Щедрий вечір — українські традиції

Щедрий вечір — українські традиції

Святкування його походить від стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це також день преподобної Меланії Римлянки (Меланки, Маланки, Миланки).

 

 

 

 

 

У народній традиції обидва свята об'єдналися в Щедрий вечір, або свято Меланки. Зранку господині починають готувати щедру кутю. На відміну від багатої, її заправляють маком і медом. Її ставлять на покуті. Крім того, печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників. Ввечері 13 січня у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки та попросити нових на наступний рік.

З настанням сутінок по селу ходили ватаги щедрувальників в карнавальних костюмах і з музиками. Серед гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили й гурти дівчат. Для щедрувальників, як і для колядників, не існувало статевих обмежень, проте дівоча Маланка здебільшого щедрувала під вікнами, а гурти ряджених парубків просилися до хати, та й персонажів у масках у парубочій Маланці було значно більше.

Серед ряджених найчастіше зустрічаються образи Маланки, Василя, кози, діда з бабою, цигана, ведмедя, журавля, кота... Маланкою був парубок в латаній спідниці, старій хустці, брови та очі підведені сажею, обличчя вибілене крейдою, щічки та вуста фарбовані червоним буряком або калиною. В руках Маланка носила куделю. Вона дуже полюбляла цілуватись зі всіма, хто підвернеться, при цьому обмурзувала їх своєю "косметикою". Козою був парубок у вивернутому вовною догори кожусі. Між рогами чіпляли дзвоника, ззаду — хвіст із віника. Ведмедями одягалися найсильніші парубки, які гарно вміють боротися. Журавлем був парубок на ходулях, або з довгою шиєю, яку робили з жердини. У дівочому гурті роль Маланки та   Василя виконують дівчата.

За давнім звичаєм перебрані, закінчивши ритуальний обхід, вранці йшли на роздоріжжя палити "Діда", або "Дідуха", — снопи, соломи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року, а потім  стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою. А наступного дня, коли починає світати, йшли посівати зерном. Зерно брали у рукавицю або в торбину. Спочатку йшли до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, сіяли зерном і вітали всіх:

Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю! На щастя, на здоров'я та на Новий рік, Щоб уродило краще, ніж торік, — жито, пшениця і всяка пашниця, Коноплі під стелю на велику куделю. Будьте здорові з Новим роком та з Василем! Дай, Боже!

Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому посівати дівчатам не годиться.

В Україні не всюди однаково відзначали Щедрий вечір. Найпишніше його святкували на Лівобережжі та Гуцульщині. Натомість для північного Поділля така обрядовість характерна в переддень Водохреща. Якщо перед Різдвом готували Багату вечерю, то напередодні Нового року або Василя — Щедру. Існувала величезна кількість обрядів і звичаїв на Меланки. На Гуцульщині перед вечерею влаштовували «свято печі». Напередодні її білили, прикрашали, «бо цілий рік вона робить службу, а на Василя іде у танок і віддається», а щоб їй «не тяжко було танцювати» — з неї все знімали, не спали на ній, а лише засипали овес «на коровай».

Повечерявши, сусіди йшли один до одного миритися, «щоб Новий рік зустріти в мирі та злагоді». А хлопці, котрі нещодавно сваталися, але отримали гарбуза, вдруге засилали сватів.

Веселих свят!