить до Австралії, де з 20 до 27 жовтня в Сіднеї відбудуться змагання Ігор Нескорених. Розкажіть про ці змагання.

Вадим Свириденко: Наша команда вдруге братиме участь в цих змаганнях. Минулого року ми були в Канаді, цього року в Сіднеї. За правилами, їде абсолютно інша команда. Та команда, яка була минулого року, вже не може брати участь. Цього року буде абсолютно нова команда. Це діє, як система реабілітації через спорт. Дається можливість іншим хлопцям відновитися, знайти себе. Ви не уявляєте, як хлопці змінюються. Пройшовши нелегкий шлях від моменту, коли тебе беруть в команду, до моменту змагань, людина змінюється з першої хвилини. Йде навантаження, працюють професійні тренери, ти змінюєш повністю свій день, готуєшся фізично і психологічно. Коли виходиш на майданчик виконувати свою справу, адреналін зашкалює. Зараз розпочався останній етап підготовки команди. 4 жовтня о 10:00 відбудуться відкриті змагання, можна приїхати на ЦСК, подивитися на склад команди, поспілкуватися, подивитися хто в яких змаганнях братиме участь, бо один учасник може обрати до трьох видів спорту. Цього року у нас будуть нові види спорту: штовхання ядра, адаптований велосипед, легкоатлетичні адаптовані коляски. Саша Чалапчій у нас братиме участь.

Дар’я Бура: 18 націй цього року братиме участь в Іграх Нескорених. Можете розказати, яке у вас спілкування відбувається з ветеранами з інших країн?

Вадим Свириденко: Як ви казали – ветеран ветерана зрозуміє. Говоримо про життя, про травми, про те, як досягнув успіху в спорті, про сім’ї. Дивлячись на поранення інших, обговорюємо режим і спосіб життя. Обмінюємося контактами, спілкуємося після цього. Коли я в Канаді зустрівся з американськими ветеранами, з якими познайомився на реабілітації, ми дуже зраділи зустрічі. Ми хочемо показати результат, але дружні стосунки перш за все. Але найкрутіший хлопець, який був представлений на змаганнях – американець, з трьома ампутаціями, дуже високі ампутації. І він отримав 4 чи 5 медалей з різних видів спорту. І він є прикладом для багатьох. Після змагань всі міняються футболками, то до українців всі бігли, бо ми на слуху і гарно себе показали, ми роздали всю форму.

Дар’я Бура: 15 учасників з нашої збірної, розкажіть про цих хлопців.

Вадим Свириденко: Це хлопці з різних підрозділів. В кожного різні види травм. Одна дівчина з нами їде. Братимуть участь в стрільбах, легкій атлетиці, пауерліфтингу, веслуванні, плаванні… Дуже багато видів. Минулого року хлопець з плавання взяв у нас 4 золоті медалі. Не можу відзначити когось одного. Кожен з них боровся зі своїм пораненням, а тепер показує надможливості і результат. Кожен з них – це історія. До речі, завдяки оцим іграм, ми робимо зміни в протезуванні. Зараз багато хлопців можуть отримати спортивний протез. Хто має бажання можна 17 числа провести нашу збірну в Жулянах. А 29 числа зустріти в Борисполі.

Дар’я Бура: 25 жовтня Костянтин і Павло відлітають до США, де візьмуть участь в Марафоні морської піхоти. Що ці змагання для українців?

Костянтин Вінниченко: Після В’єтнамської війни в американському суспільстві дуже важливим було поєднати ветеранське середовище і цивільне, щоб звернути увагу на велику кількість військових, які отримали поранення і повернулися додому. Саме морська піхота започаткувала цей марафон. В 1975 році в цьому марафоні бали участь близько 300 чоловік. А на сьогоднішній день – більше 20 тисяч учасників. Українці тепер беруть участь у цьому  марафоні. Цьогоріч 10 хлопців, учасників бойових дій беруть участь в цьому марафоні. І вперше поїдуть двоє хлопців, які повністю втратили зір – Олександр Попруженко і Олександр Дорморос.

Дар’я Бура: Павло, ви вперше берете участь у таких змаганнях?

Павло Чайка: Так, вперше. Вирішив спробувати себе на 42 км. Я навіть не знав про 43 марафон морської піхоти, а коли дізнався, вирішив – спробую. Прийшов на відбір, пробіг і був відібраний. Був приємно здивований.

Вадим Свириденко: Коли Паша прийшов, пробіг 42 км, і коли я дізнався про його поранення, я теж був здивований і мені дуже приємно, що Паша з нами.

Дар’я Бура: Тобто, поранення не стають на заваді?

Павло Чайка: Не можуть стати. Коли дивишся як хлопці, які втратили кінцівки, біжать на доріжці, як вітер, то сам собі думаєш – що тобі може заважати?

Дар’я Бура: Виходить, що хлопці на протезах вас надихнули?

Павло Чайка: Звичайно. І взагалі, потрібно популяризувати і спорт, і спорт серед ветеранів. Коли я лежав у шпиталі з першим пораненням, до нас приїжджали афганці і казали, що після війни серед них горілка забрала більше, ніж війна в Афгані. Добре, що в нас є такі заходи. Зараз започатковуємо цю ветеранську десятку. Нам потрібно знайти спонсора, який підтримуватиме і допомагатиме організовувати такі забіги. Треба, щоб про нас весь світ знав, як їздять за кордон на марафони.

Дар’я Бура: А ви спортом і до війни займалися?

Павло Чайка: Не професійно, але так. Тим більше, я і проходив  строкову службу, і весь час в десантних військах. Як може бути фізично недорозвинений десантник.

Дар’я Бура: Під час адаптаційних моментів, після поранення, чи після боїв, спорт вам допомагав?

Павло Чайка: Звичайно. Поки не отримав друге серйозне поранення, на деякі виїзди навіть з собою на БТР брали штангу і я там в посадці займався.

Дар’я Бура: Які у вас відчуття, коли ви тренуєтесь до Марафону морської піхоти, що ви від нього очікуєте?

Павло Чайка: Дистанція в 42 км – це психологічно тяжко. Треба перебороти себе. Буду сподіватися, що все буде добре.

Дар’я Бура: Скажіть щось надихаюче хлопцям, які отримали травми і ще шукають себе.

Вадим Свириденко: Треба налаштовувати себе, що якщо ти вижив, то потрібно бути прикладом для інших, і не можна зламатися. Коли ти зламаєшся, це побачать всі. А коли ти вийдеш переможцем з цієї ситуації – за тобою піде ще 10. Ставте для себе пріоритети. Ми пройшли війну, ми не маємо права розкисати.

Павло Чайка: Це в кожного в голові. Можна завжди обрати – піти пити чи подивитися на інших і чогось досягати.

Костянтин Вінниченко: Для початку, прийдіть і подивіться на інших. Як сказав Саша Попруженко, який втратив зір і перейшов страх темряви: «Я живий, я можу бігати». Всі перемоги всередині нас.