Психолог: Не узагальнювати ветеранів і їхні вчинки – це приклад здорової нації

Психолог: Не узагальнювати ветеранів і їхні вчинки – це приклад здорової нації

Як суспільство має сприймати людей з досвідом бойових дій. Чи варто акцентувати на ветеранах у ЗМІ та відокремлювати людей, які пройшли війну у окрему категорію суспільства. Чому суспільство боїться того, чого не розуміє і як не переносити своє незнання ситуації на ветеранів. Про це на Армія фм розповіла психолог, яка працює з військовими та ветеранами Тетяна Руденко.

 

 

 

Даря Бура: Ветерани і військові за різними дослідженнями зараз мають великий відсоток довіри у суспільства. Але, разом з тим, часом суспільство, не розуміючи хто такі ветерани і військові неправильно їх сприймає. Чи ти можеш описати психологічний портрет ветерана?

Тетяна Руденко: Ні. Тому, що всі люди різні. Я не можу сказати, що всі ветерани є такими і ніяк інакше. Армія – це зріз суспільства. Сприйняття суспільством – це дуже глибина тема і її можна розбити на те, як це подають ЗМІ, кому це вигідно; що проходять самі люди в період адаптації, коли вони повертаються з зони бойових дій і в них є певні етапи; що взагалі в нас знає суспільство про війну, ветеранів, стигматизацію, чи має розуміння «що відбувається».

Даря Бура: Суспільство боїться того, чого не розуміє. Як воно мало би реагувати на людей, які повертаються з війни?

Тетяна Руденко: Спокійно. Наше суспільство дуже любить впадати в крайнощі – спочатку героїзувати до небес, а потім зацькувати за один якийсь людський проступок. Варто дотримуватися золотої середини. Не кожна хороша людина є героєм, не кожен герой є хорошою людиною. Це людське. Це нормально. Але якщо говорити про військових, то варто пам’ятати, що ці люди нас захищають, ви живете спокійно, мирно і можете дозволяти собі втомлюватися від чогось завдяки тому, що хтось тримає цей фронт і жертвує багато чим заради цього. Це точно заслуговує поваги і цей досвід є неповторним. Ви його не проживали і точно не маєте права засуджувати та робити якісь узагальнені висновки про всіх. Проте, у нас є наша соціальна відповідальність. По-суті, суспільство домовляється з армією про те, що вони нас захищають, а ми будуємо систему підтримки (психо-соціальну, медичну та ін..). Говорячи про ЗМІ, в мене завжди питання – кому вигідно роздувати з маленької проблеми за участю ветерана велику історію, акцентуючи весь час на проблемах, а не на перемогах? Насправді, це все про досвід. Деяким цивільним людям насправді так страшно з цією темою стикатися, що вони роблять все, щоб  віддалитися від неї – обесцінюють, роблять вигляд, що цього не існує, втомлюються. Або занадто героїзують, звеличують. Це певна форма захисту. Хороша інформаційна політика, психоедукація мали б пояснювати, що «якщо ти був на війні, це не означає, що війна буде продовжуватися». Задача фахівців, які працюють у цій сфері, держави, громадськості, ЗМІ – показувати, що не все так однозначно, немає чорного, немає білого. Так, ветеран може зробити щось погане, бо він людина, але це не означає, що всі ветерани погані.

Даря Бура: Як не перетнути межу в героїзації?

Тетяна Руденко: Варто пам’ятати, що ми говоримо про вчинок, а не про особистість, поважаємо дію, «тебе за те, що ти зробив цей вчинок», але це не означає, що «ти тепер ідеальний або надлюдина». Насправді, це про всіх у цьому світі. «Я тебе поважаю, але з тебе це не знімає відповідальності».

Дар’я Бура: Якщо виокремлювати ветеранів в суспільстві, чи є такі вчинки, скоєні ветеранами, які можна виправдати і не можна виправдати, якщо вони скоєні кимось іншим?

Тетяна Руденко: Якщо ми говоримо, що людина скоїла той чи інший вчинок і це є наслідком її психічного, психологічного стану, то прикладом здорового суспільства буде зважання на ці обставини і цей стан. Це стосується не лише ветерана. ПТСР буває не лише у ветеранів, а у будь-якого, хто пережив стресову ситуацію. Ніхто не може знати як він вилізе і що може статися потім. Зважати на нюанси стану, не засуджувати і не узагальнювати – це приклад здорової нації. У нас наразі немає системи роботи в таких ситуаціях. І нам як суспільству варто задуматися, що ми побудували, чи виконали ми свій соціальний обов’язок, свою частину «договору з ветераном». Нам потрібно вибудовувати діалог, а не конфлікт, робити послугу за послугу, підтримку за підтримку.

Дар’я Бура: Як би мали себе поводити ветерани, щоб не провокувати суспільство на те чи інше ставлення до себе?

Тетяна Руденко: Дуже часто хлопці після війни налаштовані негативно до якоїсь категорії суспільства тому, що мали негативний досвід. Так само і навпаки – у певних категорій суспільства міг бути негативний досвід спілкування з ветеранами. Не варто всіх узагальнювати. Людина-ветеран як статус не означає, що всі однакові. Так само і в будь-якій професійній галузі. Не можуть бути, наприклад, водії маршруток всі однакові. Люди люблять фокусуватися на негативі. Це піднімає високі емоції. Я закликаю кожну сторону бути розумнішими.

Дар’я Бура: Якої уваги від суспільства потребують люди які повернулися з війни?

Тетяна Руденко: Ставлення має бути спокійним. Без крайнощів. Мають бути опції – час на відпочинок, розуміння, що робити далі, соціальний захист. Має бути повага до його вчинку. Самому ветерану не варто уникати свого досвіду – хорошого чи поганого. Таке життя. Це нормально – говорити, що ти був на війні і захищав Батьківщину. У суспільства має бути розуміння досвіду ветерана. Ставитися потрібно спокійно, з повагою і вдячністю, з позиції підтримки. Життя триває і потрібно рухатися далі.

Дар’я Бура: Чи взагалі потрібно говорити про проблеми, які виникають у ветеранів і з ветеранами?

Тетяна Руденко: Зріз якраз відбувається в моменти, коли ЗМІ відокремлюють ветеранів від суспільства. Ветеран – це і є частина суспільства, якщо щось відбувається, то вчинок коїть людина, а не соціальна категорія.  Важливо, з якої позиції говорити про проблеми: «у нас все жахливо» чи «нам потрібно знайти шляхи вирішення».

 

Щоб було цікавіше - прослухайте ефір тут: