Сергій Згурець: "Ми матимемо руку, яка вражатиме ворога на відстані до 280-300 км"

Сергій Згурець: "Ми матимемо руку, яка вражатиме ворога на відстані до 280-300 км"

У програмі «Мілітарі навігатор» директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець поділився враженнями про масштабні навчання на Рівненщині та проаналізував процес переозброєння українського війська.

 

 

 

 

Ірина Зінчук: В умовах поширення коронавірусу масштабних тренувань в українській армії не було. Проте армійці в цей час все ж готувалися до справді унікальних навчань, що відбулись нещодавно на Рівненщині. Пане Сергію, ви були на Рівненському полігоні, поділіться враженнями від побаченого?

Сергій Згурець: Цікаві відео робили і наша компанія, і Генштаб Міністерства оборони. Навчання поєднувало звичайні методи бойової підготовки з використанням нової техніки і рішень. Звісно, всіх цікавило застосування безпілотного комплексу «Байрактар», «Джавелінів», українських нових протитанкових комплексів. А мене найбільше – технологічні речі, які впливають на підвищення ефективності застосування артилерії. Були випробувані нові підходи, аби артилерія швидше розвідувала цілі завдяки безпілотним комплексам. Наприклад, дані з безпілотного комплексу «Фурія» передавалися на спеціальні пристрої, які забезпечують отримання інформації з різних безпілотних комплексів і передачу їх на засоби ураження через «Кропиву» та інші способи донесення інформації до командирів батарей. Такі способи передачі інформації значно швидші, ніж передбачені навіть наявними нормативами. Головнокомандувач ЗСУ генерал Хомчак оцінив і плюси, і мінуси. Думаю, за цими висновками будуть ухвалені рішення, які безпосередньо вплинуть на покращення спроможності артилерії. 

Ірина Зінчук: На цих навчаннях військові стріляли із ПТРК Javelin, також застосовували «Стугна-П» та ЛПРК «Корсар». Як показали себе в роботі протитанкові ракетні комплекси?

Сергій Згурець: Судячи з облич хлопців, які стріляли, всі задоволені. Але пуски були дуже напружені, адже оператор Javelin усвідомлював, що ракета коштує до 100 тисяч доларів і має обов’язково влучити в ціль. Йому це вдалося. Щодо українських розробок, то в умовах високих температур є особливості використання, бо все нагрівається. «Корсар» і «Стугна» так само влучили в ціль. Але це не новина, адже «Стугна» вже ефективно використовується в зоні ООС. Якщо кількість закуплених Javelin вимірюється сотнями, то українські розробки виготовляються десятками тисяч. Торік їх було близько 10 тисяч. Тож, думаю, посилення протитанкових можливостей української армії суттєво охолодить бажання ворога застосовувати бронетехніку на полі бою. 

Ірина Зінчук: Протягом 2020-2022 років Збройні Сили України мають отримати ракети «Вільха» і комплекс «Нептун». На Вашу думку, як це вплине на розвиток подій на Донбасі?

Сергій Згурець: Найголовніше, що українська армія отримає якісне посилення завдяки новим зразкам озброєння. «Нептун» і «Вільха» розроблені ДК «Луч». Завершилась фінальна стадія державних випробувань «Нептуна». Командувач ВМС задоволений комплексом. Він сказав, що буде закуплено щонайменше три дивізіони комплексу «Нептун», два з яких розташуються в зоні Чорного моря, і один – Азовського. Тож ми матимемо довгу руку, яка вражатиме ворога на відстані до 280-300 км. Таким чином запобігатимемо зазіханням десантуватися на наше узбережжя. Тепер наша зброя має достатню дальність, гарантоване влучення в ворожі кораблі та спирається на всі технологічні рішення українських підприємств. Наприклад, «Вільха» у нас заміняє РСЗО «Смерч», а «Вільха М» дає цьому комплексу додаткові можливості щодо дальності, вражаючи цілі на 120 км. 

Ірина Зінчук: На Вашу думку, які можуть виникати проблеми вже після того, як комплекс надійде на озброєння?

Сергій Згурець: Перший комплекс ще на стадії випробування, а курсанти в училищі вже починають його вивчати. Та й сам комплекс є ергономічним з точки зору опанування його можливостями особовим складом. Зараз головний виклик – забезпечити стабільну роботу оборонної промисловості, аби комплекс і його складові виготовлялися вчасно. 

Ірина Зінчук: 6 пускових установок комплексу "Нептун" забезпечують можливість залпу одразу 24 крилатих ракет по різних цілях. Чи можуть їм протидіяти російські системи радіоелектронної боротьби?

Сергій Згурець: Щоб придушити роботу головки самонаведення «Нептуна», засоби РЕБ мають бути досить потужні, і в росіян таких рішень нині немає. Також головка наведення цього комплексу є активно-пасивною. Коли перешкоди забивають її наведення на ціль, вона переходить в пасивний режим і починає орієнтуватись на перешкоди з корабля, на який наведена, тобто все одно атакує судно. 

Ірина Зінчук: А скільки одиниць «Нептунів» потрібно Україні?

Сергій Згурець: «Нептун» - це універсальне рішення. Він може використовуватись на наземних платформах, у складі берегового протикорабельного комплексу. Зараз 3 дивізіони очікує командування ВМС. Крилата ракета комплексу розроблялася з огляду на те, що вона буде використовуватись також на авіаносіях. Це можуть бути винищувачі типу Су-24 чи Су-27. Або на  морських комплексах, які будуть встановлюватись на морські платформи. Думаю, український принцип «чим більше, тим краще» впливатиме і на підходи військових, аби техніка була ефективною. І випробування засвідчили, що це так. Ракета заслуговує на увагу, навіть є інтерес інших країн до її закупівлі. Але зараз головне наситити потреби Збройних Сил. 

Ірина Зінчук: А які іноземні аналоги комплексу «Нептун»?

Сергій Згурець: Десь два тижні тому Туреччина здійснила пуски подібної ракети. Такі зразки є у шведів, у фінів. Вони мають велику лінію узбережжя і їхні  ракети закривають потреби збройних сил. Є подібні зразки і в Росії. Кажуть, що українська ракета схожа на радянську Х-35. Але всі ракети подібного класу зовні схожі, бо це оптимальний аеродинамічний вигляд з максимальною можливістю бойової частини. Але за зовнішнім виглядом криються суттєві відмінності. Ми насправді сформували нову кооперацію. КБ «Луч» як розробник знайшло українські підприємства, які могли забезпечити виготовлення складових. Підприємство «Радіоніс», яке розробляє головки самонаведення, зробило великий крок вперед, зокрема відпрацювавши алгоритми самонаведення головки. Щодо алгоритмів наведення ракети – це робота КБ «Луч». Якщо говорити про двигун – це робота «МоторСіч». Щодо системи орієнтування за даними GPS -  робота «Орізон-Навігації». Тож 10-15 українських підприємств стали потужнішими на тлі створення такої зброї.