ProВійсько: Озброєння від США, Великої Британії та Туреччини для України
Послідовне ігнорування, а за часів Януковича і взагалі саботування армійських реформ та технічного переозброєння призвели до того, що російську агресію наші ЗС зустріли не в кращому стані. Зараз загроза повномасштабної війни з росією не зникла, аби приготуватися до неї максимально швидко, нам доведеться розраховувати на отримання та закупівлю зокрема й іноземної техніки. Що саме потрібно Україні та чи зацікавлені самі партнери у такій співпраці, зʼясовували наші колеги з "ProВійсько".
Міжнародна військова допомога – звична практика для військових конфліктів. У Першу світову війну американські банки кредитували та інвестували величезні суми у країни Антанти, а загальна сума експорту США до союзних країн збільшилась з приблизно 2 мільйонів до 2.5 мільярдів доларів. Друга світова війна – не менш яскравий приклад. За ленд-лізом США відправляв у СРСР все: від цукру, консерв та ґудзиків – до вагонів, танків та літаків. Щоб не намагалась нав’язати радянсько-російська історіографія, ленд-ліз відіграв ключову роль на Східному фронті Другої світової.
2014-го Україна свого «ленд-лізу» не отримала. Можна без кінця жалітись на бездіяльність «занепокоєної» міжнародної спільноти, однак слід визнати, початок війни характеризується перевагою росії в інформаційному полі, і не тільки українському. РФ активно просувала ідею, що в Україні наче триває громадянський конфлікт, а українська держава на межі розпаду. Так була створена ілюзія, що допомога Україні – безсенсовна, та й саму Європу на той момент пов’язували міцні бізнес-зв’язки з росією.
З часом маячня про марність допомоги Україні була зруйнована самими українцями, в першу чергу, Збройними силами. Як підсумок, партнери поступово почали допомагати Україні. Часто недооціненим елементом такої допомоги є міжнародні тренувальні місії та направлення інструкторів для підготовки українського війська.
Так в американській тренувальній групі JMTG-U підготовку пройшли понад 9 тисяч військових, в британській місії «Орбітал» 22.5 тисячі, а в канадській «Юніфаєр» близько 15 тисяч. Також важливою є регулярна участь Збройних сил у навчаннях НАТО таких як «Saber Червction» та «Combine Resolve», крім того українські офіцери були допущені до штабів під час одних з наймасштабніших навчань НАТО в сучасній історії Trident Червcture.
Михайло Самусь (заступник директора ЦДАКР): Це якраз системна допомога, системний підхід і дозволяє все ж таки формувати той рівень готовності. Я вже не кажу про стандарти НАТО, стандарти в підготовці якраз особового складу, стандарти в діяльності особового складу, діяльності підрозділів особового складу, оскільки якщо іде підготовка за стандартами НАТО, це все потім переноситься і в нормальну життєдіяльність звичайних підрозділів, і поступово отой «совок», він виштовхується передовими підходами до організації підготовки, життєдіяльності і застосування підрозділів у бойових умовах.
В умовах статичної позиційної війни важливо швидко та точно визначити звідки саме веде артилерійський вогонь противник. Доречними у цьому випадку стали американські контр-батарейні радари AN/TPQ-36, 48 та 49.
Михайло Самусь (заступник директора ЦДАКР): Також, звісно, важливими є поставки систем зв’язку, є поставки засобів контр-батарейної боротьби - це дуже важливо для протидії в умовах позиційної війни. Швидке виявлення координат позицій противника, які наносять вогневе ураження, я думаю. це є одним з важливих елементів якраз протидії противнику, його покарання за порушення, в тому числі умов Мінських домовленостей, якщо ми кажемо про міжнародно-правовий аспект якраз значення цих станцій контр-батарейної боротьби.
У військовому співробітництві з іноземними партнерами стало отримання американських протитанкових комплексів «Джевелін». І справа не стільки у спроможностях цього ПТРК, угода з американцями мала важливий символічний характер, так США визнавала Україну достатньо надійним партнером, якому можна поставляти летальну зброю. З вагомих надбань українського війська також слід відзначити придбання ударних безпілотників «Байрактар», які окрім ураження цілей здатні відігравати значну роль для висвітлення оперативної обстановки. Не забуваємо і про патрульні катери «Айленд», так ці човни не нові, однак у порівнянні з наявним складом наших ВМС цей катер надзвичайно корисний.
Тарас Чмут (керівник "Українського мілітарного центру"): 2 патрульних катерів класу «Айленд», які ми отримали, дозволяють сьогодні розширити можливості перебування військово-морських сил в 200-мильній зоні, в тих районах, які нам цікаві – це острів Зміїний, це газовидобувні вишки, так звані «вишки Бойка», які контролюються російською федерацією, де знаходяться їхні війська, підрозділи радіо-технічної розвідки, які висвітлюють північно-західну частину Чорного моря. А також дозволяють морякам Військово-Морських сил отримати якісний досвід експлуатації західної техніки, західного озброєння, західних кораблів.
Недооцінювати якість отриманої допомоги від партнерів не варто – здебільшого це ефективне озброєння та дійсно якісна техніка, однак цього недостатньо, аби змінити баланс сил з рф. На щастя, зараз Україна викликає більше довіри у партнерів, ніж на початку війни, відповідно і перемовини ведуться щодо техніки з принципово іншими спроможностями.
Одним з найбільш загрозливих напрямків під час потенційного масштабного наступу рф залишається морський. Введенгня у склад ВМС дивізіону крилатих ракет «Нептун» - важливий крок для підсилення берегової оборони. Однак наша морська складова залишається небоєздатною. Саме тому підписання контракту з Великою Британією на будівництво восьми ракетних катерів – історична подія. Поки інформації про самі судна небагато. Відомо, що вони будуть оснащені протичовновими ракетами та універсальною артилерійською установкою. У планах здати проєкт у 2025-му році. На його реалізацію Британія надала кредит у 1.6 мільярдів доларів.
Михайло Самусь (заступник директора ЦДАКР): Наскільки можна зрозуміти, вони будуть більш потужнішими, вони будуть мати більшу водотоннажність, таким чином будуть мати більшу можливість стосовно протикорабельної ракетної зброї ,розміщеної на цих кораблях. Звісно, вони будуть мати більшу автономність і більшу можливість виконання. Довший період часу в морі. Таким чином буде більше можливості для патрулювання, патрульних місій, контролю комунікацій і протидії якраз кораблям противника.
Наступний вагомий крок для переозброєння ВМС – отримання американських бойових катерів «Марк 6». У рамках воєнної допомоги Україна безкоштовно отримає 8 одиниць. Також обговорювалась можливість придбання ще 10. «Марк 6» – сучасний катер, найстаршому з них всього 6 років. Їхні можливості широкі: від транспортування спецпризначенців та цілевказання до пошуку та знищення підводних мін, крім того, на ці катери можна встановлювати ракети для ураження малих човнів. 
У лютому цього року ряд українських ЗМІ, посилаючись на слова генерал-майора корпусу морської піхоти США Трейсі Кінга, розкритикували катери «Марк 6». Наче б то вони не відповідають завданням ВМС США, не здатні протистояти флоту противника та занадто дорогі в експлуатації. Слід розуміти, головна амбіція американського флоту – це здатність воювати в індійсько-тихоокеанському регіоні з Китаєм. Зрозуміло, патрульний катер для того й не створювали. Генерал Кінг більшу частину кар’єри провів в експедиційних силах, очевидно, йому цікавіші фрегати та авіаносці. І насамкінець, вартість експлуатації залежить від багатьох чинників.
Тарас Чмут (керівник "Українського мілітарного центру"): Формат вартості експлуатації – це досить умовна цифра, яка складається з багатьох чинників і в різних країнах вона може різнитися. Від зарплатні екіпажу і кількості тих моряків, які залучаються до обслуговування, до частоти виходу і активності використання. Якщо катери постійно в морі, зрозуміло, їх треба частіше ремонтувати, якщо вони виходять там рідше, то ці терміни довші.
Одна з найбільш обговорюваних тем стосовно переоснащення наших ВМС – це корветна програма з Туреччиною. Переваги корветів перед ракетними катерами очевидні. Це значно потужніші кораблі, зі своєю системою протиповітряної оборони і значно вищою автономністю, однак і значно дорожчі. Та й без урахування вартості в ідеї закупівлі корвета вистачає прогалин. Де взяти достатню кількість кваліфікованих кадрів, де вони будуть базуватися, які завдання у найближчій перспективі будуть виконувати?
Тарас Чмут (керівник "Українського мілітарного центру"): Їхня протиракетна і протиповітряна оборона буде перенасичена береговими ракетними комплексами, авіацією, комбінованим ударом. Вони частину ракет зіб’ють там 2, 3, 5 максимум, 6-7-ма влучить - і цього достатньо, щоб корвет або вийшов зі строю, або його повністю знищити.
Та ідею корвета не варто остаточно відкидати. Після забезпечення протиракетної та протиповітряної оборони, розвідки та цілевказання, розбудови інфраструктури, підготовки персоналу та нарощення москітної складової – корвети зможуть вивести українські ВМС на принципово новий рівень.
Михайло Самусь (заступник директора ЦДАКР): Корвети мають ще й геополітичне значення. Окрім того, що вони будуть дуже важливими для протидії Росії в Чорному морі, вони ще й мають геополітичне значення виходу у Світовий океан і захисту українських інтересів в інших регіонах Світового океану, і захист нашого торгівельного флоту, наших комунікацій. Рано чи пізно українці зрозуміють, що ми - морська держава і нам треба розвивати свій флот, і торгівельний, і мати свою морську політику, і таким чином ми матимемо свої інтереси, які треба буде захищати. От корвети якраз - перспективні платформи, які можуть виконувати і геополітичні завдання.
Розраховувати на іноземну техніку Україні доведеться і під час розбудови боєздатних Повітряних сил. Ми в «ProВійсько» постійно наголошуємо: Україні вже зараз треба визначатися, який саме літак 4-го + покоління замінить застарілі радянські зразки. І навіть не так важливо будуть це американські Ф-15, 16, 18 чи шведські «Гріпени» – усі ці літаки на голову вищі за те, що ми маємо зараз. Окрім цих очевидних варіантів, раптово з’явився ще один.
Дасо Рафаль – французький багатоцільовий винищувач, який за своїми характеристиками та функціоналом не поступається літакам свого класу. Французькі ЗМІ стверджують, президент Макрон під час найближчої зустрічі із президентом Зеленським обговорюватимуть продаж Україні «Рафалів». Щоправда, варто зважати: вибір Україною партнера для придбання літака стосуватиметься не тільки військової сфери, а й політичної.
Тарас Чмут (керівник "Українського мілітарного центру"): Франція не є надійним і ефективним партнером України, як Сполучені Штати, Велика Британія, Канада, країни Балтії. Але це поки що перша країна, яка на тому чи іншому рівні публічно озвучила про такі плани. Я сподіваюсь, що в майбутньому це спонукає інших партнерів, інших виробників теж озвучити свою готовність. І потім на відкритому міжнародному тендері Україна вибере єдиний тип літака, який замінить МіГ-29, Су-24, Су-27, Су-25 і стане основою для Повітряних сил на найближчі 30 років.
Провести масштабне переозброєння та мати професійну, натреновану армію – висока мета. Однак її досягнення зараз не гарантує безпеку Україні. Воювати за звичними, завченими алгоритмами вже не можливо. Управління військом на сучасному фронті необхідно здійснювати у реальному часі за допомогою єдиної автоматизованої системи.
Останньої Збройні сили досі не мають. 4 роки тривала розробка системи «Дзвін». Після аудиту Міністерства оборони було зроблено висновок: система несумісна за натівськими аналогами. Є проблеми з цифровими картами, швидко та автоматично обмінюватись документами неможливо. Нині ДБР провадить розслідування стосовно витрачених на цю розробку коштів. Скільки часу ще мине, поки вітчизняні виробники нададуть Збройним силам автоматизовану систему управління, невідомо. Ймовірно, і в цій сфері зрештою доведеться звертатись за допомогою до партнерів.
Михайло Самусь (заступник директора ЦДАКР): Ті самі турки закуповували в американців. Ті самі ізраїльтяни спочатку купували все в американців: і ракети, і автоматизовані системи управління, безпілотники. Вони брали, освоювали ці технології. Звісно, за ліцензією. Це не крали нічого, все це в рамках військо-технічного співробітництва на взаємовигідній основі. Американці також продавали ці системи, знаючи, що це їм вигідно. Оскільки вони передають ці системи в район бойових дій, де вони можуть реально опробувати їх, отримувати певні фідбеки для того, щоб розвивати свої технології знову ж таки.
Навіщо Україні міжнародна допомога та іноземна техніка – очевидно. Та чи потрібна партнерам така співпраця з Україною? Для когось це великий ринок збуту, згадуємо Францію. Для Штатів сильна Україна – це гарантія безпеки в Європі. Туреччина ж, посилюючи українські ВМС, закриває для себе питання Чорного моря і російської домінації в ньому, таким чином зосереджуючись на Середземному.
Світ – цинічний, ніхто не допомагатиме Україні тільки тому, що він такий хороший та справедливий друг. Однак українців це хвилювати не повинно. У нас є власні національні інтереси, і головний з них - вигнання окупанта за межі своєї території. Якщо будь-яка країна здатна нам у цьому допомогти і при цьому не порушити інших українських інтересів, то стосунки з таким партнером не тільки можна, а й необхідно розвивати.
