Сергій Попко: Для мене добровольчий рух – це краща частина українського суспільства

Сергій Попко: Для мене добровольчий рух – це краща частина українського суспільства

Сергій Попко – генерал-полковник, командувач Сухопутних військ ЗСУ в проекті «Поза службою» на Армія FM розповів про те, коли для нього почалася війна та яку роль  відіграли добровольчі батальйони у 2014 році. Також, розповів про розвиток Сухопутних військ та здатність української армії дати відсіч росіянам.

 

Яна Холодна: Сергій Миколайович, ви очолюєте дуже великі війська. 64% ЗСУ – це саме Сухопутні війська. Коли вам запропонували очолити командування Сухопутних військ, чи швидко ви прийняли рішення погодитися на цю посаду?

Сергій Попко: Не можу сказати, чи швидко, але прийняв це рішення з поваги до керівництва держави. Я був готовий до цієї посади завчасно, скажімо так.

Яна Холодна: На якій посаді ви були, коли в країну прийшла війна? І розкажіть трохи про свій бойовий шлях.

Сергій Попко: 2014 рік мене застав на посаді Начальника головного командного центру ЗСУ. Це структура, яка забезпечує за великим рахунком, управління всім, що існує в ЗСУ. Починаючи від стратегічного рівня і закінчуючи тактичним. На мою долю випало формування систем управління АТО, у 2014 році начальником Генерального штабу, генералом Муженко, мені було запропоновано очолити сектор М. Це було в жовтні. Ми пам’ятаємо, які події до цього там були. Я, як керівник сектору, намагався побудувати стійку систему оборони на цьому напрямку, тому що реальні загрози там були довгий час. Вважаю, що зміг цього досягти. Через деякий час, кінець 2014-початок 2015 року, я теж був керівником АТО. На мою долю випали такі моменти, як оборона Донецького аеропорту, Дебальцевська операція. В кінці 2015 і до призначення на посаду командувача Сухопутних військ, я теж був керівником АТО.

Яна Холодна: Тобто, ви практично весь час були на війні?

Сергій Попко: З невеликими перервами – майже постійно.

Яна Холодна: Коли до вас особисто прийшло розуміння того, що в нас в країні почалася війна і що наш ворог – Росія?

Сергій Попко: Як тільки в Криму був проведений незаконний референдум і так звані «зелені чоловічки» окупували його, одразу прийшло повне розуміння й усвідомлення, що вже війна. Яким чином вона розвиватиметься, ще не було розуміння, але те, що вона почалася, було.

Яна Холодна: Кого б ви хотіли відзначити із сухопутних бригад, які одні з перших пішли на Схід?

Сергій Попко: З точки зору командувача – не коректно виділяти «кращих» і «гірших», але першими пішли виконувати задачі бригади, у яких частини постійної дислокації були в готовність. В яких готовими були як мінімум по одній батальйонно-тактичній групі. Можна відзначити 51 бригаду, і 72, і 30. Ті основні, які в перші години вийшли на захист. Але було й багато інших.

Яна Холодна: Тоді на рівні бригад пішли й добровольці. Сьогодні НГШ дав інформацію, що за ці роки понад 170 тисяч добровольців так чи інакше були в ЗСУ. Хто для вас добровольці сьогодні?

Сергій Попко: Моє ставлення до людей – і конкретних, і взагалі до добровольчого руху – не змінилося з 2014 року. Як тоді, так і зараз, ці люди на собі витягли перший тягар війни, не зважаючи ні на що. Не чекаючи повісток, не ховаючись від них, прийшли. Я знаю багато офіцерів в чину полковника, які приходили командувати рівнем роти, батальйону, для того, щоб в найтяжчі часи захистити Україну. Тому, для мене добровольчий рух – це краща частина українського суспільства. Це поклик. І я не знаю, яким би чином розвивалися події, якби добровольчий рух не починався і не набував сили й не показав всьому світу, і особливо агресору, що  таке українці. Показовим в цьому було те, що ніхто не вимагав пільг, зарплат, особливого ставлення – люди йшли за покликом душі. Свої кошти, зусилля, здоров’я і навіть життя клали на захист Батьківщини.

Яна Холодна: Чи ви підтримуєте дружні стосунки з кимось із добровольчих батальйонів?

Сергій Попко: Однозначно, підтримую стосунки з багатьма і добровольцями, і волонтерами. Багато з них зараз очолили і структурні підрозділи в органах управління Сухопутних військ, і військові частини. Я дуже їм вдячний. Ті, хто був загартований в ході війни – ця дружба до кінця життя.

Яна Холодна: Наскільки для військового важливо знати, що поруч свої?

Сергій Попко: Коли я з людьми зустрічався на передньому краї, в мене навіть думки не було поділяти – хто тут добровільно, хто не добровільно. Всі виконували задачі. Це потім, коли обстановка була більш спокійною, можна було зустрітися і дізнатися історію – яким чином людина потрапила на фронт. Завжди довіра, підтримка і впевненість, плече праворуч і ліворуч – це основне.

Другу частину інтерв’ю з командувачем Сухопутних військ ЗСУ Сергієм Попко, про розвиток української армії, читайте на нашому сайті.