Стратегія НАТО-2030: загроза демократії від Росії та Китаю
Стратегію НАТО-2030 планують ухвалити вже влітку наступного року. Цей документ містить понад 130 рекомендацій, які підготувала група з 10 експертів. У розробці стратегії брали участь військові, політики, бізнес і партнери НАТО. Про що йдеться в стратегії НАТО-2030 та яку роль відграє в ній Україна, говорили в програмі Міжнародний огляд з координатором напряму міжнародної політики в Центрі політичних студій Доктрина Денисом Москаликом.
Андрій Давидов: Що це за стратегія та чи були раніше відповідні Стратегії?
Денис Моксалик: Це Стратегія, яку підготували за розпорядженням Генерального секретаря НАТО. Вона мусить визначити в подальшому політику НАТО на найближче десятиліття. Була у 2010 році ухвалена Стратегія НАТО-2020. І відповідно у 2000 році — НАТО-2010. Кожна з цих Стратегій являє собою аналітичну доповідь, щодо актуальних загроз у Світі. І як Північноатлантичний альянс мусить їм протистояти. В останньому документі описується загроза від Росії та Китаю. Цим Стратегія радикально відрізняється від попередньої, де Китай взагалі не згадувався, а Росія розглядалась як партнер.
Андрій Давидов: Чому все так змінилося за 10 років?
Денис Моксалик: Це передусім Російська агресія в Україні. Розгортання недружніх заходів проти партнерів Північноатлантичного альянсу, посилення військової присутності Росії в Північному, Балтійському, Чорному морі. Це також значне посилення Китаю та зміна ним стратегічної рівноваги у Світі, що на ряду з активною співпрацею з Росією робить його другим основним супротивником НАТО.
Андрій Давидов: Де ще, окрім Східного кордону НАТО, Росія несе загрозу?
Денис Моксалик: Мова йде не тільки про територіальну експансію Росії, але й Китаю. Для Китаю, відповідно, це анексія островів Південнокитайського моря, що відбулась цьогоріч. Росія згадується в контексті окупації Криму. Зокрема, згадається, що налагодження звязків з Росією можливе після виведення військ з Донбасу та деокупації Криму.
Андрій Давидов: В Стратегії прописана відповідь на гібридні дії. Яка буде ця відповідь?
Денис Моксалик: Насамперед, це створення глобального партнерства демократій. В контексті Європи — це Фінляндія, Швеція та, звісно, ж Україна. Це відповідає їхнім власним політичним намірам і усвідомлення небезпеки. Нещодавно з’явилася інформація, що Швеція збільшує свій оборонний бюджет на 40%.
Наступне, це створення, так званих, динамічних санкцій. Ставиться за мету, що НАТО мусить не стільки реагувати на особливо жахливі події, пов'язані з гібридною агресією, а постійно нарощувати санкційний тиск. Приходить розуміння, що особисті санкції проти певних осіб — це не ефективно. Відповідно, слід вводити санкції проти установ, інституцій.
Далі, це створення певних організацій, груп протидії, що спрямовані проти конкретного акту агресії. Зокрема, кіберпростір, сфера пропаганди. Таким чином, забезпечуючи можливість додаткової опірності для слабких ланок глобального союзу демократії.
Андрій Давидов: Кому та яку загрозу несе Китай?
Денис Моксалик: Китай несе загрозу в рамках зміни певної глобальної рівноваги. Він перетягує на себе перевагу в економічному, технологічному плані. Активно підтримує авторитарні режими. З Росією налагоджує співпрацю в оборонній сфері. Займається відкритою територіальною експансією. Цьогоріч відбулась анексія низки островів в Південнокитайському морі. Цьогоріч також відбулось торгівельне протистояння між Китаєм і США. У самому Південнокитайському морі відбувається мілітаризація регіону. Розбудовуються анексовані острови. Внаслідок їх укріплення, розгортаються військові бази. Ще у 2016 році в регіоні побудовані 3 аеродроми. Їх використовують як військово-повітряні бази.
Також Китай бере активну участь у хакерських атаках. Це стосується і здобуття інформації, і здійснення прямих атак. Нещодавно зявилася інформація, що російські та китайські хакери здійснили атаку на американські атомні об’єкти. США є основою цілю для гібридної агресії Китаю.
