США намагаються за рахунок вірменського питання налагодити відносини із широким спектром політичних сил у ЄС

У сьогоднішній програмі Міжнародний огляд говоримо про визнання геноциду вірмен США. Гість — координатор напряму міжнародної політики в Центрі політичних студій Доктрина Денис Москалик.
 

 

 

 

 

 

Андрій Давидов: Зважаю на складну ситуацію у Східній Європі, що змусило США визнати геноцид Вірмен 1915 року?

Денис Моксалик: Варто зауважити кілька факторів. Внутрішньополітичний та зовнішньополітичний. Внутрішній: визнання геноциду президентом США — це процеси, які відбуваються у США останні роки. Визнання геноциду штатами. Також це визнання Конгресом, верхньою палатою — Сенатом у 2019 році. У Сполучених Штатах діє потужне вірменське лобі. І у самій Демократичній партіє є лобі, яке просуває необхідність засудження порушення будь-яких прав людини.

Зовнішньополітичний: пов'язано з кризою між США та Туреччиною. Визнання з боку президента США Джо Байдена відбулось одразу після розмови з президентом Туреччини Тайїпом Ердоганом. Адже останні намагаються добитися більшої самостійності у зовнішній політиці. А США намагаються Туреччину стримати. По лінії операцій на Південному Кавказа, по співпраці з Росією. Ердоган не пішов на поступки, відповідно, це відповідь на його намагання зберігати стару політику останніх років.

І власне зовнішньополітичний фактор — це вибори у Вірменії. Зараз США, у рамках свого повернення на міжнародну арену, намагаються за рахунок вірменського питання налагодити відносини із широким спектром політичних сил у Європейському Союзі. І, звісно ж, вирвати саму Вірменію, з огляду на вибори, що мусять там відбутися, зі сфери впливу Росії.

Андрій Давидов: Тобто США намагаються таким чином зменшити вплив Росії на Вірменію після програшу останньої у Другій Карабаській війні?

Денис Моксалик: Так, безумовно. На прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна сильно сподівались на Заході після Революції 2018 року, що він зможе змінити курс своєї країни. Привести країну до якихось результатів, до яких прийшла Грузія. Йому це не вдалося. Зараз, щоб зупинити сателітизацію Вірменії, після поразки у війні, намагаються здійснити заходи у відповідь, в умовах активного наступу Росії на вірменському напряму.

Андрій Давидов: Туреччина вже заявила про нові силові акції проти курдів в Сирії (союзники США). На що ще вона готова піти у відповідь на визнання геноциду?

Денис Моксалик: Швидше за все, Туреччина зберігатиме той курс, який вона зберігала протягом останніх років. Це більш незалежна політика: експансіоністські акції на території Північної Сирії, Північного Іраку, певна демонстрація сили у Східному Середземномор'ї без консультацій зі США.

Андрій Давидов: До політичної конфронтації в Сирії справа може дійти?

Денис Моксалик: У контексті питання вибору між курдами та турками, США, так чи інакше, намагалися Туреччину стримати. Та коли питання ставало руба, вони обирали Туреччину. Вона зберігає свою важливість. США, у випадку нової операції проти курдів, висловлять занепокоєння, але це не призведе до розколу союзу між американцями та турками.

Андрій Давидов: Як сприймають визнання геноциду вірмени США та, відповідно, вірмени у самій Вірмені?

Денис Моксалик: У США це прийнято переважно схвально. Був досить тривалий підготовчий процес, медіакампанія. Вірменія значно стриманіша. Тобто вони сприймають це, як певне утвердження справедливості та намагання продемонструвати свою перевагу на міжнародній арені. Та через повний контроль російських медіа, це призвело до значно меншого ефекту, ніж можна було сподіватись за інших умов.

Довідково: Геноцид вірмен організований і здійснений 1915 року (на думку деяких джерел, продовжувався до 1923 року) на територіях, які контролювалися Османської імперією. Геноцид здійснювали шляхом фізичного знищення та депортації, включно з переміщенням цивільного населення в умовах, що призводило до неминучої смерті.