Сто років червоному терору
Чому і коли почався червоний терор. Його місце в історії України та хто був його ініціатором у програмі Історична година.
Андрій Давидов: Розкажи про становлення більшовицького терору?
Юра Гудименко: Деякі сучасні російські історики, а до цього радянські, говорять, що "червоний" терор трава з 1918 року до кінця громадянської війни на теренах колишньої Радянської імперії. Для них червоний терор був відповіддю на білий терор, тобто терор білогвардійців. Та фактично терор розпочався ще до того часу, як більшовики прийшли до влади. Червоний терор розпочався ще на початку ХХ століття. Справа в тім, що тоді вже діяла велика кількість лівих терористичних організацій. І терор, який почався після так званої жовтневої революції був логічним продовженням терору початку століття. Найчастіше тоді створювалися невеликі терористичні організації. Десь 3-5 осіб. Їхніми цілями були генерали, політики, чиновники. До початку революції кількість жертв терору перевалила за сотню. Одночасно лідери комунізму: Ленін, Троцький та інші писали, що становлення нової влади не можливе без терору.
Андрій Давидов: А що саме було після цієї жовтневої революції?
Юра Гудименко: Одразу після 1917 року почався саме державний терор. В якому ключову роль відігравала Червона Армія. Під розстріли, взяття у заручники потрапили буржуазія, священики, офіцери, науковці. Більшість незгодних із більшовицькою владою. Під час розпалу терору, новітні більшовики навіть спромоглися налаштувати проти себе старих діячів партії. Адже масштаби розправ шокували досвідчених комуністів.
Андрій Давидов: Які були перші кроки цих навіжених більшовиків?
Юра Гудименко: Найбільш відомою подією для слухачів є розстріл в повному складі всієї царської сім’ї. Менш відомо – розстріли депутатів будь якого рівня. Також для нас знаковим є червоний терор у Криму. Лідера кримського народу вбили матроси-більшовики, а тіло викинули в море.
Андрій Давидов: Розкажи про масовий терор у Києві 1918 року. Після зайняття міста більшовиками.
Юра Гудименко: Подібне було не лише у Києві. Й інші великі міста України постраждали. Як і російські, білоруські, литовські. Всюди, куди заходили комуністи відбувалося винищення незгодних. Ті офіцери, які не вступили до армії УНР, зайняли нейтральну якусь позицію могли потрапити під розстріл. Окрім цього, священиків прив’язували до коней та тягнули до смерті, варили їх в окропі. Останнє таке знущання досить часто застосовувалося до офіцерів. Людей спалювали живцем, спалювали в печах.
Андрій Давидов: Протягом 1918-20 років якось змінювалися методи терору?
Юра Гудименко: Якщо наприкінці 1917 на початку 1918 років мова йшлася про розстріли, то через невеликий проміжок часу почали більшовики почали використовувати заручників. Заходить Червона Армія до буд якого міста. Якщо залишалася якась інтелігенція, а вона залишалась, то вона бралась у заручники. А якщо їхні родичи виступали проти комуністів, то їх розстрілювали.
