Спецефір: Володимир Федченко — від мобілізованого до командира бригади
Гість: підполковник Володимир Федченко — командир 3-ї окремої танкової бригади Корпуса резерву.
Олена Кравченко: Спочатку поговоримо про ваш бойовий шлях. Ви самі прийшли до військкомату. Розкажуть чому
Володимир Федченко: Колись у 2006 році я закінчив службу, пішов на пенсію. Я закінчив Казанське танкове училище. Командував танковим зводом, ротою. Потім був заступником командиром танкового полку 169 Навчального центру. Я відповідав за технічний стан всіх танків
Олена Кравченко: Чому все ж мобілізувалися?
Володимир Федченко: Ніхто не думав, що буде така біда в країні й доведеться повернутися. Потрібно було навчати людей, не вистачало спеціалістів. Треба було повернутися та вчити людей. Це був 2014 рік. Я потрапив в 11 окремий мотопіхотний батальйон. Провідним авіанавідником у 2 мотопіхотну роту. Тоді, на початку січня батальйон знаходився на Чонгарі. А 8 лютого ми поміняли підрозділ 93 бригади під Донецьким аеропортом.
Олена Кравченко: А чому ви захотіли поїхати на війну, а не залишитися в 169 Навчальному центрі?
Володимир Федченко: Останні роки служби показали, що ти навчаєш тих, хто навчатися не хоче. А бойовий підрозділ це інше. Я дійсно допомагав їм з технікою. Перші хвилі були вмотивовані, видно, що люди хотіли вчитися.
Олена Кравченко: Як ви стали командиром батальйону?
Володимир Федченко: Тоді не було багато охочих очолити батальйон під Донецьким аеропортом. Я теж хвилювався, це велика відповідальність, йшли активні бойові дії.
Олена Кравченко: Скільки часу ви були під аеропортом?
Володимир Федченко: 95 діб
Олена Кравченко: Що було найскладніше?
Володимир Федченко: Все було нове, досвіду не було, навчалися на ходу. Все було важко. Важко приймати рішення. А далі була ротація, ми попали в Новоолексіївку, на Чонгар на прикриття державного. І тоді на 400 діб ми пішли під Попасну. Сусід справа — Світлодарська дуга. Після цього було Широкине.
Альона Кравченко: Як потім склалася ваша служба?
Володимир Федченко: Потім був відділ бойової підготовки Командування Сухопутних військ. Це 8 місяців. І півтора місяця тому очолив танкову бригаду корпусу резерву.
Олена Кравченко: Розкажіть що таке резерв, хто такі резервісти
Володимир Федченко: Бригади резерву служать постійно. Це командування. А решту військовослужбовців збирають раз на 2 роки, для того, щоб вони відновили свої знання і звички й були готові до призову. Людині, яка навчена і пройшла бойові дії, їй вистачає таких зборів.
Олена Кравченко: Коли плануються наступні навчання?
Володимир Федченко: Навчання проводять для танкових бригад по черзі. В цьому році будуть для механізованої бригади. Взагалі державі необхідно мати підрозділи в резерві. Це підрозділи які в максимально короткі терміни мобілізуються, проходять злагодження і йдуть воювати.
Олена Кравченко: Чи охоче йдуть резервісти на навчання?:
Володимир Федченко: Людям телефонують, відбирають. Але силоміць не нікого не тягнуть.. В першу хвилю беруть тих хто має бойовий досвід і має бажання.
Олена Кравченко: Ви маєте орден за мужність 3 ступеню, і орден Богдана Хмельницького. Розкажіть, за що ці почесні нагороди?
Володимир Федченко: 1-й під Донецьким аеропортом, коли я займався танковим взводом. Була ситуація, коли я виїхав танком на колону ворога. Виїхали на позицію, розстріляли БТР 80. За це й отримав «За мужність». А орден Богдана Хмельницького отримав за Попасну. Ми тоді взяли під контроль 30 квадратних кілометрів, просунулися на 6 км вперед.
Олена Кравченко: Як вам останнє призначення по службі? Складно?
Володимир Федченко: Легких посад не буває. Роботу треба робити, формувати бригаду, підтримувати людей і техніку. Але, мабуть, кожен командир резервної бригади мріє, щоб його таки укомплектували, розгорнули і його підрозділ замінить якийсь на передовій. Наша бригада нічим не відрізняється від бойових бригад. Техніка нова, капітально відремонтована, модернізована.
Олена Кравченко: Як швидко можна зібрати бригаду резервістів?
Володимир Федченко: За місяць можна. Зібрати, провести бойове злагодження і виконати завдання за призначенням.