Російське «гопництво» як спосіб зміни світопорядку

Російське «гопництво» як спосіб зміни світопорядку

Сергій Жуковський: Що мається на увазі під поннятям «Російське «гопництво» як спосіб зміни світопорядку»?

Геннадій Карпюк: Україна тепер вкотре відчуває реальність загрози вторгнення російських військових орд через останні драматичні події навколо Керченської протоки, які мали місце 25 листопада. Саме варто наголошувати на слові «реальність», бо росіяни безсоромно, під своїм прапором, практично на очах у всього світу  – з огляду на масу відео й іншого доказового матеріалу – обстріляли та захопили три наші військові кораблі, які у плановому порядку, з інформуванням російської сторони, переміщувалися із Одеси до Маріуполя. Отже, це відкрита агресія, на яку потрібно реагувати належним чином. Тобто мобілізуватися. І ця мобілізація за вже багатьма спостереженнями, має зовсім іншу якість та потенціал, аніж те, що ми могли бачити напровесні 2014-го. Але говорячи про будь-який напад, тим паче того штибу, що відбувся неподалік Керченської протоки, стороні, яка потерпіла – себто, Україні, потрібно дбати як про безпековий компонент відповіді, так і про майбутню та невідворотну відповідальність агресора у правовій площині. У площині міжнародно визнаного права, яке регулює міждержавні зносини та вирішення якихось суперечливих моментів.

Сергій Жуковський: Тобто, окрім класичних суто військових дій, наш спротив агресору також має і своє юридичне поле захисту?

Геннадій Карпюк: Говорячи про нинішню оборонну війну України проти російської агресії, ми часто згадуємо про суто воєнні операції, певні буквально фізично «гарячі» події, або ж про інформаційно-ідеологічне протиборство, де нам дедалі успішніше вдається перехоплювати ініціативу. Але останнім часом багато цікавого почало відбуватися і в іншому вимірі цього конфлікту, про який щодня не звітують спеціально навчені спікери, але котрий набуватиме все більшої ваги та публічної уваги. Тобто, дедалі ясніше на авансцені проступають контури іншого поля змагання із Росією – юридичного. Певний час агресор навіть намагався домінувати у цьому процесі, цілком офіційно порушуючи кримінальні справи проти нашого військового та політичного керівництва, одразу фарбуючи їх у «колір хунти». Проте цей правовий ринг, де Україна спочатку не надто сміливо відбивалася від зазіхань Кремля за допомогою юридичної аргументації, нерідко без особливої підтримки світу, тепер реально перетворюється для Білокам’яної на майданчик для биття. І перебіг раунду 2018-го для Києва є достатньо успішним аби закладати вже зараз фундамент нашої перемоги у фіналі бою.

Сергій Жуковський: Очевидно, що цей напад на українську корабельну групу, в сенсі правової аргументації чи виправдання, для росіян є одним із найбільш програшних за всю історію їхньої кампанії із гібридного поглинання України?

Геннадій Карпюк: І цьому доказів більше ніж досить. Радіоперехоплення перемовин військового керівництва Російської Федерації із командирами тих екіпажів суден, які атакували групу ВМС України у згаданому районі, свідчить про готовність російських військових до відкритої агресії щодо нашої держави. Навіть ціною публічного грубого порушення міжнародних правил судноплавства та загалом цивілізованих норм поведінки, що фактично є злочином…

Відзначається вдале маневрування наших катерів, завдяки чому їм вдавалося успішно уникати таранних атак переслідувачів і не підпускати їх надто близько. Уже мільйони очей та вух почули в розшифровках, що то була пряма вказівка керівництва Прикордонної служби РФ – «роз…башити усіх». Бандитські навали на кораблі під українським прапором контролювали із Москви, про що свідчить і генеральський радіозапит одразу після акту агресії щодо буксиру – до малих артилерійських катерів путінським «корсарам» так і не вдалося дістатися фізично. Тоді жертвою підступного удару став «Яни Капу». Потім ті бандити вирішили «погасити» нездогнанну верткість катерів прицільним вогнем зі штатної зброї. Вже у нейтральних водах… Але оприлюднені перипетії інциденту свідчать про невисоку якість підготовки російських екіпажів. Це підтверджує факт серйозного за наслідками зіткнення поміж двома «корсарськими» суднами агресора. Дещо пізніше стали відомі і наслідки обстрілу, коли у мережі виклали світлину з чималою пробоїною у борту МБАК «Бердянськ», що має очевидні ознаки влучання 30-мм артилерійського снаряду чи некерованої ракети, імовірно випущеної зі штурмовика Су-25.

Російська держава дедалі накручує напругу в Азово-Чорноморському регіоні. Раніше іхтамнєти всяко маскувалися, соромилися зізнаватися у злочинах проти України, її громадян й в ігноруванні міжнародного права. Тепер конфлікт на Донбасі за глобальною вагою і резонансом у світі відійшов у своєрідну «тінь», поступившись увазі до дикунського та невмотивованого нападу російської «військово-морської» зграї на групу кораблів зі складу ВМС України. Два малі броньовані артилерійські катери і рейдовий буксир захопили сили агресора, шістьох моряків було поранено прицільним вогнем росіян. Це постріли не лише по певним військовим об’єктам іншої країни, по військовослужбовцям на їхньому борту, котрі жодним чином не бажали й не планували ніяких протиправних дій, окрім як на законних підставах пройти Керченською протокою до місця призначення в українському порту.

Це не просто таран буксира «Яни Капу», який кремлівські пропагандисти одразу почали порівнювати зі схожими подіями із колишнього радянсько-американського протистояння. Це постріли і тарани у ту систему світопорядку, вистраждані після двох нищівних світових воєн цінності, які змогли об’єднати народи Європи і всієї Трансатлантики у глобальну територію успіху, безпеки та процвітання. Напевно, теперішня Росія усвідомлює, що в такому шовіністичному, неоімперському угарі її не приймають у цьому клубі країн. У чесній боротьбі, конкуренції економічних, політичних, ціннісних моделей їм нічого робити, бо Кремлю нема що тут протиставити, окрім гібридного впливу, агресивної зовнішньої політики, і найголовніше – фактичного гопництва, як інструмента захоплення чужого ресурсу, так званого примноження. І його стиль мало чим змінився від часів Івана Грозного.

 

Сергій Жуковський: Якщо говорити юридичною мовою, які саме норми і угоди були порушені в результаті російського нападу поблизу протоки?

Геннадій Карпюк: Українське законодавство визначає, що збройною агресією є застосування збройної сили іншої держави проти України та визначені дії, серед яких є і напад збройних сил іншої держави на морські сили або цивільний морський флот України. Що і мало місце 25 листопада у виконанні російських військових. Тому цілком логічним є уведення в нашій державі воєнного стану як особливого правового режиму. З точки зору міжнародного права, такі дії ЗС РФ можна розцінювати, відповідно до низки положень «Конвенції ООН з морського права» та україно-російського договору про співробітництво у використанні Азовського моря й Керченської протоки, де наші військові кораблі користуються свободою плавання, як грубе порушення свободи судноплавства. Наші кораблі можуть проходити через Керченську протоку в будь-який час за умови додержання безпеки судноплавства.

У будь-якому випадку, якщо військовий корабель порушує закони і правила прибережної держави щодо проходу територіальними водами, прибережна країна має право вимагати негайного залишення таких вод порушником, але в жодному разі не застосовувати безпідставно зброю на ураження. Перешкоджання вільному судноплавству в Керченській протоці й на Азові, яке чинить Росія, переслідування, таран, обстріл і захоплення українських кораблів ЗСУ з екіпажами безперечно кваліфікується як акт агресії відповідно до ст. 3 Резолюції Генасамблеї ООН №3314 від 14 грудня 1974 року.

Росія і далі, все цинічніше не дотримується жодних декларацій та обіцянок, даних у контексті дотримання територіальної цілісності України. Зокрема і в Будапештському меморандумі.

Наразі спостерігається різке зростання воєнної загрози для національної безпеки України, а воєнно-стратегічна обстановка навколо нашої держави залишається складною. Головний чинник загрози – російська збройна агресія на сході України, нарощування РФ воєнного потенціалу на Західному та Південно-Західному стратегічних напрямках. Дедалі потужнішим фактором дестабілізації стає мілітаризація Росією Азово-Чорноморського регіону і проведення російською армією комплексних заходів оперативної, бойової й мобілізаційної підготовки з практичним розгортанням угрупувань військ на стратегічних напрямках.

Росія неподалік нашого кордону кілька років проводить формування нових армій – загальновійськових, танкових та мотострілецьких дивізій. Їх постійно перевіряють на предмет готовності до бойового застосування. На захопленому Донбасі агресор розгорнув окупаційне угрупування – так звані 1 та 2-й армійські корпуси, система управління яких чітко пов’язана зі штабом 8-ї армії ЗС РФ та Південним військовим округом. Воєнна розвідка Міноборони вказує, що ці корпуси тепер переведені у підвищений ступінь бойової готовності. Крім того, росіяни натепер створюють додаткові резерви озброєння та військової техніки поблизу українського кордону. А під прикриттям цьогорічних маневрів «Восток-2018» РФ передислокувала 250 танків Т-62 зі своїх східних районів до Ростовської області, що значно підвищило ударний потенціал їхніх військ. Збільшилася і кількість заходів оперативної та бойової підготовки новостворених російських угруповань – як на окупованому терені, так і у прикордонні з Україною.

Сергій Жуковський: А як тоді Росія зможе цю, на перший погляд програшну для неї ситуацію, використати для подальшої легітимізації й виправдання застосування зброї проти українських моряків хоча би в очах власних громадян?

Геннадій Карпюк: Звісно, що кремлівський режим у кращих традиціях сумнозвісної Луб’янки продемонструє вищий пілотаж у юридичній еквілібристиці і постарається спершу натиснути та вибити із полонених українських моряків максимальну кількість штучної «компри» на своє керівництво, аби потім нею оперувати у судово-опереточних постановках. Це вже почало відбуватися. Хлопців спеціально розділили на три групи і таким чином їх опрацьовують, ймовірно намагаючись нацькувати один на одного. У жодному разі росіяни не визнаватимуть їх як повноцінних військовополонених, адже тоді вони одразу підпадають під захист конвенційного права. Саме у статусі кримінальних правопорушників їх і етапували до Сімферопольського суду, де і відбувся перший акт згаданої вище легітимізації – звісно, що під відеокамери, стріми та у присутності юрби путіноїдів. Наших військових моряків суд заарештував на найближчі два місяці.

Тим часом Міністр закордонних справ Павло Клімкін чітко висловився, що затримані Росією моряки є військовополоненими відповідно до міжнародного права. І статус згаданих екіпажів потрібно розглядати відповідно до Женевської конвенції 1949 року. Саме тому російський юрисдикційний суд над захопленими силою українськими моряками неможливий. Крім того, росіяни не лише безпідставно пошкодили, а фактично захопили, читай – вкрали – дороговартісну військову техніку іноземної держави.

Звісно, зрозуміло, що до такої української аргументації повністю залежна від путінської влади російська Феміда, тим паче – спецслужби та прокуратура, не дослухатимуться. Саме тому Київ зараз розпочинає серйозну кампанію, яка вже стала міжнародною, із визволення чергових бранців Кремля, яких стало більше на 23 українця. Зокрема, майданчиками боротьби та тиску стануть як ООН, ОБСЄ, ПАРЄ, НАТО, так і окремі заходи на кшталт саміту Великої двадцятки, який відбудеться 30 листопада – 1 грудня в Аргентині. Так, Україна долучить матеріали про напад на військові судна в Керченській протоці до міжнародних судових позовів проти Російської Федерації в Міжнародному суді ООН та в інших установах.

Сергій Жуковський: А яка ж тоді українська відповідь на таку їхню вакханалію?

Геннадій Карпюк: Генеральна прокуратура України російським військовикам, причетним до  нападу на українських моряків, вже повідомила про підозру в низці злочинів. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 437 Кримінального кодексу України (планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни), ч. 2 ст. 15 (замах на злочин), п. 1 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство). Основні фігуранти – військовослужбовці Прикордонної служби ФСБ та Збройних сил РФ. Зокрема, це такі персони, як контр-адмірал Станкевич – начальник прикордонного управління ФСБ по РК та м. Севастополю, віце-адмірал Мєдвєдєв – заступник керівника Прикордонної служби ФСБ РФ, капітан 1-го рангу Ромашкін – начальник служби пункту управління ФСБ РФ по РК та м. Севастополю, капітан 1-го рангу Шеін – заступник очільника управління Берегової охорони та інші. Поки триває досудове розслідування, ці підозри спрямовано за місцем служби російських військових.

Досудове розслідування встановило, що незаконні агресивні дії проти українських моряків здійснені за безпосереднім наказом й під керівництвом заступника керівника Прикордонної служби ФСБ РФ – керівника департаменту берегової охорони контр-адмірала Станкевича і начальника прикордонного управління ФСБ по АР Крим та м. Севастополю віце-адмірала Мєдвєдєва.

Але варто зауважити, що в правоохоронних та судових системах обох країн точиться справжня війна – українці збирають реальні докази російської агресії, а от наш противник занятий постійним, практично конвеєрним виробництвом «доказів», що на повірку є фейками, якихось міфічних злочинів, учинених нашими військовими чи урядниками.

От недавно в Росії вкотре було відкрито низку нових проваджень проти українських військових. Російським слідчим нізвідкіля привиділися факти жорстокого поводження представників Збройних Сил України з мирними жителями на Донбасі. Буцімто українські військові обстріляли цивільні об'єкти на вулиці Крилова в селищі Мар'ївка на окупованім терені Луганщини та в селі Гольмовський. Звісно, це суща ахінея. Нерідко такі от «слідчі» документують результати провокаційних обстрілів, вчинених російсько-терористичними підрозділами саме з метою «виробництва» доказової бази. Звісно, що в Росії ніхто не задає питання, а з якого дива їхні пінкертони проводять слідчі дії на території іншої держави, а федеральні суди і прокуратура приймають здобуті матеріали та справи, виносячи потім «легальні» рішення…

Нагадаю,  що Росія ввела санкції стосовно України проти 322 фізичних та 68 юридичних осіб, а також проводить сотні кримінальних проваджень щодо українських військових, посадовців та громадян.

Сергій Жуковський: Які загалом є найвідоміші українсько-російські юридичні баталії?

Геннадій Карпюк: Справжнім хуком зліва стало рішення Третейського суду в Гаазі про відповідальність Росії за порушення прав майже двох десятків українських інвесторів. РФ має відшкодувати їм збитки, заподіяні анексією Криму. Йдеться про $159 млн. Звісно, це певний прецедент, оскільки ще жодна міжнародна судова інстанція досі не зобов’язувала Москву виплачувати компенсації за негативні результати захоплення належного Україні півострова. Зрозуміло, що це рішення путінці оскаржуватимуть, проте їхня правова позиція у цій спробі є очевидно слабкою. Проте Москва не визнає право міжнародних арбітражів розглядати такі справи. Зокрема, Арбітражного суду Женеви, де розглядали позов інших українських компаній, та рішення арбітражного трибуналу в Парижі щодо компенсації збитків українському "Ощадбанку" на 1,3 млрд доларів у зв'язку з окупацією Криму.

У своїй жазі відродити імперію правлячий у Росії режим не прорахував всіх наслідків надлишкового апетиту. Путін, намагаючись апгрейдити ідею «повсталої з колін великої країни», а заодно – знайти нові сенси для подальшого царювання, насправді нічого унікального не вигадав. Навпаки, він повернув Росію, як кажуть ІТ-фахівці, у цілковитий даунгрейд. Тобто замість того, щоб розвивати сучасні прогресивні суспільні, економічні та політичні моделі, як це відбувається у країнах-лідерах, практично російська «операційна система» держави інсталює старі програмні продукти, де у жахливій какофонії сплелися «духовні скрепи», портрети й навіть ікони Сталіна та згадки про російську «самость». Без поглинання України ця реконструкція минулого у теперішньому є неможливою. Причому нині не лише у свідомості умовної російської еліти, а й у значній частині суспільства, яку можна назвати «колективним Путіним». Велич за будь-яку ціну. Але справжня ціна забаганок царя та політики керованого масового шовінізму зростає неабияк швидко.

Росіянам нічим спростовувати здобуті СБУ докази жахливих обстрілів житлового мікрорайону Маріуполя в січні 2015-го, коли загинуло понад 30 людей, та інші злочини, скоєні російською вояччиною за ці роки. Приміром, достеменно зафіксовано, що Маріуполь обстрілювали два штатних ракетних дивізіони ЗС РФ, які незаконно перетнули українсько-російський кордон. З території Росії операцією керував ніхто інший, як сам начальник Ракетних військ та артилерії Південного військового округу генерал-майор Степан Ярощук, а в тимчасово окупованому Донецьку в цій же ролі виступав полковник російської армії Олександр Цаплюк (позивний «Горець»).

Доказова база злочинів Кремля проти України та його агресії до нашої землі, яку збирають вже майже 5 років, стане запорукою успішного доказування в міжнародних судових процесах загарбницького вторгнення російської армії та її участі в терористичній діяльності на території України. Вже накопичено дуже багато фото та відеоматеріалів, документів, розпоряджень, наказів противника. У цій роботі Києву допомагають партнери із країн НАТО.

Нашим спецслужбам, військовим та правоохоронцям вдалося полонити чи затримати сотні як звичайних бойовиків, так і кадрових військових РФ. Звісно, їх допитували, вони давали свідчення та покази, при них знаходили багато цікавих речей, які немов крупиці разом складають цілісну, юридично бездоганну картину доведення саме російської агресії.

Зрозуміло, що окрім постійної медійної дискредитаційної кампанійщини щодо військово-політичного керівництва України, в Росії чималий ресурс правоохоронної й судової систем спрямований на штучне створення негативного іміджу щодо ключових персон серед українського політикуму й всього військового кластеру. Очільники Міноборони, Генштабу, видів та окремих частин є фігурантами кримінальних справ, порушених Слідчим комітетом РФ. Вочевидь, що таким чином кремлівська верхівка намагається тиснути на наших високопосадовців аби позбавити їх рішучості та послідовності. Проте, ані понад 60 таких справ, ані 600, навіть якщо їх стільки «нашиє» Росія, жодним чином не вплинуть на бажання українців звільнитися від «братського» диктату.