СЕРГІЙ УЛІТЕНКОВ ВОЇН, ЯКИЙ ОДНИМ ПОСТРІЛОМ ЗУПИНИВ ВОРОЖИЙ Т-72
Яна Холодна: Я хочу представити вам нашого легендарного гостя Сергія Улітенкова. Це військовослужбовець 30-ої окремої механізованої бригади, який має за своїми плечами великий досвід. І ми сподіваємось, що він з нами ним поділиться. Розповість як знищив ворожого снайпера, як знешкодив з РПГ танк. Також у нас у гостях, людина, яка нас сюди й запросила це Іван Бурдюг прес-офіцер 30-ої окремої механізованої бригади. Доброго дня хлопці!
Сергій Улітенков: Доброго!
Іван Бурдюг: Вітаю всіх!
Яна Холодна: Для початку хочу сказати, що 30 бригада займає 3 місце по кількості «Народний герой». І це має бути дуже приємно, адже це по-справжньому народне визнання. Сергій Улітенков якраз і є таким героєм. Ви коли отримали цю нагороду, які вас почуття переповнювали?
Сергій Улітенков: Відразу тоді пригадав з чого розпочинав свій шлях з 2014 року. Петрівське, Савур-могила, Степанівка. 2015 рік, коли допомагали триматиблокпост «Балу».
Яна Холодна: Розкажіть детальніше про ці події.
Сергій Улітенков: на «Балу» ми приїхали 30 січня 2015 року. Їхало два взводи і танк. Як приїхали дізнались, що нещодавно тут наші хлопці знищили ворожий Т-72. Пам’ятаю двох танкістів полонених. Двоє з них було з Санкт-Петербурга, а один наш, із Донеччини - Тореза. Дуже вони тоді нас намагались переконати, що захищають тут свої сім’ї. Пробув я на «Балу» до 17 лютого.
Яна Холодна: Чи правда, що ви одним пострілом із РПГ-26 зупинили танк?
Сергій Улітенков: Я пострілом потрапив якраз під башню. Він не міг нею керувати. Того так і вийшло, що він був нерухомим. Так тоді ще й Т-72 почав атакувати. Тоді взагалі да 19 діб, які ми там провели, відбулось чотири танкові атаки. Ми трималися і нас ніяк вибити не могли.
Яна Холодна: Наскільки нам відомо цей танк тоді був на відстані 30 метрів від вас і ви врятували не лише себе, а й інших ваших побратимів. Ви тоді звісно були схвильовані, але які думки були відразу після попадання?
Сергій Улітенков: Захлинулася їхня атака і це вже добре. Мабуть, головна думка, яка була у ту хвилину.
Яна Холодна: Це ми говоримо про 2015 рік, а я хотіла б поцікавитись у вас, коли реально для вас розпочалась війна?
Сергій Улітенков: Це було 27 липня поруч із Петрівським, коли нас накрило «Градом». Вже на наступний день ми атакували Савур-могилу. Після Савурки ми пішли в Степанівку. І далі по шляху «Рейду» вийшли аж до кордону з Росією. І з території Росії нас тоді постійно «Градами» накривали.
Яна Холодна: Чи не було тоді думок, що це вже кінець?
Сергій Улітенков: Я тоді спілкувався із місцевим населенням і вони постійно скаржились, що будинки згоріли і ніхто їх не допоможе вже. На що я відповідав, що держава про вас обов’язково подбає. Все відремонтує. Я реально думав, що тиждень, чи два, і все закінчиться.
Яна Холодна: Коли ви звільняли міста і заходили в них, чи допомагали ви місцевому населенню?
Сергій Улітенков: Постійно допомагали продуктами. Та люди до нас ставились абсолютно по різному. Ось із тими шахтарями з якими я поспілкувався, фактично через 10 хвилин на те місце прилетіли міни. Одна біля моєї БМП, і дві біля того БМП поруч з яким вони йшли. Потім ці шахтарі переїхали в Сніжне наскільки мені відомо. А цей населений пункт тоді був не під нашим контролем!
Яна Холодна: Чи були такі люди, які раділи, що прийшла українська армія?
Сергій Улітенков: Звісно були. Та вони боялися радіти. Того що сусід міг побачити і про це розповідати на той бік.
Яна Холодна: Це ті події, коли вже вже усвідомили, що розпочалась війна.
Сергій Улітенков: Так. Ми коли вийшли з «Рейду» я зрозумів, що це за тиждень чи два не закінчиться. Це буде шось типу Придністров’я, Абхазії. Всюди, де лізе РФ.
Яна Холодна: У той період до нас вже зайшли російські війська і вже стало зрозуміло, що Україна воює з Росією на Донбасі.
Сергій Улітенков: Коли нас постійно накриває артилерія, міномети, «Гради», то де б це все знайшли шахтарі? Це ж занадто вже, коли заходять розмови, що вони це все знайшли у шахтах!!!
Яна Холодна: Сергій - старожил бригади. Що для вас 30 бригада? Вона змінилась із початком війни?
Сергій Улітенков: 30 бригада і до війни була на високому рівні. Щорічно брали участь в навчаннях, у миротворчих місіях.
Яна Холодна: Так, але це навчання. А це вже на своїй землі. Як на мене 30-ка проявила себе дуже гідно.
Сергій Улітенков: Я згадую своїх хлопців, які загинули. Це великі спеціалісти. І двоє з них тут служили і хотіли продовжувати контракт. Це дуже важко і боляче пригадувати.
Яна Холодна: Боляче пригадувати. Звісно ж ми будемо пам’ятати усіх наших героїв, наших хлопців, які загинули і я більш, ніж упевнена, що кожна бригада усе буде робити для того, щоб створювати меморіали і вписувати ці імена у вічні книги пам’яті і турбуватися про їхні родини. Хочу, друзі розказати вам одну цікаву історію із життя Сергія. Власне він, коли перебував… де ви підбили снайпера ворожого?
Сергій Улітенков: Це було в Луганській області. Бойовики ще не знали, що ми знаходимося у цьому населеному пункті. Як зараз пам’ятаю, це було рівно о 7 годині ранку. Вони (бойовики) йшли у цей населений пункт. Вони йшли і побачили, що я показав рукою, що йдіть сюди. Вони зупинилися, звичайно, відкрили вогонь. Там був кулеметник з ПКМ і був снайпер з СВД. Ну після цього вже потім з'ясувалося, що це були громадяни Росії.
Яна Холодна: Як ви це з’ясували?
Сергій Улітенков: Документи. При них були документи. Снайпер був із республіки Комі Росія. Потім вже була така інформація, що до нього приїжджала дружина. Забирати його.
Яна Холодна: Я знаю таку інформацію, що ви просили місцевих жителів, аби вони його поховали по-людськи.
Сергій Улітенков: Так. Ми перевірили у нього документи, які були при ньому. Там, пам’ятаю були печатки з двуглавим орлом і написано, що луганська народна республіка і ікона була Божої Матері. Я, звичайно, тоді цих місцевих попросив, щоб вони повезли його на кладовище і поховали його по-людськи. А потім місцеві розповідали, що приїхали дружина з Росії і не хотіла свого чоловіка забирати додому.
Яна Холодна: Хочеться сказати усім тим ворогам, які нас чують і які чомусь вирішили, що вони мають право заходити на чужу територію. Росіяни, краще збирайте свої речі і їдьте до себе додому. Нічого вам тут робити. Правильно я кажу, пане Сергію, ви погоджуєтеся зі мною?
Сергій Улітенков: Повністю погоджуюся.
Яна Холодна: Спілкувалися колись з ворогами тет-а-тет?
Сергій Улітенков: Спілкувався. Тоді, коли ми приїхали на блокпост допомагати і коли я в окоп заскочив. Там був цей механік-водій із Тореза. Він такий був старший чоловік і сидів десь на зоні, у нього була тату - павутиння на одній руці. Звичайно, ми тоді поспілкувалися. Чому пішов воювати. Вони тоді заблукали через сильний туман, їх танк попав на блокпост, де їх і зупинили. І вони хотіли стріляти, але ствол танку заклинило.
Яна Холодна: Сергію, ви отримали поранення, причому доволі серйозне поранення. У якому році це було?
Сергій Улітенков: Це було у 2015 році. 3 червня. Спочатку на нас напали зі стрілецькою зброєю, а потім був мінометний обстріл. Біля мене, метрів у 3-5 зірвалася міна. Я стояв за мішками із землею, ми якраз робили блокпост, коли прилетіла міна. Врятував шолом і бронежилет. Я на передовій їх не знімав. Я спочатку не відчув нічого, тільки очі відчули. А от що в голову потрапив осколок, це я не зрозумів.
Яна Холодна: Ви ще дійшли до машини і потім тільки відключилися?
Сергій Улітенков: Так, я вже у машині відключився і згадую, коли у Харкові прокинувся. Це було вже 6 червня, і дивлюсь біля мене телефон лежить. Я відразу набираю командира батальйону. Він «поза зоною». Потім мій друг Микола Захарчук також «поза зоною». Тільки, коли у палату увійшла моя дружина, я зрозумів, що я у госпіталі. Відчуття було, що це не троє суток пройшло після цього бою, а декілька хвилин.
Яна Холодна: Як ви зараз? Ну я так розумію, що ви себе почуваєте добре, тому що фактично вас це поранення не зламало, ви продовжили служити і зараз добре виконуєте свої обов’язки тут на передовій.
Іван Бурдюг: Сергій окрім того, що продовжує службу у тому батальйоні, в якому він служив раніше, він виконує безпосередньо бойові завдання на самій передній лінії, це по –перше. По-друге, він продовжує займатися спортом, це достойна поваги людини, яка ледь не померла через важке поранення. Він був у комі, але дякувати Богу і лікарям він вижив. Більш того! Не тільки вижив, а постійно підтримує себе у дуже класній фізичній формі, він виступає на змаганнях. Бере участь у міжнародних навчаннях. Тобто Сергій не зупиняється. Він постійно працює над собою. Щоб ви знали він жме сотку у штанзі. По-друге, багато хто каже, що шолом не береже, а я скажу, хлопці, шолом – це дуже добрий засіб, дуже надійний. На прикладі Сергія це було підтверджено. Сергій постійно у касці і на бойових завданнях, на посту, чи на патрулюванні. І завдяки касці, коли був мінометний обстріл, пішла ворожа піхота і якби всі наші поховалися, то піхота би взяла цей взводний опорний пункт, але завдяки Сергію і іншим хлопцям, хто тоді не сховався у бліндажі і продовжував бій, ми відстояли цей опорний пункт.
Яна Холодна: Ми говорили в перервах і Ваня наприкінці отих пів годиночок розказав, що ви займаєтесь спортом, незважаючи на те, що отримали важке поранення і навіть хочете брати участь у Інвіктусі?
Сергій Улітенков: Так, в іграх Нескорених.
Яна Холодна: Звідки ви черпаєте цю силу, що вам додає наснаги в житті?
Сергій Улітенков: Я почав займатися спортом ще з дитинства, ще з 11 років, і строкову службу служив в Повітряно-Десантних військах і звичайно в 30-й бригаді у нас фізо було завжди на першому місці.
Яна Холодна: Скільки минуло часу після того як ви вийшли з шпиталю після поранення, через скільки ви вже почали займатися спортом?
Сергій Улітенков: Я в свого лікаря питав, коли я вже зможу займатись штангой, чи бігом Він каже «Через рік, півтора». Бігати я почав ще через пів року, а вже штангою і гантелями займатися почав через 11 місяців.
Яна Холодна: Чи вдається суміщати службу на фронті і спорт?
Сергій Улітенков: Ну якщо є вільний час, чи є можливість, то звичайно хочеться хоча би два-три рази в тиждень позайматися спортом.
Яна Холодна: Привіт передавати будете?
Сергій Улітенков: Всім привіт! Перемога буде за нами!!!
