«Росія просіяла наші ряди, залишилися ті, з якими не страшно», - офіцер ВМС ЗС України

«Росія просіяла наші ряди, залишилися ті, з якими не страшно», - офіцер ВМС ЗС України

З нагоди дня Військово-морських сил Армія FM провела виїзний ефір у місті Одеса. Про свій шлях у ВМС, події 2014 року в Криму розповів ВО Начальника штабу дивізіону кораблів охорони рейду Військово-морських сил ЗСУ капітан-лейтенант Іван Самардак.

 

 

 

 

 

Олена Кравченко: Чому ви обрали саме Військово-Морські сили?

Іван Самардак: Розпочалося все ще в 14 років, коли вступив до Львівського ліцею імені Героїв Крут, після чого в 2011 році його закінчив та зрозумів, що впринципі сухопутних аспектів за два роки навчання мені було достатньо. Захотів побачити щось цікаве і щось специфічне. І на думку спадало лише два шляхи. Це був Харківський авіаційний університет і Севастопольська військово-морська академія. Так як в небо тоді ще тягнуло не так сильно, як до моря, тому вирішив вибрати Севастопольську академію. В 2011 році вступив на факультет кораблеводіння та енергетики, на спеціальність штурман, тобто кораблеводіння річкових та морських засобів. В 2014 році через таку неприємну, можна сказати навіть зраду і товаришів і, на той момент як ми вважали сил союзників, які базувалися в Криму, були вимушені достроково, в пришвидшеному темпі, закінчити курс навчання та переїхати до міста Одеса, яке нас тепло прийняло. Ми передислокувались в Одеську військову академію, де також волею долі можна сказати зустріли нас і мої випускнику, які навчалися зі мною ще в ліцеї і товариші по службі, з якими ми підтримували зв'язок, які були дуже раді нас бачити. Взагалі під час проходження служби курсантом та вже становлення офіцером в Одесі ні разу не задумувався, що можна було стати льотчиком і наприклад піти в Сухопутні війська. Флот надзвичайно цікавий і надзвичайно приємний колектив.

Олена Кравченко: Коли дізналися про «зелених чоловічків» та період, коли потрібно було виходити із Криму?

Іван Самардак: По-перше, ми не були готові. Морально не стійкі до такого великого натиску. Протягом тривалого часу людину просто тримають в інформаційній блокаді і постійно дають свою «правильну» інформацію, як вони вважають. Про те, що тебе там не чекають, тобі там не раді, тобі там не платять, тобі там буде недобре, вас там посадять, ви зрадили. І ось ці всі заходи Російська Федерація тривалий час проводила. Ми дізналися десь за місяць до того, як ми виїхали. Все розпочалося з того, що спочатку бралися в блокади бойові частини та кораблі. Розпочалося патрулювання міста військовими патрулями «зелених чоловічків» і козаків, тобто Російська Федерація не відкрито демонструвала, що вона приймає якісь дії взагалі в Криму. Розпочалися мітинги людей і вже після цього поступово розпочався розподіл одного колективу на дві сторони. Тобто російська інформаційна система спланована так, щоб той хто рахувався раніше тобі братом ти в ньому засумнівався і він міг рахувати тебе вже ворогом. І робилося це поступово. Не силою, а просто інформаційно давлячи, щоб ти розумів, що там недобре, будь у нас. Першими кроками стало те що приходить нове командування. Тебе вже відкрито питають, наприклад, заступник командувача Чорноморського флоту РФ, збирає всіх в клубі і просто відкрито агітує і запитує хто бажає переїхати на материкову Україну. Підняли руки. Питали скільки їм будуть платити і він їм говорив визначену суму, яка на той час врази перевищувала нашу суму. Запитували також, а  де ми будемо служити і запам’яталися ці  слова командувача: «Ребят, Россия она ж большая». Зараз останній раз переписувався з товаришем з яким навчалися, служить на Північному флоті на Камчатці в другому екіпажі підводного човна «Томск», грошове забезпечення близько 100 тисяч рублів, але доходить з цієї зарплати майже нічого. Продукти дорогі, холодно, голодно, тобто з приємних Кримських реалій, які були тоді, на які вони розраховували, коли залишилися в Севастополі, нічого не залишилося. Всі мої одногрупники служать на підводних човнах штурманами. Другий екіпаж, третій екіпаж. У них є система підготовки і перший екіпаж – завдання в морі, другий екіпаж – перебуває на підготовці, на навчанні, третій екіпаж – перебуває у відпустці. І вони от так постійно здійснюють ротацію для того, щоб підводний човен був постійно на завданні і виконував його у морі. Для цього і створюють екіпажі. Ну це прийнята практика взагалі на флоті в світі, тому що, якщо, наприклад, люди можуть втомлюватися швидше, то техніка може витримувати більше. Тому створюються декілька екіпажів для того, щоб можна було ефективніше використовувати техніку.                                                                                                                                       

Олена Кравченко: Чи вважаєте Ви зрадниками тих, хто перейшов на бік Росії?

Іван Самардак: В чому проявляється, наприклад, суть слів «вірний присязі»? От як перевірити, вірні ви присязі чи ні? Потрібно просто людині дати можливість вибору, от тоді можна і перевірити, чи вірна вона присязі чи ні. Так склалося, що нашому поколінню, нашому часу доля дала таку можливість перевірити, чи дійсно гідні ми присяги, чи вірні ми їй. І ми, ті що залишилися, не зробили нічого геройського, ми просто залишилися вірні своїм словам. А от люди, які перейшли на бік РФ, я думаю вони і там не рахуються хорошими військовослужбовцями, чи людьми в цілому. Тому що людина, яка навіть не може відповісти за свої слова, які сказала, вона не буде в соціумі рахуватися людиною. Говорять аби говорити, а потрібно не словом, а ділом.

Олена Кравченко: Вони не жаліють, що перейшли на бік ворога? 

Іван Самардак: Я ніколи в них не питав, чи жаліють вони. Як то кажуть, монета має дві сторони, але монета ще має реверс. І от реверс, це я так вважаю. Є деякі особи з якими треба було поговорити і трішки підтримати, пояснити, можливо доля в них склалася б по-іншому і вони би виїхали. З іншого боку цей інформаційний тиск, який склався протягом трьох тижнів, дав змогу відсіяти людей, які десь не були впевнені у своїх рішеннях, з якими ти, можливо б ліпше зараз не попадав в один окоп і не сидів би спина до спини, тому що тобі в спину могли б і встромити ніж. Росія просіяла наші ряди, залишилися  ті, з якими не страшно, яким можна спокійно дати ключі від квартири, машини, коли потрібно від’їхати.

Олена Кравченко: Що б Ви порадили людям, які збираються йти у Військово-морські сили?

Іван Самардак: Перше, щоб не боялися. Якщо людина підготовлена вона розуміє, що немає чого боятися. Не бійтеся, пробуйте, але перед тим, як попробувати – вивчіть. Якщо пробувати на дурака, то врахуйте - море не пробачає помилок. Спочатку вивчіть, а потім пробуйте. Для тих, хто хоче прийти в Військово-морські сили – будь ласка, завжди будемо раді бачити. А курсантам хочу побажати, щоб не лінилися, вивчали всі можливі види і напрямки спеціальностей, будь-то навіть цивільний напрямок.