Спецвипуск, присвячений 5-й річниці загибелі літака Іл-76

З весни 2014 року Луганський аеропорт перебував під контролем українських військових, але проросійські угруповання розташували навколо нього велику кількість вогневих точок і летовище фактично перебувало в облозі бойовиків. Місцевість навколо аеропорту, з великою кількістю лісопосадок, ярів, байраків не давала змоги гарнізону українських військових в аеропорті повністю контролювати значний радіус навколо нього, зона контролю навколо аеропорту становила близько 500 метрів.

Постачання українських сил у таких обставинах відбувалося за рахунок військово-транспортної авіації. До 14 червня 2014 року, за свідченням українських військових у самому аеропорту, було здійснено приблизно 15—20 посадок військово-транспортних літаків в Луганському аеропорті.

Полковник Дмитро Мимриков, комбриг 25-ї транспортної бригади, повідомив, що загалом було здійснено 27 посадок військових бортів в аеропорту, причому тричі сідали конвої з трьох літаків Іл-76.

Військово-транспортний літак Іл-76МД (реєстраційний № 76 777, серійний № 0083 482 490, перший політ у 1988) також неодноразово перевозив особовий склад для ротації, техніку та продовольство.

Тієї ночі в Луганському аеропорту мало приземлитися три військові борти, усі три — літаки Іл-76. Вони вилетіли з Дніпропетровського летовища 13 червня близько 23:00.

Підсвітку злітної смуги вдалося налагодити саме Андрію Морузі — він запустив резервний генератор, оскільки аеропорт був знеструмлений бойовиками.

До трагедії призвела ціла низка подій. Вийшов з ладу генератор, тож довелося літаки повернути, але вони були на цивільному аеродромі в Дніпропетровську. Звичайно, їх бачила безліч людей, до того ж самі десантники охоче робили селфі й вивішували їх в соцмережах. Тобто, ні про яку таємницю мова йти не могла.

Військовим закидають, що до штабу АТО надходила інформація про висунення групи бойовиків з що перебувають під командуванням відставного підполковника ЗС РФ Дмитра Уткіна, позивний «Вагнер». Але інформацію було передано некоректно, тому її лише взяли до уваги.

Було ще декілька трагічних збігів обставин, які й призвели до загибелі літака.

Першій літак здійснив посадку «по-афганськи» - майже піке і посадка. За штурвалом був сам комбриг Дмитро Мимриков.

Другий Іл-76 під час заходу на посадку, перебуваючи на висоті близько 700 метрів, був обстріляний ракетою з ПЗРК. Іл-76 відстрелив теплові пастки. Друга ракета була випущена з землі, вона вразила літак і у двигун, але потім по літаку відкрила вогонь автоматична гармата ЗУ-23М. Саме від її снарядів літак зайнявся і вбухнув у повітрі.

Як каже Андрій Моруга, «літак падав немов вогняна куля».

Третій літак з конвою повернувся назад.

Близько 5:00 ранку почала готуватися до виїзду пошукова група. О 6:15 до місця падіння літака висунувся зведений підрозділ українських бійців з аеропорту — 80-ї десантної, 25-ї десантної та 1-ї танкової бригад у складі 6—8 вантажівок і легковика ВАЗ-2105. На місці падіння вони побачили розкидані уламки фюзеляжу, понівечену зброю, рештки тіл. Загиблі десантники були у металевих касках, тільняшках, проте без бронежилетів. Група зібрала дві вантажівки ГАЗ-66 решток тіл, знищила деякі залишки зброї та боєприпасів. Проте далеко не всі тіла вдалося забрати — доступ до деяких був унеможливлений через завали.

Тієї ночі загинули 40 десантників і 9 членів екіпажу. На той момент — найтрагічніший випадок масової загибелі наших військових.