Сашко Дерманський: «І до хорошого, і до поганого ми привчаємо дітей власним прикладом»

Сашко Дерманський: «І до хорошого, і до поганого ми привчаємо дітей власним прикладом»

У Міжнародний день дитячої книги до Армія FM завідав Сашко Дерманський. У його творчій скарбничці вже 33 видані книжки, 6 аудіокниг та 2 інтерактивні-книжки для малечі. Твори Сашка Дерманського увійшли і до шкільної програми. У передачі «Ранкова кава» дитячий письменник розповів - чи читає твори колег по цеху, звідки черпає творче натхнення та як прищепити дітям любов до літератури.

 

 

 

Наталія Шмарко: У вас величезний творчий доробок, а деякі твори увійшли навіть до навчальної програми початкової школи...

Сашко Дерманський: Сподіваюсь, що це визнання певного рівня, бо я як автор, окрім того, що просто писав ці речі і намагався зробити їх класними, для просування у шкільну програму нічого не робив.

Наталія Шмарко: Як почали писати твори саме для дітей?

Сашко Дерманський: В юності писав лірику. А коли мала з’явитись на світ старша донечка, якій вже зараз дев’ятнадцять, то подумав, що треба якось рухатися, щоб забезпечувати родину. Тож крім своєї основної роботи викладачем в технікумі мав знайти ще якийсь заробіток. І я спробував писати для дітей. До речі, у книжці «Прикольні вірші», одній із восьми виданих торік, є мої перші вірші для дітей. А коли їх надрукували, я зрозумів, чим маю займатись у житті.

Наталія Шмарко: Герої ваших творів мають прототипи в реальному житті чи це виплід фантазії?

Сашко Дерманський: Це певний симбіоз. Я справді багато фантазую, щось беру, спостерігаючи за людьми, за життям. Спостережливість дуже важлива для письменника. Намагаюсь не просто працювати над текстом, а гратися, бо гра – прийнятна і зрозуміла для дітей форма пізнання світу. Виховувати дітей теж дуже добре у формі гри. Ось такою грою є моя творчість.

Сергій Жуковський: На вашу думку, які передумови виховання майбутнього письменника?

Сашко Дерманський: Любов до слова прищеплюється з дитинства. У нас вдома завжди була книжка,бо мої батьки читали. А ще перед очима був приклад старшого брата, який теж завжди читав. Наслідуючи його, я в усі бібліотеки був записаний. Мені добре давалися гуманітарні науки, добре писав твори в школі. Тож залюбленість у слово з дитинства у мене зростала.

Наталія Шмарко: Перші читачі та критики ваших нових творів?

Сашко Дерманський: Коли пишу, намагаюсь дистанціюватись як автор, а сприймати написане з точки зору читача. І тому мені цікаво вигадувати історії. Де смішно, я сміюся, а де сумно, десь на сльозу скупу може навіть пробити. І коли зі мною це відбувається, я розумію, що це має відбуватись із читачами, а значить я все роблю правильно. Тому перший читач – я. Доньки теж слухають те, що я пишу.

Сергій Жуковський: Як вважаєте, якою є ваша вікова аудиторія?

Сашко Дерманський: Якщо грубо, то молодша школа, але деякі твори читають і старші діти. А віршики треба читати дітям від народження.

Наталія Шмарко: Чи читаєте ви твори своїх колег по цеху?

Сашко Дерманський: Можу порадити чимало своїх колег – сучасних українських авторів: Івана Андрусяка, Лесю Воронину, Олега Чаклуна і багатьох інших. Нове ім’я – Уляна Чуба. Вона випустила книжку «Мед і паштет» і поздобувала чимало премій. Читаю, але не так багато, як хотілося б. Зараз «Холодний яр» Юрія Горліса-Горського дочитую.

Наталія Шмарко: Де взяти кошти молодому письменнику, щоб видати свої твори?

Сашко Дерманський: Можу розказати, як я починав. Із своїми віршами пішов до редакції журналу «Стежка». Їх надрукували. Потім мене запросили в штат редакції. А в 2004 році у мене з’явилась повість «Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська», а саме в той час молоде амбітне видавництво «Теза» шукало сучасних українських авторів. І через те, що мою творчість вже знала Леся Воронина, яка була редактором журналу «Соняшник», вона порадила мою кандидатуру. Тож я не вкладав жодних коштів. Зараз, звісно, будь-хто може видати книжку і за власні кошти, але що далі з нею робити, якщо вона не буде цікава читачеві? Видавництв у нас все більше, тому треба йди до них з плодами своєї праці. До речі, одне із видавництв мене нещодавно підтримало, коли відбувалось цькування в інтернеті через мою казку зі шкільної програми. Зараз здійнялась хвиля булінгу українських авторів. Українські автори навіть челенджі з цього приводу у соцмережах проводили. Але інший бік цієї історії – шалена читацька підтримка.

Наталія Шмарко: Чи влаштовуєте ви презентації для поціновувачів вашої творчості?

Сашко Дерманський: Я можу постити якісь уривочки. Нещодавно це були рядки із книжки, яка буде називатися «Кухля і нездійсненне бажання». А до локдаунів влаштовував і презентації. Відвідую школи і бібліотеки по всій країні. Незабаром вирушимо із Благодійним фондом Сергія Жадана вчергове на Схід України в межах проєкту «Читай – пиши». Дітки Луганської, Донецької, Харківської областей можуть брати участь у конкурсі, писати відгуки на твори сучасних авторів. Тож їздимо, спілкуємось.

Наталія Шмарко: Як вигадуєте такі цікаві назви для книжок і де берете натхнення?

Сашко Дерманський: З натхненням все просто: приходить надихун і надихає. А назви я дуже люблю вигадувати, щоб вони були звучні, нестандартні. Як це відбувається, не знаю, - добираю варіанти.

Наталія Шмарко: Чи у відкритому доступі ваші аудіокниги?

Сашко Дерманський: На платформі АБУК ми записали збірку віршів для дітей. Далі була «Крамничка тітоньки Мальви» і книжку «Жменька тепла для мами». Ці книжки не безкоштовні, але їх можна придбати за менші кошти, ніж паперові.

Наталія Шмарко: Як прищепити дитині любов до літератури?

Сашко Дерманський: І до хорошого, і до поганого ми привчаємо дітей власним прикладом. Якщо діти будуть бачити, що батьки читають, а якщо від народження батьки ще й читатимуть їм щодня перед сном, такі діти матимуть більше шансів полюбити книгу. А ще мають бути гарні вчителі в молодшій школі.