Щедрий Вечір: традиції святкування

Щедрий Вечір: традиції святкування

За тиждень після Різдва, напередодні Нового Року (за старим стилем), - українці святкують Щедрий Вечір. За християнським календарем - це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки, який припадає на вечір 13 січня.

 

 

За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальник-Васильчик і з нею одружився. Ось чому на Щедрий Вечір ще святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан - напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це - "Голодна кутя", Богоявленне навечір'я.

Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів - вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

З щедрою кутею пов'язано багато побутових обрядів. Так, щоб залагодити якийсь конфлікт, сусіди йшли один до одного миритися, аби «Новий рік зустріти в мирі і злагоді». Хлопці, котрі перед цим "отримали гарбуза", вдруге засилали сватів із надією на згоду.

Ввечері цього дня дівчата займалися ворожінням.За давнім звичаєм, коли дівчата починали ворожити, парубки викрадали в них вдома ворота або хвіртки, Щоб повернути втрату, батько дівчини мусив ставити могорич.

Ворожать переважно так само, як на «Андрія» ворожили. Бігають попід вікна слухати, питаються прохожих чоловіків: «Дядьку, як вас звати?», кидають через хату чоботи - куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде... Перелічують кілки в плоті: «удівець, молодець...» На Гуцульщині ще годують кота варениками, як на «Андрія» пса годували, щоб довідатись: «Котра з нас перша заміж піде?»

На Слобожанщині дівчата розкладають опівночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді - за багатого заміж піде, тільки «пшикне» головня і тріску не видасть - за бідного!кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати, промовляють: «Суджений-ряджений, розчеши мені голову!». Хто присниться, з тим і випаде одружитись;

Дівчата- чарівниці в цю ніч збирають «дивацьке» зілля «нечуй-вітер». Хто його знайде - а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають - той може зробитися «нечуваним і небаченим».

Серед нашого народу існує поетичне повір'я, що новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм заманеться.