«Слухаючи класичну музику, ти відчуваєш речі, які в іншому світі неможливі» - Едішер Савіцкі

«Слухаючи класичну музику, ти відчуваєш речі, які в іншому світі неможливі» - Едішер Савіцкі

Всесвітньовідомий американський піаніст грузинського походження  Едішер Савіцкі вперше приїхав у Київ, і не просто як турист, а з благородною метою – провести благодійний концерт у Київській консерваторії, кошти з якого підуть на закупівлю спеціальних офтальмологічних наборів для відновлення зору наших бійців. Про концертну діяльність, Батьківщину і музику він розповів в ефірі «Ранкової кави».

Ви в Україні вперше? Як Вам Київ?

Геніально! Я дуже люблю Україну, в мене тут дуже багато друзів, знайомих, музикантів. Я вже познайомився з Києвом, і все дуже цікаве та важливе для мене. За цей короткий час я встиг полюбити Київ і його жителів, тому сподіваюсь, що буду приїжджати частіше.

У вас є улюблені твори, які подобається грати?

Репертуар настільки великий та прекрасний, що дуже тяжко вибирати один чи два твори. Це як в літературі: є книги, які ми любимо, однак важко серед них виділити лише одну. Фортепіанна композиція, оперна, симфонічна – написані геніальними виконавцями, які створили безліч прекрасних пісень. І не треба забувати, що час змінюється, а з ним і люди, тому змінюються і наші емоційні смаки та вподобання. Сьогодні ми надаємо перевагу одній композиції, а завтра нам вже подобається інша.

З творчістю українських композиторів знайомі?

Більш-менш, але хотілось би познайомитись серйозніше. Як я вже казав, у мене багато геніальних знайомих музикантів в Україні, з якими я спілкуюсь, яких ціную і задоволений тим, що в нас з ними такі близькі та теплі стосунки. Дуже захоплююсь і вашими людьми, які борються та захищають свою Батьківщину, західні цінності, заради яких всі страждають як в Україні, так і в Грузії. Ми повинні дати зрозуміти їм, що пам’ятаємо їх, не дивлячись на різні політичні погляди, ідеї, та незважаючи на те, де ми живемо, та ким ми є. А також, що ми їх поважаємо, захоплюємось та допомагаємо, як тільки можемо.

Ви часто буваєте на своїй Батьківщині, в Грузії?

Так, звісно. Я туди приїжджаю кожного року і граю.

Зараз ЗМІ якось забули історію з окупованими територіями в Грузії…

Це особлива тема для мене. Останнім часом, справді,  мало зарубіжних ЗМІ згадують, що в Грузії майже двадцять відсотків території окупованої. Особисто я з цим змиритись не можу. Тому варто завжди про це говорити, нагадувати та підкреслювати, що це незаслужено. І люди не повинні чекати політиків, які зможуть щось змінити. Я вже як дев’ятнадцять років живу в США і, незважаючи на це, все одно цікавлюсь тим, що там відбувається, оскільки маю темпі почуття до цієї країни. Проте, я впевнений, що суспільство як в Україні, так і в Грузії, повинно самостійно вирішувати те чи інше в країні, а не допускати робити це політикам.

Чому так сталось, що ви переїхали жити в Америку?

Знаєте, дев’яності роки були дуже важкими, оскільки вони вважаються в Грузії повоєнними. В 1992-1993-х була війна в Абхазії. На той момент Грузія не мала великої армії та зброї, щоб воювати. І було економічно важко проживати. Я тоді навчався в консерваторії, і мені дуже хотілось грати на роялі, не дивлячись на ці обставині в країні. Мій викладач в 1998 році мене запросив в США навчатись, оскільки він допомагав реалізуватись юним піаністам із колишнього Радянського Союзу.

Піаністам легше жити в Америці?

Звісно, що легше, проте там інші трудності та потреби. Коли я приїхав туди, то зовсім не знав англійської. Мені потрібно було вчити такі речі, що не міг собі навіть уявити. Це як вчитись їздити стоячи на велосипеді. Також потрібно було багато грати. І при цьому, жити було значно легше в той момент, ніж в Грузії, в якій часто не було ні електрики, ні газу. І мені, як студенту, було дуже важко виїхати закордон, оскільки ця поїздка забрала весь бюджет моєї сім’ї, який вони заощаджували рік. Навіть зараз студенти, які навчаються в консерваторіях, повинні розуміти, що можливість завжди є і немає жодних труднощів. В них буде можливість поїхати і на фестиваль, і на конкурс, головне не опускати руки.

Ви викладаєте музику в США? Чи проходять зараз якісь всесвітні конкурси, в яких можуть брати участь українські студенти?

Так, викладаю. На даний момент я професор Алабамського університету. Звісно, що проходять такі конкурси. Наприклад, в Internet music competition може брати участь будь-хто, в тому числі й українці, і грузини.

Український президент добре зробив, що заборонив російські соціальні мережі, такі як «Вконтакте» та «Однокласники»?

Я чув про це, однак ніколи не користувався ними. Російська пропаганда дуже сильно діє, і росіяни показують все так, ніби це інший світ.  Дивитися на це навіть не хочеться. Тому я вважаю, що цей крок є правильним, оскільки людям не потрібно дивитись та читати про те, чого насправді немає. І раджу ніколи не спостерігати за їхніми інформаційними повідомленнями.

Як реагують на цю ситуацію, яка зараз відбувається в Україні та Грузії, пересічні громадяни в США? Вони розуміють, чи їх не цікавить?

 Україна вважається дуже актуальною темою на даний момент. Росія також не виняток. На який сайт новинний не зайдеш, всюди наштовхнешся чи на цю країну, чи на цю! На це дуже важко дивитись. Про Грузію, на жаль, майже нічого не пишуть. Однак, я переконаний в тому, що кожен знає про окуповані території, та пам’ятає про це. Звісно, Грузія значно менша, ніж Україна, і двадцять відсотків захопленої цієї території – це дуже багато. І саме суспільство повинно реагувати, створюючи відповідну атмосферу для цього, та діяти. Політики сьогодні прийшли, завтра пішли, а на зміну їм прийшли інші, однак людям треба розібратись, що потрібно країні, що слід робити, а що ні.

Повернімось до музики. Скільки вам доводиться репетирувати на день?

Я завжди працюю з музикою: чи викладаю її комусь, чи сам займаюсь. Тому так виходить, що кожного дня вона в мене у голові. Деколи дома граю на власному роялі, який, до речі, виграв років десять тому на конкурсі. Цей рояль незвичайний, він може записувати і потім транслювати все, що я граю. Були навіть такі випадки, коли я був в Грузії та грав, а мої композиції слухали студенти аж в Нью-Йорку. Перед ними також стояв рояль, який приймав сигнал, і на ньому одночасно натискались ті ж самі клавіші, які я натискав в себе вдома.

Ваш найуспішніший концерт?

Всі концерти у мене були різними. Однак,  найкраще пам’ятаю свій перший. Я виріс в сім’ї музикантів, тому часто слухав їхні композиції і на слух підбирав собі різні мелодії. Оскільки моя мати працювала в консерваторії, то часто мене брала з собою, і там залишала. Мені було тоді три роки і дуже хотілось грати. В той час проходив концерт, а я був ще зовсім малий, щоб це зрозуміти. Тому, вийшов на сцену, виліз на стілець і почав грати. Саме таким був мій перший концерт, який я згадую досі.

Що потрібно робити юним музикантам, щоб стати відомими?

Займатись, займатись і ще раз займатись. А також працювати над собою. Хоча,  займатись заради того, щоб стати відомим - це неправильно. Люди повинні працювати лише тому, що вони люблять це робити і отримують від своєї справи задоволення. Займатись музикою заради успішності – це популізм, який ні до чого не призведе, і яким часто займаються наші політики. Однак, якщо багато працювати, то все з часом саме прийде: і успішність, і везіння. Головне – не зупинятись і не розчаровуватись через те,  що нічого не виходить чи все відбувається не так, як хотілось би вам.

Ви пишете музику?

Ні, я цього не роблю. Геніальної музики вже і так достатньо написано, тому цим не займаюсь. До того ж, в мене немає такого нахилу.

Чи були на концертах курйози?

Так, був такий випадок, коли я на виступ одягнув нові окуляри, які нещодавно придбав. І під час процесу гри,  я  якось так обернув голову, що вони з мене впали. Тоді преса почала про це писати. Одні вважали, що це так було заплановано, інші, що це моя необачність. Тому різне буває і до цього потрібно спокійно ставитись.

Чи потрібно відвідувати концерти класичної музики і чому?

Так! Я вважаю, що класична музика допомагає в складних ситуаціях, бо вона дуже багата, гуманна та цікава. Це як читати одну й ту ж книгу, отримуючи різні емоції при цьому. Тому, слухаючи класичну музику, ти відчуваєш речі, які в іншому світі неможливі.

Що ви можете сказати нашим хлопцям, які находяться на війні?

Вони повинні розуміти, що їх поважають та пам’ятають. Що вони захищають не лише свою Батьківщину, але й цінності, які дуже важливі для кожного. Я щиро вірю, що в найближчому майбутньому вони повернуться додому і їм не потрібно буде брати зброю в руки заново. І ми також повинні пам’ятати, що конфлікт ні до чого хорошого не призводить, проте слід намагатись відстоювати свою позицію. Слава Україні! Героям Слава!

 

Повну версію ефіру можна прослухати тут: https://soundcloud.com/armyfm/rankova-kava-z-amerikanskim-panstom-edsherom-savtsk-18052017