Що спільного між флотом 1917 - 1921 років і сучасними військово-морськими силами?

Що спільного між флотом 1917 - 1921 років і сучасними військово-морськими силами?

Коли вперше замайорів український прапор над флотом Чорного моря? Україна 1918 та 2018 року: що змінилось за 100 років? Та які країни підтримували Українську революцію? Про це і більше розповіли історики Василь Павлов та Юрій Гудименко.

29 квітня 1918 року над українським флотом підняли українські прапори. Ми маємо певні паралелі із сьогоденням. Потрібно не "звалювати" усі історичні події "докупи", та не плодити нові міфи (як це роблять наші сусіди). Історія має свої проблемні та позитивні моменти. Тому для того, щоб пояснити, що саме сталось 29 квітня 1918 року, прочитаю фрагмент спогадів учасника тих подій, відомого українського військового та громадського діяча Святослава Шрамченко – людини, яка зробила дуже багато для становлення українського флоту, а особливо для збереження його традицій.

"Це було 29 квітня 1918 року. Був чудовий день. Севастопольський рейд виблискував, як дзеркало. В годині 16 флягманський корабель Чорноморської фльоти, лінійний корабель "Юрій Побідоносець" з наказу командуючого сльотою підніс сигнал: "Фльоті підняти український прапор!" Опали червоні плахти. На більшості кораблів почулася команда: "Стати до борту!". На цю команду, по-старому, як це було в бойовій Чорноморській Фльоті, не розбештаній ще революцією, стали моряки вздовж борту лицем до середини корабля. "На прапор і гюйс – струнко! Український прапор піднести!" І під сурму і свист підстаршин-моряків злетів у гору український прапор. "Розійтись!" Разом із командою заграли сурмачі. Майже на цілій великій фльоті Чорного моря залопотіли в повітрі великі жовто-блакитні полотнища. Для історії української флоти цей день 29 квітня 1918 року, коли в годині 16 ціла українська сльота виявила свою приналежність до Батьківщини – став найвидатнішім днем Української Державної Фльоти і святом українського моря".

Не потрібно звалювати усе "до купи" і називати це Днем флоту України. Якщо говорити формально, то український військово-морський флот був утворений за декілька місяців до цього: коли 14 січня 1918 року Українська Центральна Рада прийняла тимчасовий закон про флот. І фактично, становлення українського флоту починається з 1917 року. Ми, історики, часто звертались до подій, що відбувались 1917 року, але чомусь, події пов’язані з флотом обходили стороною. І якщо ми почнемо згадувати 1917 рік, то декілька кораблів вже піднімали український прапор. Деякі навіть ходили під ними якийсь час. Але це був акт волевиявлення безпосередньо команди та командира корабля і це не було зроблено централізовано.

Маємо зрозуміти, що 101 рік тому, Крим був зовсім іншим. У Чорноморському флоті українці складали сімдесят відсотків – це тому що українцям важко було стати офіцерами. Вони просто не допускалися до певних керівних посад. А тепер давайте спробуємо уявити собі, якими були думки у жителів Криму: розвалюється Російська імперія, є більшовицькі агітатори (у величезній кількості), є українські моряки і українські агітатори (їх теж чимало). У Севастополі, який зараз вважається дуже проросійським, агітували за українську справу: піднімали українські прапори, зачитували якісь справи. По всьому Криму формуються українські військові частини, насамперед у Симферополі.

Севастополь був зовсім іншим, якщо ми говоримо про 1917 рік, то ми можемо абсолютно сміливо казати, що це місто було одним з центрів українського військового руху, який був зосереджений на флоті. І про успішність цієї діяльності, про сили цієї діяльності свідчить те, що український флот, українські моряки зазнали нищівних ударів: влітку 1917 року, взимку 1918 року, коли більшовицькі агітатори, прихильники "єдиної, неділимої" намагалися поєднати власні зусилля і об’єднувались проти українського національного руху. Через це багато активістів загинуло в Криму.

Було багато конфліктів, були вбивства, катування. І згадаємо події, що відбувались у лютому 1918 року – який увійшов в історію, як "Варфоломіївські ночі в Севастополі". Коли більшовики нищили активістів кримсько-татарського і українського національного рухів. І якщо ми будемо говорити про флот, то ми не можемо стверджувати, що на момент підняття українських прапорів (29 квітня) – це була монолітна українська структура. Тому що вона була доволі різнобарвна, я б сказав, переважали три комбінації кольорів: червоні, прихильники України і чорні (анархісти). Наявність фактору анархізму в Українській Державі, українській політиці не слід ігнорувати, тому що це був доволі деструктивний фактор.

Ситуація, яка сталась у квітні 1918 року (з прапорами) вона є абсолютно невід’ємним елементом взагалі тогочасної України. Це те, про що ми говорили минулого разу – це похід українських військ на Донбасс і Крим – похід Болбочана. І тут ми не маємо забувати, що українська армія на той момент не діяла самостійно, у неї був вередливий союзник – німці. На мою думку, їх не слід ідеалізувати, тому що уся допомога, яка надавалась Україні від Веймарської республіки завершувалась там, де переважали власні, меркантильні інтереси. Німці на той момент вели Першу світову війну: їжі не було, продовольчі припаси, сировина у них закінчувались і це був четвертий рік війни, тому вони програвали. Україна мала стати тим "козирем", який надав би їм продовольство і сировину. А ще їх цікавив Чорноморський флот, і німці абсолютно відверто казали про те, що вони не проти були встановити контроль над Чорноморським флотом.

Взагалі ми маємо багато уяв про революцію і про події на флоті. Говоримо про Севастополь і уявляємо собі, що флот базується тільки у Севастополі. Говоримо про Миколаїв – на той момент це величезний суднобудівний центр, в якому зосередженні виробничі потужності, технічна інтелігенція і робітники. Далі, якщо будемо відходити від, безпосередньо підйому прапорів і поговоримо взагалі про ВМС того часу, то маємо сказати, що весна 1918 року – є визначальною в їх становленні. Наприклад, 22 квітня ми відзначили 100 років української морської авіації. 22 квітня було створено перші гідроавіаційні сили армії Українського Народного Республіки – це раз. У нас і зараз є військова морська авіація. 22 квітня ми відзначаємо формально День українського флоту, українського моря, як завгодно – Чорноморський флот визнав свою державну приналежність Україні – це два. І буде ще наступна дата – 23 травня 1918 року – це формування корпусу морської піхоти. До якого увійшли як і новосформовані підрозділи військової морської піхоти, так і берегова артилерія. Тобто, коли ми говоримо про військові морські сили, ми не маємо зосереджуватись виключно на флоті. На той момент це був величезний потужний організм, який об’єднував у собі не тільки морську компоненту, але й об’єднував величезні виробничі компоненти і сухопутні елементи.

У травні 1918 року почали формуватись загони морської піхоти. Ми маємо не забувати, що від літа 1917 року кораблі практично постійно знаходились у бухті. Чорноморський флот не веде активних бойових дій. Лише деякі з них виходять максимум на якій вправи, навчання. І дуже багато моряків почали брати участь у, як традиційно говорять – громадянській війні, але зараз ми кажемо у подіях Української революції. Частина з них іде до анархістів, частина до червоних, частина сумлінно служила українському флоту. Але цей елемент не був однорідним і фактично флот став зрізом українського суспільства.

Казати розкол не варто, тому що флот на той момент відрізнявся від армії тим, що морякам вдалося зберегти дисципліну. Якщо російська армія у 1917 році фактично пала під впливом більшовицьких агітаторів, під впливом пропаганди. Система командування була зруйнована навіть на рівні свідомості. А флот дуже довго тримався. Відновлення порядків та дисципліни на флоті відбувалось дещо простіше. І знову-таки, моряки відрізнялися своєю формою. І ми не маємо забувати, що 29 квітня  у нас ще одна подія – відбувається зміна влади в Києві.

29 квітня влада від УЦР переходить до гетьмана Павла Скоропадського. Скоропадський – людина військова, тому він розумів і значення флоту і значення війська. І за його правління український флот набув організаційної структури – розпочалася добудова кораблів. Організували систему військово-морської освіти: в Миколаєві було відкрито гардемаринську школу. Таких моментів є багато. Але, через те, що ситуація наприкінці 1918 року кардинально змінюється: одні союзники України (якими б вони не були) припиняють допомагати Україні. Війська, які були введені на зміну союзників (війська Антанти), абсолютно негативно ставились до українського національного руху на початковому етапі і фактично ставили собі за мету – головним чином встановити контроль над  флотом, як над механізмом (кораблями).

Тут такий історичний відступ. По-перше, ще у грудні 1917 року українським невійськовим республіканським флотом була проведена Трапезундська операція з евакуації українських військових частин Російської імператорської армії з турецького фронту.

Але як кажуть, диявол завжди криється у деталях. Не українських військових частин, а українізованих. Тобто коли ми кажемо, що відбувалась українізація Російської імператорської армії, ми зазвичай зосереджуємось на Україні. А є ще цікава сторінка – це Кавказ і Закавказзя. Де у складі Російської імператорської армії було дуже багато українців. І у них так само відбувались бурхливі події: утворення військових клубів, військових частин, прийняття присяги, підняття прапорів і так далі. І як раз ця частина була евакуйована. Тому і закон був прийнятий УЦР, який не відрізняв військово-морський флот від торгівельного. Тому що на той момент, вони були тісно взаємопов’язанні. Взагалі, флот Чорного моря – це цікава сторінка. В ньому дуже часто поєднувались нібито непоєднувані елементи: торгівельний і військовий. Ця операція надзвичайно цікава. Про ці сторінки ми весь час забуваємо.

Історію про те, "що було потім", хочеться завершити на славетній 16-й годині 29 квітня 1918 року, для відокремлення від того, що буде відбуватись далі. А далі у нас відбувається те, про що зазвичай забувається казати: о 18 годині, того ж дня, складається важка ситуація у Севастополі. Флот, який не був суто українським (як було сказано вище) розпочинає боротьбу між собою: екіпажи, офіцери усі були учасниками конфлікту. Через це флот поступово залишати Севастополь, спускати українські прапори і виходити до Новоросійська. І тут відкривається зовсім інша сторінка історії. Вже потім, через декілька місяців, частина українського флоту повернеться. Частина – буде потоплена більшовиками. Ну а особисто для мене абсолютно феєричним є потоплення лінкору "Свободная Россия". Він був торпедований у червні 1918 року, російський міноносець "Керч". Тобто, знову є цікаві паралелі: "Керчь" потопила "Свободную Россию". І ось керченський міст, я сподіваюсь, потопить "Единую Россию".

А взагалі, у нашому флоті ще у 92-му році служили справжні "троляки". Тому що назвати флагман Чорноморського флоту – "Гетьман Сагайдачний", міг тільки справжній історичний "троль". Тому що флагман Російського флоту, на сьогоднішній день – ракетний крейсер "Москва". І що зробив славетний гетьман у 1618 році? Спалив Москву. Одже, ми чекаємо!

Флот наш завжди був сильний традиціями. Тому давайте поговоримо про те, чи був у нас флот до 1918 року? Згадаємо історію Київської Русі: слов’янські племена, нащадками яких є українці, вже мали торговельний флот. По Дніпру вже ходили кораблі.

Можемо чітко сказати, що в ІІІ столітті нашої ери, Чорне море стало реною надзвичайно потужних морських походів, які здійснювали германські племена. Флот вони будували у гирлах Дніпра, Південного Бугу, Дністра. І слов’яни, як частина готського плетеного союзу, теж брали у цьому участь. І потім вже слов’яни влаштовували походи по Чорному морю V століття – VІІ століття. І коли до нас приходять нормани, вікінги, варяги в ІХ століття, то люди вже мали добре підготовлені команди, які не боялись моря, вміли керувати кораблями і тільки з радістю отримають тюнінговані судна.

Вікінгів завжди мали військовий флот. А слов’яни долучилися до цих вікінгських традицій і почали влаштовувати походи Чорним морем до земель Візантійська імперія (сучасна Туреччина).

Ми маємо згадати, що кораблі того часу були типу река-море – це кораблі, які могли пливти у будь-якому напрямку. Мав два керма, симетричну форму, закриту палубу, де знаходились гребці і відкриту палубу, де знаходились стрільці. Саме такі кораблі плавали по низовіях Південного Бугу, Дніпру і на Чорному морі.

Теперішній флот намагається взяти традиції не тільки з 1918 року, але й з періоду козацтва. Саме Гетьман Сагайдачний сформував військово-морську традицію: проведення десантних операцій, рейдовий. І пізніше, коли Російська імперія до свого складу включить не тільки землі України, а й українські військові підрозділи, то саме козаки будуть основою і чорноморського флоту і морської піхоти. Усі найбільш вдалі операції російської армії у ХІІХ столітті на Чорному морі – пов’язані з тим, що були залучені козаки. Це і штурм Ізмаїлу, Одеси, Очакова і багато інших міст.

З тих часів, збереглась реліквія – прапор української морської піхоти: малинового кольору на якому зображений корабель з козаками і напис "Прапор піхоти Запорожской, на Чёрном море воюющей". Традиції залишились в символах: коли у Севастополі встановили пам’ятник Петру Сагайдачному, то перше, що зробили у 2014 році росіяни – це демонтували його. Так само у 2008 році, там же було знищена табличка на Гравській пристані, на якій була інформація про події 29 квітня 1918 року. Росіяни намагались стерти український флотський компонент.

Радянська історія як механізм. Були події, які згадувались у певній долі сарказму, де українців зображали якимись недолугими. Або взагалі, про ці події просто не згадувала.

Слід зазначити, що теперішні військово-морські сили, після подій 2014 року переформатовують власні традиції, набирають власний фактаж. Рекомендую продивитись сторінку у Facebook (Командування військово-морських сил України), там є постійна рубрика "військово-морські сили день за днем". Там багато сторінок про український флот, про які зараз ми говоримо побіжно.

 

Святослав Шрамченко, Валерій Саблін, Андрій Покровський, усіх не перерахуєш. Це командувачі, офіцери, люди, які залишили спогади. Але поки що ці прізвища нічого не скажуть людям. Наша передача як раз і відкриває доступ до біографій цих постатей. Наприклад, можемо згадати Миколу Аркаса адмірала Чорноморського флоту – людину абсолютно імперську. Але його син Микола Аркас напише першу популярну історію України, яка буде популярніше за ілюстровану історію Михайла Грушевського.