Техніка війни: Прототипи танків

В останні роки медіа найчастіше згадували прототип танка «Молот», або об’єкт 477. Його створили на Харківському конструкторському бюро з машинобудування імені Морозова. Проте співробітники установи не люблять говорити про нереалізований проєкт. Натомість розповіли журналістам "Техніки війни" про інші прототипи танків.

 

 

 

В царській Росії, а згодом і в СРСР не існувало власного танкобудування. Перші панцирники, що були виготовлені на вітчизняних заводах, скопіювали із закордонних зразків. Одним із таких став Т-12, створений на основі захопленої британської машини у Харкові. Панцерник успішно пройшов випробування. Проте одна справа відтворити зразок, інша – налагодити серійне виробництво. Харківські конструктори почали працювати над моделлю під індексом Т-24. Але копія англійця не пішла у виробництво.

Сергій Стріновський (начальник організаційно-аналітичного сектору ХКБМ ім. О. Морозова): Танк був двохбаштовий. Мав озброєння – гармату та 2 кулемети. Але в серію не пішов. Розрахункова маса була 16, тонн, але коли виробили в залізі – 20 тонн.

На той час в СРСР утворилися 2 танкоконструкторські школи. Одна в тодішньому Ленінграді, друга – в Харкові. На півночі сконцентрувалися на створенні важких танків. Харків’яни ж отримали можливість працювати над легкими машинами на основі американського «Крісті», якого Радянський Союз купив за золото. Так з’явилася серія БТ: на той час доволі вдала, але з легким бронюванням. Тоді панувала думка, що танк має бути колісно-гусеничним.

Олександр Шульман (спеціальний кореспондент ІА «АрміяІнформ»): Була спроба зробити танк колісно-гусеничним, але з важкою бронею. Це був А-20, але в серію він не пішов. За його розрахунками був зроблений Т-32, а згодом знаменита 34-ка.

Знана 34-ка, як на той час, була із потужним озброєнням, міцним бронюванням, високими швидкістю та прохідністю. Проте мала і багато вад. Зокрема, постійно виникали проблеми зі старою «крістівською» пружинною підвіскою та чотириступінчастою коробкою передач. Ці недоліки допомогли усунути американські фахівці. Але у 43-му році у неї з’явилися потужні супротивники – «Тигри» та «Пантери». 76-мм гарматі було важко впоратися з їхньою бронею. Тож спробували встановити на танк потужніше озброєння. Так з’явився проєкт Т-34-100, тобто з гарматою калібру 100 мм. Але в серію машина не пішла.

Олександр Шульман (спеціальний кореспондент «АрміяІнформ»): Довгоствольна гармата створювала надпотужне навантаження на передню частину башти. Башта вийшла незбалансованою. Довгий ствол не дозволяв маневрувати не нерівній поверхні. Додаткове навантаження на передні котки, а поверхня лобового листа на випробуваннях навіть деформувалася.

Врешті-решт з’явився зразок із гарматою 85 мм, запозиченою у зенітки. Такі танки ми зараз бачимо на пам’ятниках. Але не усвідомлюємо, що ця модель не могла брати участі у звільненні наших міст, адже пішла в серію лише в 1944-у році. Проте зміцнення озброєння не дало можливості посилити бронювання. Отже після війни харківські розробники почали шукати інші варіанти для захисту екіпажу, як на виробі, що має індекс «Об’єкт 416».

Сергій Стріновський (начальник організаційно-аналітичного сектору ХКБМ ім. О. Морозова): Тут моторно-трансмісійне відділення попереду. Весь екіпаж розмішувався у башті - 4 чоловіка. Як не странно, маеханнік-водій також у башті.

На перший погляд, ідея здавалася цікавою, адже снаряд ворога, влучивши в корпус, мав пройти моторно-трансмісійне відділення і аж потім дістатися екіпажу. Але випробування виявили, що концепція невдала.

Сергій Стріновський (начальник організаційно-аналітичного сектору ХКБМ ім. О. Морозова): Ця конструкція так і лишилась дослідним зразком, тому що сумістити керування вогнем та рухом – важка задача.

За часів холодної війни країни-супротивники нарощували ядерний потенціал. Готували для цього і зброю. Зокрема, радянський Т-55, на відміну від попередника – 54-ки, вже був обладнаний протирадіаційним захистом. А інколи конструктори створювали монстрів, яких і нині могли б потрапити у фантастичні фільми. Зокрема об’єкт «279».

Сергій Березуцький (інженер-конструктор бойових машин, аналітик «Сайнс-Технолоджі»): Вона більш відома під назвою летюча тарілка. Це була машина, яка передбачалася для атомної війни. Мала досконалий захист, але значну масу. Щоб тиск на ґрунт був прийнятний, вона мала 4 гусеничних обводи. Мала протимінну стійкість, при пошкодженні одного з обводів зберігала здатність пересуватись.

Машина увібрала у себе надсучасні технології. Танк мав стабілізатор озброєння, просунуті засоби захищеного зв’язку, гідропневматичну підвіску, інше сучасне обладнання.

Сергій Березуцький (інженер-конструктор бойових машин, аналітик «Сайнс-Технолоджі»): Іновації призвели до захмарної вартості, вона була складна в обслуговуванні. Для обслуговування гусениць всередині треба було демонтувати зовнішні гусенічні обводи.

Мабуть, усі знають, що генсек Микита Хрущов марив ракетами. При ньому навіть перші серії винищувачів МіГ-21 не оснащували гарматним озброєнням. Тільки ракетами. Була така спроба і з танками. То були ракетні панцерники РТ-1 «Дракон» та об’єкт 775. Вони відрізнялися тільки базою. Один Т-62, інший Т-64.

Сергій Березуцький (інженер-конструктор бойових машин, аналітик «Сайнс-Технолоджі»): Перевагами було те, що використовувались ракетні снаряди, які могли вражати техніку, під час маневру. Вадами була висока вартість цих машин, а ще ракети потребували для наведення зупинки машини. Доки ракета йшла, машина перетворювалась на легку ціль. Звичайний танк, якщо засік постріл, міг знищити розрахунок і зірвати наведення.

Під час руйнування радянської імперії багато країн намагалися перейти на натівські стандарти. Зокрема, і щодо боєприпасів. В країнах Варшавського блоку був дуже розповсюджений Т-72. На його базі вирішили зробити танк з гарматою під 120 мм, бо цей калібр мали країни, що могли увійти у Північноатлантичний союз.

В’ячеслав Данильченко (генеральний конструктор ХКБМ ім. О. Морозова): Наші снаряди мають дві частини: снаряд-заряд. А там він унітарний. Один - великий, довгий. В боєукладці Т-80 він ніяк не вміститься. Тобто було перероблено автомат заряджання. На кормі башти був відсік, де містився автомат заряджання і 22 боєприпаси. Машина була виготовлена в 2002-му та потрапила на тендер в Туреччину. Змагалися Абрамс та Леклерк. Ми майже виграли тендер, але політичні чвари та землетрус… Далі це нікуди не пішло.

Нині українські підприємства як державного, так і приватного сектору активно працюють над розробкою новітніх зразків озброєння. І ми вам про це постійно розповідаємо.

Фото: Владислав Дем'яненко і інтернет