Зараз в ефірі:

ProВійсько: яким буде воєнний баланс у 21-му році

08.02.2021
ProВійсько: яким буде воєнний баланс у 21-му році

2020-й рік називають одним із найскладніших у сучасній історії. Епідемія COVID-19 довела: людство не готове до несподіваних викликів, пандемія чи умовна природна катастрофа здатні поставити його на межу виживання. Чи були зроблені якісь висновки? Суттєвих – жодного.

 

 

 

 

Локальні конфлікти продовжують палати по всій земній кулі, а глобальне протистояння великих гравців лише загострюється. І досі одну з вирішальних ролей у досягненні стратегічних цілей відіграє військовий потенціал. Тож яким буде воєнний баланс у 21-му році?

Сполучені Штати Америки. Наддержава, яка після перемоги у Холодній війні впевнено закріпила за собою цей статус. США мали та мають свій вплив на кожен суттєвий конфлікт у 21-му столітті, а в деяких випадках прямо чи опосередковано беруть в них участь. Однак впливати на глобальні світові процеси набагато складніше, коли сама країна перебуває у глибокій політичній кризі.

Михайло Самусь (заступник директора ЦДАКР): Головний виклик перед США зараз - це внутрішня консолідація і повернення до нормальності. Оскільки останні 4 роки президент, спецслужби, а інколи МО ЗС діяли в паралельних форматах, реальностях, і кожен виконув якесь своє завдання. На щастя, сама система США виявилась міцною і стійкою до таких політичних турболентностей, але сам президент Трамп вносив дійсно багато таких аспектів і компонентів в діяльність силових органів, спеціальних служб, які заважали діяльності і ефективності виконання завдань.

Нинішня риторика Білого дому цілковито спрямована на досягнення єдності всередині суспільства. Однак статус та амбіції США залишилися незмінними – вирішення глобальних проблем та відстоювання своїх інтересів на зовнішній арені. Щоправда, після інавгурації Байдена очікується, що ці питання вирішуватимуть завдяки пожвавленню дипломатичних зусиль.

Михайло Самусь (заступник директора ЦДАКР): Вони будуть орієнтуватися на зменшення військової присутності, військової активності і намагатися вирішувати проблеми, зокрема глобальні, які впливають на націоанальні інтереси США дипломатичними зусиллями. Тобто буде посилюватися дипломатичний компонент, компонент спеціальних служб, компонент не військових.

Посилена робота в дипломатичному напрямі аж ніяк не означає послаблення військових позицій. Адже не підсилена військом дипломатія – абсолютно безпомічна. США все ще мають найпотужніші та найтехнологічніші збройні сили. Однак експерти відзначають: у контексті фінансування американське військо досягло своєї стелі, тому його подальший розвиток потребуватиме чіткого визначення пріоритетів. Особливо враховуючи виклики, які стоять перед Штатами у майбутньому.

Микола Бєлєсков (консультант Інституту стратегічних досліджень): Оскільки основним місцем протистояння буде Індійсько-тихоокеанський регіон і географія цього регіону морська, це вимагатиме потужного морського флоту і повітряних сил. В американців головним завданням є проведення модернізації необхідних сил, при тому що бюджет не зростає. І як знайти баланс між інтересами і ресурсним забезпеченням ключових видів військ, тобто ВПС, флоту, морської піхоти і сухопутних. Оскільки основна увага переноситься на Індійсько-тихоокеанський регіон, ми дійсно бачитимемо те, що протистояння з КНР стає питанням номер один.

Китайська народна республіка впродовж усього 21-го століття нарощує свій військовий потенціал. Особлива активізація спостерігається після ухвалення воєнної стратегії Китаю в 2015-му році, акцент у котрій зроблено на ведення неформальних гібридних воєн. За цією концепцією основний тягар ведення сухопутних операцій лягає на так звані місцеві ополчення. В той же час Китай забезпечує домінування в інформаційному, кібернетичному, електромагнітному та космічному просторі.

У 2018 році китайським хакерам вдалося викрасти 614 гігабайтів матеріалів, що стосувалися секретного проєкту під назвою «Морський дракон» – надзвукової протикорабельної ракети, яку планували використовувати на підводних човнах США з 2020 року і на який Пентагон за три роки витратив понад 300 мільйонів доларів.

З класичних засобів ведення війни менше уваги почав отримувати сухопутний компонент, натомість у пріоритеті авіація і особливо флот. Відповідно, баланс між Китаєм та США в Індійсько-тихоокеанському регіоні схиляється у сторону Піднебесної.

Микола Бєлєсков (консультант Інституту стратегічних досліджень): Якщо ми дивимось на останній документ Пентагону, який досить широко оцінює народно визвольну армію Китаю, то це означає, що вони не очікували того прогресу, який був досягнутий якраз за останні двадцять років. Особливо це стосується ракетних військ. Китай має найбільший арсенал ракет наземного базування. Із дальністю 5500 кілометрів і фактично це флот, який вже сьогодні переважає американський. По оснащенню особливо важкі, авіаносець крейсер, есмінець. І це от саме авіація і протиповітряна оборона.

У той час коли Індійсько-тихоокеанський регіон може стати вирішальним у світовому геополітичному протистоянні, звичний гравець на міжнародній арені – Росія, вимушена стояти осторонь. Слід визнати, РФ починаючи з 2008-го року досягла суттєвого успіху у переоснащенні та модернізації свого війська. Однак це меншою мірою стосується флоту, особливо його спроможностей діяти в океанах. Радянські великі кораблі здатні лише позначати присутність у регіоні, але не відстоювати власні інтереси в ньому.

Незважаючи на прогнози зміщення центру протистояння великих гравців до Індійсько-тихоокеанського регіону, напруга у Європі не буде спадати. Загроза з боку РФ абсолютно реальна, це розуміють і в США. На відміну від євроатлантичного скептицизму Трампа, адміністрація Байдена планує розвивати стосунки всередині НАТО, цілком можливо – зі збільшенням присутності американських військ у Європі.

Михайло Самусь (заступник директора ЦДАКР): США будуть продовжувати заходи щодо посилення своєї присутності в Східній Європі, тобто перетрасформувати свою присутність у Європі. Досі є значний контингент в Німеччинні, знаходяться і командування традиційно ще з часів холодної війни в Західній Європі. Зараз загрози і виклики США для НАТО складаються так, що все ж таки вони лежать на сході і є сенс перенести зусилля на східний фланг, особливо щодо Чорного моря, оскільки Балтійське, північний фланг все ж таки останнім часом був посилений, зокрема і США.

Якщо ж говорити про розвиток військових спроможностей європейських членів НАТО, все неоднозначно. Країни, які відчувають загрозу з боку Росії, посилено фінансують та модернізують військо. Тут згадуємо насамперед про Польщу, Румунію та країни Балтії. Також слід відзначити поступ Британії, Туреччини та позаблокових Фінляндії та Швеції. Водночас західноєвропейські країни, особливо Німеччина, не приділяють належної уваги своєму війську.

Таке ставлення Західної Європи до російської загрози сміливо можна назвати «необачним». В РФ відбулась якісна модернізація радянського озброєння, також російське керівництво зробило висновки після російсько-грузинської війни 2008-го року. Здавалося б, РФ тоді досягла своєї мети, стрімко подолавши оборону. Однак шлях до цього начебто успіху був доволі неоднозначним.

До розвідки РФ залучали стратегічні бомбардувальники, фіаско у розвідці призвело до ускладнення у застосуванні авіації та високоточної зброї. Радянські практики та прийоми ведення війни виявились морально застарілими. Стало очевидно, РФ задушила «масою», і з серйознішим противником це б не спрацювало.

Михайло Самусь (заступник директора ЦДАКР): Фактично з 2010 почалась радикальна реформа,  під час якої російську армію переведено на стандарти НАТО, як би дивно це не звучало. Пішло запозичення з Америки та НАТО. Пішла масова закупівля західних технологій для розвитку військової техніки. Російська армія змінилась. І те, що ми бачили в Криму і на Донбасі, -  зовсім інша армія, яка почала використовувати той самий підхід розвідувального комплексу. Батальйонно-тактичні групи, які є суто американськими і західними. В радянській доктрині такого не було.

Після 2014-го року та введення санкцій за скоєну агресію проти України темп модернізації російської армії та створення нової техніки стрімко впав. До прикладу, танк «Армата» та винищувач 5-го покоління Су-57 вже б мали вироблятися серійно, однак це і надалі залишається в перспективі.

Михайло Самусь (заступник директора ЦДАКР): Технологій нових немає і можливості вийти на серію, щоб виготовляти нові зразки озброєння немає. Багато планів: авіаносці, вертольотоносці, а в сухому залишку немає взагалі нічого. Двигунів газотурбінних немає своїх, великі проблеми навіть виготовити фрегат. Вони зробили зсув і переорієнтацію на такі невеликі кораблі. Тобто відійшли від концепції океанського флоту, а повертаються до радянської концепції атомних крейсерів.

Втрата російським флотом спроможності вести бойові дії в океані начебто позитивна тенденція, але не для України. Наразі ВМС РФ нагадують угруповання кількох потужних регіональних флотів. Серед них і Чорноморський, сили котрого, слід визнати, суттєво переважають українські ВМС. Розбудовувати майже з нуля великий флот Україна не здатна економічно, однак є дешевші та ефективніші шляхи для протистояння російській загрозі.

Тарас Чмут (керівник "Українського мілітарного центру"): В першу чергу -  це мінно-торпедне озброєння, сучасні морські міни, які застосовуються з авіації, здатні повністю нівелювати російську перевагу на морі. Це не значить, що Росія буде недієздатною, але морський склад буде заблокований на певних рубежах можливого розгортання корабельних з’єднань.

Паралельно ВМС необхідно забезпечити сучасними безпілотниками для розвідки, наведення на ціль та, можливо, навіть її ураження. Так вже цього року очікується поповнення наших ВМС турецькими ударними БПЛА «Байрактар ТБ2». Крім того, вкрай необхідно розвивати вогневі можливості безпосередньо корабельної групи. В першу чергу, йдеться про ракетні катери, які здатні стати основою ефективного москітного флоту.

Традиційно вразливим місцем українського війська залишаються Повітряні сили. Ресурс нашої бойової авіації майже вичерпано, а робота над оновленням повітряного флоту обмежується ремонтом та модернізацією наявних одиниць. Якщо ж вести мову про потенційну закупівлю техніки за кордоном – логічним компромісом між ефективністю та ощадливістю є переговори з американцями щодо придбання винищувачів Ф-16.

Тарас Чмут (керівник "Українського мілітарного центру"): Є різні програми, різні формати, зокрема мова може йти про нові літаки, щоб через 2-3 роки отримати першу ескадрилью, так звану дослідну, на основі якої розгортати в майбутньому переозброєння Повітряних сил.

Основним викликом для України в контексті досягнення балансу сил з Росією залишається створення чіткої стратегії переозброєння війська. З приводу останніх закупівель думки експертів різняться.

Тарас Чмут (керівник "Українського мілітарного центру"): Ті ж 3 транспортні літаки АН-178 точно не вплинуть глобально на переозброєння, але за ці кошти ми могли отримати точно одну ескадрилью вживаних американських літаків і це б уже було краще, ніж одна з бригад Повітряних сил винищувальних. Але при цьому ми ведемось на якісь популістичні рішення і даємо якісь популістичні результати. Гроші вони не безмежні, вони скінченні і звідкісь беруться. В першу чергу з економіки, з податків, з того, що продукують громадяни.

Незважаючи на всі виклики, які доводиться долати українському війську та державі, – не варто забувати: саме Україна зруйнувала російські амбіції щодо встановлення світового домінування, і зараз неможливо уявити, щоб армія РФ надолужила відставання від США чи Китаю.

Україна ж також навряд чи колись зможе зрівнятися за своїм військовим потенціалом з Росією, але цього і не варто робити. Ми здатні вийти на той рівень, коли будь-яка ескалація конфлікту з Україною буде коштувати РФ надто дорого, а це неминуче призведе до краху російського імперіалізму. Просто сидіти і чекати цих часів – невиправдана розкіш, необхідна повна консолідація українського суспільства довкола своїх Збройних Сил.

Покриття
Надсилайте повідомлення
+38 097 1991.8.24
Наші соцмережі
Завантажуйте додаток