Сергій Собко: «Ми готувалися до найгіршого, але не очікували удару від сусідів»

Сергій Собко: «Ми готувалися до найгіршого, але не очікували удару від сусідів»

Командир 128 бригади, Сергій Собко в ефірі Армія фм розповів, чому мріяв стати військовим, як йому допомогли спілкування з міжнародними Збройними силами, та що потрібно для перемоги у війні на Донбасі.

Яна Холодна: Ви все життя служите у піхоті, хоча, могли б обрати для себе війська спецпризначенців, або бути десантником. Чому ви обрали саме піхоту?

Сергій Собко: Я б не сказав, що з дитинства мріяв стати піхотинцем. Мрія була – стати військовим і офіцером. Вибрати рід механізованих військ допоміг друг сім’ї, який на той час був військовим. Він був артилеристом, полковником. Був для мене авторитетом і прикладом. І підказав, який рід військ обрати. У 2001 році, після закінчення школи, я вступи до Одеського університету Сухопутних військ.

Яна Холодна: Як потім складалася ваша військова доля?

Сергій Собко: По завершенню навчання в університеті, я був призначений за розподілом, командиром гранатометного взводу 2 батальйону 30 ОМБр і практично всю свою офіцерську кар’єру проходив службу в 30 бригаді. Займав посади командира механізованого взводу, механізованої роти, механізованого батальйону і заступника командира бригади.

Яна Холодна: Що для вас піхота? Яку роль і яке місце ви відводите цим військам у нашій сучасній війні на Донбасі?

Сергій Собко: Як відомо, механізовані війська є основним родом у сухопутних військ. Практично весь спектр бойових завдань може бути покладений на цей рід військ. Це і наступ, і оборона, і стабілізаційні  дії. Але варто зазначити, що самостійно ці війська дуже рідко діють. Ми покладаємось на інших – танкові війська, ракетні, артилерію.

Яна Холодна: Як ви особисто сприйняли звістку про те, що вас збирають по бойовій тривозі і чи було розуміння того, що чекає попереду?

Сергій Собко: 30 механізована бригада, дійсно, на початок війни мала достатньо високий рівень підготовки. Це завдяки тому, що у 2005 році на базі цієї бригади проходив експеримент – вона комплектувалася військовослужбовцями військової служби саме за контрактом і станом на 2014 рік проходили службу контрактники, які за плечима мали по два-три, а то й більше контрактів у миротворчих місіях. Це в свою чергу і зумовило належну підготовку. На початку військового конфлікту, звичайно, була дещо тривога в людей, нерозуміння, на що чекати. Невелике напруження відчувалося, через невідомість обстановки. Але люди були готові виконувати всі завдання, які визначалися.

Яна Холодна: В одному інтервю ви говорили, що перед тим, як відправитися на Південь, куди вас спочатку відправили, ви проходили лише два тижня на полігоні. Чи розуміли ви тоді, що цих двох тижнів може бути замало? Як вдавалося підтримувати бойовий дух особового складу?

Сергій Собко: Фактично через тиждень виконання заходів тактичної підготовки у пункті постійної дислокації, в Новоград-Волинському, бригада відбула на Рівненський полігон. Той час ми в більшій мірі витрачали на те, щоб перевірити рівень нашої підготовки. Познайомилися всі батальйони, організувалися, спланували взаємодію для виконання майбутніх завдань.

Яна Холодна: Після Півдня, які були перші завдання, які вам ставили по Донбасу?

Сергій Собко: В липні ми вже вийшли в район виконання завдань на Схід України. Першим завданням було здійснити марш у визначений район. Які подальші завдання мали ставитися, ніхто тоді не знав. І вже під час здійснення цього першого маршу, мали перший вогневий контакт. Зустрілися в тому районі з двома батальйонно-тактичними групами 95 бригади. І на той час від командира 95 бригади, полковника Забродського було отримано завдання про штурм Савур-Могили.

Яна Холодна: Фактично з 95 бригадою ви зустрілися на полі бою. Як тоді відбувалася координація, підтримка один одного?

Сергій Собко: Коли ми зустріли 95-ку, зраділи і наші хлопці, і бійці  95 бригади. Тому  що, в минулому ми мали досвід спільних тренувань, а також міжнародні навчання на Яворівському полігоні. Офіцерський склад більш-менш добре знав офіцерський склад 95 бригади. Перспектива виконувати завдання з 95 бригадою радувала обидві сторони.

Яна Холодна: В той момент було розуміння, хто ворог?

Сергій Собко: Перші втрати ми мали в районі очікування – по нам було застосовано вогонь з реактивних систем залпового вогню безпосередньо з території Росії. Тоді вже сумнівів ні в мене, ні в особового складу не було, хто наш ворог. Це був дуже важкий психологічний фактор, адже, постійно в ході наших переміщень, виконання завдань, нас переслідувала ця артилерія, доволі прицільна, яка стріляла з території РФ, але на превеликий жаль, відповіді ми не могли завдати по тій території.

Яна Холодна: Для більшості людей, це був перший бойовий досвід. Як ви, як командир, підтримували бойовий дух?

Сергій Собко: Ця роль відводиться не тільки мені, а й всім командирам, починаючи з командира відділення, всьому офіцерському та сержантському складу. Звичайно, перші моральні травми, завдані після втрат, були відчутні. Дехто був у розпачі, бо втратили близьких друзів. Я звернувся до полковника Забродського, щоб трішки  відтягнутися до населеного пункту, щоб перевірити весь особовий склад, чи готовий далі виконувати завдання. Були люди, які були морально подавлені, але завдяки роботі командирів рот, сержантському  складу, у визначений час всі були готові продовжити штурм Савур-Могили.

Яна Холодна: Ви до війни мали досвід миротворчих місій, розкажіть про них?

Сергій Собко: До війни єдине місце, де офіцери і військовослужбовці України могли отримати бойовий досвід – це були миротворчі місії. Періодично від 30 бригади відправлялися контингенти для виконання завдань в Косово. Звичайно, будь-який досвід цінний. Для виконання завдань на Сході України більше користь була від того, що ми познайомилися в Косово з роботою з місцевим населенням, дізналися як планувати завдання, що стосуються більше стабілізаційної операції. До наступів і оброни там не гот ували. І не виконували таких завдань.

Яна Холодна: Існує таке твердження, що воювати деінде  і в себе в країні – кардинальна різниця.

Сергій Собко: Ніколи не думав, що колись доведеться захищати цілісність України зі зброєю. Ми готувалися під час тренувань, навчань, в ході миротворчих місій до всього найгіршого, але особисто я не очікував, що ворогом буде наш найближчий сусід.

Яна Холодна: Наш слухач запитує, чому не можна зафіксувати офіційно обстріл Росією?

Сергій Собко: Вони фіксували офіційно. Керівник сектору, і командир 72 бригади при мені неодноразово доповідав, що були зафіксовані обстріли з боку Російської Федерації. Проте, дозволу на відкриття вогню у відповідь по території РФ не було отримано.

Яна Холодна: Наш слухач запитує, чи є у миротворчої місії реальні шанси встановити мир на Донбасі?

Сергій Собко: Складно відповісти. Існують дуже великі сумніви щодо реалізації цієї миротворчої місії. Тому зарано говорити про її успіх. На мою думку, ми зможемо досягнути успіху, коли кордон знаходитиметься повністю під нашим контролем. За умови, коли припиниться постачання зброї, боєприпасів та особового складу тим збройним формуванням, які знаходяться на сході України з боку Російської Федерації. Тоді можна говорити про вирішення конфлікту військовим шляхом.

Яна Холодна: Що для вас особовий склад людей?

Сергій Собко: Я їм безмежно вдячний. Вдячний за самовідданість, за готовність в будь-який час виконати ті завдання, які я визначав. Які я отримував. Якщо беремо до уваги 2014 рік, проведення Рейду, перші операції, я взагалі не чув від особового складу «не буду виконувати». Звичайно, був різний особовий склад. І контрактники, і мобілізовані. Що стосується мобілізованих, то ми отримали досвід в цьому напрямку. Ми повинні зрозуміти ті проблеми, які мали по мобілізації, врахувати помилки, якщо знову доведеться виконувати такі заходи.

Яна Холодна: Здається, що більшість хлопців, які потрапили в нашу армію, принесли в неї нове дихання. Адже прийшли фахівці різних професій і вмінь. Погоджуєтесь?

Сергій Собко: Абсолютно згоден. Особливість добровольців і мобілізованих в тому, що вони не соромилися підійти до командира і відверто говорити про ті проблеми, які виявляли. Наприклад, був випадок, коли після зайняття району зосередження, підходили до мене військовослужбовці, солдати, сержанти і говорили про порушення, та пропонували своє бачення. Вони допомагали.

Яна Холодна: Питання від слухачки: ви вчилися в США, Норвегії та Німеччині, чи вдається реалізовувати знання в нашій армії?

Сергій Собко: В 2011 році я закінчив підвищений курс офіцерів піхоти в Джорджії. Цей курс мені суттєво допоміг в організації, плануванні бою, різних тактичних елементів. В Норвегії був курс ведення бойових дій взимку. Зараз, коли вже я командир 128 окремої гірсько-піхотної бригади, гадаю, це буде особливо в нагоді, тому що, там отримував підготовку для виконання завдань в гірській місцевості і в зимових умовах. І у 2017 році закінчив командно-штабний коледж Сухопутних військ ЗС США. Якщо порівняти, він відповідає нашому командно-штабному інституту, де отримують знання оперативно-тактичного рівня.

Яна Холодна: Як ви вирішуєте питання з комплектацією особового складу?

Сергій Собко: Ми намагаємося створити нормальні, добрі умови для проходження служби військовослужбовцями. Самі люди, які служать в бригаді, є найкращою рекламою. Не спить наша прес-служба – знімають мотивуючі і інформаційні матеріали.

Яна Холодна: Питання від нашої слухачки: як обнадіювати і втримувати тих толкових офіцерів, які не витримують боротьби з «совком» в армії? Як боротися з залишками радянщини в головах вищого командування?

Сергій Собко: Це, мабуть, одне з моїх головних завдань. Перш за все, хочеться створити в бригаді довіру між офіцерами і сержантами, між офіцерами і солдатами. Поваги, відкритості, відсутності сором’язливості звернутися з тими чи іншими проблемами.

Телефонний дзвінок: Скажіть, будь ласка, чи в закордонних арміях стільки ж бюрократії, чи більше? І чи це потрібно в нас якось змінювати?

Сергій Собко: Я б не сказав, що в нас на рівні бригади документів значно більше, ніж, наприклад, в ЗС США. Мені було дивно, коли я там бачив, що офіцери розписувалися в списках з заходів безпеки. Більше того, розподіл здійснювався, - якщо більше 100 миль – це одні заходи безпеки, якщо повітряним транспортом – інші заходи безпеки, інструктажі з власниками особистого транспорту. Єдина різниця, що в них це все готове. Тобто, обираєш той захід, який тобі потрібен, заходиш в відповідну базу даних, роздруковуєш і готовий проводити заняття. У нас витрачається трохи більше часу це підготувати. Стосовно бюрократії у порівняння тепер з 2014 роком, думаю, тоді фізично не було часу цим займатися. Тому і не приділялося належної уваги. А зараз маємо негативні наслідки – відбувається списання у частин тих матеріальних засобів, які були втрачені, багато розслідувань не проведено, відсутні матеріали розслідувань. Часто чую скарги від командирів взводів і рот про заповнення великої кількості паперів. Але насправді, вони всі потрібні. Потрібно відпрацювати робочу карту, іменний список, облік особового складу, ведення документів по обліку різних матеріальних засобів. Без цих документів ніяк.

Яна Холодна: Як ви сприйняли звістку, коли вас призначили командиром 128 бригади?

Сергій Собко: Було трішечки хвилювання. Жодного військовослужбовця з бригади, за винятком двох офіцерів, з якими я спілкувався під час виконання завдання поблизу Дебальцевого, я не знав. Читав, чув – це вся інформація, якою я володів. Не запитували моєї згоди. Але коли прибув до військової частини, пройшла зустріч з офіцерським складом, відвідав опорні пункти рот, взводів, познайомився з  людьми, відчув себе , як в рідному підрозділі. Відчув з перших днів підтримку своїх заступників, підтримку серед командирів батальйонів, дивізіонів, окремих взводів і побачив що особовий склад підготовлений, талановитий. Тому, все минуло гладко.

Яна Холодна: Як складалися стосунки з місцевим населенням під час нещодавнього перебування бригади в зоні АТО ?

Сергій Собко: 128 бригада вже виконувала завдання фактично вздовж усієї лінії зіткнення. Стосунки з місцевим населенням в районі Торецька були найбільше напруженими. Стосовно взаємодії військово-цивільної адміністрації міста Торецьк, то була повна співпраця. Більш-менш тертя і непорозуміння були з військово-цивільною адміністрацією Майорська. Там були і випадки перешкоджання виконання завдань ЗСУ.

Яна Холодна: В одному з інтерв’ю ви говорили, що завжди потрібно допомагати місцевому населенню, або медициною, або у відновленні інфраструктури… Чи проводились якісь роботи у вашу крайню ротацію?

Сергій Собко: По відновленню інфраструктурі так. Велися роботи по відновленню залізної дороги. Розміновувалися ділянки місцевості. Здійснювалась гуманітарна допомога разом з міжнародними гуманітарними організаціями.

Яна Холодна: Якою ви бачите українську армію у майбутньому?

Сергій Собко: Боєздатною, добре оснащеною сучасним озброєнням. Це повинна бути армія, в якій мало одного бажання і задовільного здоров’я, щоб стати військовослужбовцем. Повинен бути відбір. Однозначно, це повинна бути армія без пияк, армія, де заняття спортом стало б найулюбленішим зайняттям військовослужбовців. Армія, де цінуються знання, де немає перешкод кожному отримувати знання. І, звичайно, всі соціально-побутові умови.

Яна Холодна: Про що мріє Герой України Сергій Собко?

Сергій Собко: Мрій багато. Хочеться зайнятися дайвінгом, пірнути десь в Червоному морі. Можливо, серфінгом. Хочеться повернути Крим, і, як в минулому, пробігтися зранку Воронцовським парком. Повернути Донбас. Перемогти в цій війні.