«Треба витягувати руки з кишень і йти один одному на зустріч з чистим серцем та відкритою душею» - Іван Леньо, Kоzаk System

«Треба витягувати руки з кишень і йти один одному на зустріч з чистим серцем та відкритою душею» - Іван Леньо, Kоzаk System

В ефірі «Ранкової кави» з Іваном Леньо із гурту Kоzаk System говорили про погані звички українців, мовне питання, проект «Пісні війни», плани на літо, та чому необхідно позбавлятись від радянського сміття.

Сьогоднішня тема про шкідливі звички і те, як з ними потрібно боротися. Іване, які особисто в тебе шкідливі звички? Та з якими звичками потрібно боротися українцям?

В кожного з нас їх, безперечно, достатньо. Тут треба розуміти те, що основою є індивідуальність. І немає ніяких законів, манер поведінки, які стосувались би всіх. Комусь можна те чи інше, а комусь ні. І кожен це визначає самостійно. Якщо говорити про шкідливі звички, то це питання більш таке філософське. Загальноприйняті звички, які справді є шкідливими, то ми всі вважаємо їх негативними: паління, наркотики, надмірне вживання неякісного алкоголю. Що стосується мене, то в мене їх достатньо, як і в кожної смертної людини. Але я, безперечно, фіксую свою увагу на те, що вони у мене є, і намагаюсь кожний день контролювати та слідкувати за тим, що п’ю, з ким розмовляю, що роблю. Все це для мене дуже важливо. Наприклад, якщо курити неякісний тютюн в громадських місцях, то він є шкідливим і для тих, хто палить, і тих, хто його нюхає. Я вважаю, що це довга тема для розмови. Кожному просто потрібно вибрати для себе те, що по-справжньому потрібно і ретельно слідкувати за тим, щоб воно не ставало звичкою. Я на днях розмовляв з розумною людиною, на ім’я Віталій Клімов, перший і єдиний продюсер «Океан Ельзи», який був у витоках цього гурту, коли він ставав популярним. Так ось, він уже 45 днів як не палить. І саме його враження дуже цікаві. Він сказав, що у нього є акценти, які він для себе виділив. Перший, і між іншим не найголовніший, це сам нікотин або нікотинова кислота, яка потрапляє в організм під час спалювання невисоких температур самого тютюну. Вона найменше впливає, оскільки організм її вичищає близько за 3 дня. Також паління залежить від конкретної людини, якщо вам подобається – то це ваша справа. Нічого в цьому немає, коли ви випалите одну сигару і вип’єте хорошого вина раз в місяць. Хочу зазначити, що курити на природі, в чистих екологічних місцях не хочеться абсолютно. Тому раджу всім займатись спортом, брати велосипеди і виїжджати на свіже повітря.

Говорити російською мовою в Україні – згубна звичка?

Те, чим ти не можеш сам керувати, починає володіти тобою, твоєю волею. І тут питання не тільки в палінні тютюну, чи вживанні алкоголю чи інших загальноприйнятих шкідливих звичок. Це кожна неконтрольована дія, яка є небезпечною. Ось наприклад, коли б лікарі з’ясували, що в тютюні немає нічого шкідливого для організму, тоді людство перемкнулось з цього негативу на позитив, і на це б ніхто не звертав уваги. Я особисто знаю таких людей, які прожили близько ста років і завжди палили. Як ви тут поясните, що одному дозволяється цілодобово тримати сигари в роті, а іншому декілька раз затягнеш і вже отримуєш якусь небезпечну смертельну хворобу. Йдеться про те, що кожен з нас спілкується особисто з собою, зі своїм внутрішнім голосом, який веде тебе по життю. Тому визначайте для себе самі.


Що стосується мови, то я часто чую те, що багато людей захищають російську мову в Україні. І ось наші бійці в АТО, які кинулися захищати державу, ризикуючи ціною власного життя, і половина з них розмовляє російською мовою. Це звісно круто, коли хлопець чи дівчина ідуть захищати кордони своєї батьківщини, але давайте розберемо складові, що таке вада. Позитивною рисою характеру є сміливість, воля, свідомість, безкомпромісність, чесність. Стосовно негативних чеснот, то сюди належить відсутність цієї самої сили волі, сміливості, чесності, тобто все з резусом мінус це і є негативні речі. Багато ж бійців надміру вживають алкоголь, палять, матюкаються, і водночас захищають країну. Однак це не означає, що ми маємо таке робити теж. Тому не слід змішувати позитивні з негативними рисами. Яка людина в Україні, знаючи бездоганно українську, буде вивчати російську? Жодної. Принаймні, в моєму оточені. Тому йдеться про те, що за інерцією, ще з Радянського Союзу, продовжуємо носити це сміття, яке нам нав’язали насильно. Я не знаю жодної людини, яка народилась там і не мала змоги вивчати російську мову чи змогла б відмовитись від неї. Це був би кримінал, якби вона таке зробила, оскільки тоді була диктатура, і тоді нам нав’язали це. Ніхто зараз не буде сперечатись в тому, що це було насильно зроблено. Ні одна дитина не могла відмовитись. І от ми виростаємо, і повинні розуміти, що країна міняється, що тут стає громадянське суспільство, що фундаментом його є лише українська мова. Однак звичка не контролювати якою мовою ти розмовляєш, яку їжу ти їси, вона залишається ще з Радянського Союзу. Я вважаю, що це як раз і є тим сміттям, яке ми тягнемо ще з часів Брежнєва, Андропова, Сталіна, з тих часів тоталітарного режиму, в якому ми всі були і серйозно від цього постраждали. Тому, те що в нас є хороше, намагайтесь культивувати, те, що в нас є негативне, намагайтесь з ним боротись. Якщо кожен з нас зробить один крок вперед і трошки залишить це сміття, яке дісталось в спадщину Радянського Союзу, це буде безперечно великим досягненням. І очевидно це потрібно робити лагідно, без жодного тиску, щоб людина розуміла, що на неї не давлять. Ну ось дивіться, багато чоловіків ходить з великим пузом. Ну це ж некрасиво, коли він у 30 років має такий живіт, як вагітна жінка. Це ж не ознака самця, в принципі. Навряд чи на такого чоловіка захоче якась жінка звернути увагу, а ще забажати від нього дитини. Я не кажу, що красиве тіло – це панацея. Безперечно ні, але йдеться про те, коли у людини в 60 років складене добре візуально тіло, а це значить, що він слідкує за цим, має силу волі та працює над собою, і може слугувати прикладом для інших.

Стосовно бійців, вже в якій мові вони виросли, такою і боронять цю країну. Тому потрібно терпимо ставитись до цього. Ми всі розуміємо, що це хвороба, яка вилікується з часом. І головне розуміти самому для себе, якою мовою твої діти будуть розмовляти.

От давайте, уявімо собі, що на нас напала не Росія на східних кордонах, а Польща на західних. Мені було б цікаво подивись на те, як би реагували кияни, якщо би в їхньому оточенні чи десь в кав’ярні хтось почув польську мову. Безперечно, ця реакція була б негативною, цю людину почали б запитувати: «Ти хто? Як ти сюди потрапив?». Адже зрозуміло, що він зі стану ворога, тому що проти нас його країна почала війну. І чим відрізняється в даному контексті розмова російською мовою, якщо в нас є ворог чіткий і зрозумілий, якого визнала вся Європа і весь світ, ввела до нього санкції, робить все можливе, щоб цей ворог не продовжував свій шлях військовий сюди в Україну, бо при бажанні, він пішов би і далі. Він би взяв і Київ, і всі інші країни, які раніше входили до Радянського Союзу, тому що це його така життєва даність. Тому чого ми ще продовжуємо з цього приводу дискутувати? Як можна не розуміти після чотирьох років війни, що це мова повічного ворога? І ще тієї війни, яка почалась ще років 300 тому. І до того ж, цей ліліпут досі продовжує цю доктрину, що це їхнє та все російське. І це їхня поведінка! Нам треба оборонятися від цього всього! Їхня мова наразі є шкідливою. Я знаю, що Україна стане тою незалежною країною, де її економічний розвиток буде в десятках найкращих, коли всі дитячі садки, школи, а також музика, культура буде українською мовою. Зараз іде війна, і її потрібно закінчувати лише перемогою. А перемога – це не існування російською мовою.

Це прекрасно, що ти такою чудовою мовою все так пояснюєш. Я надзвичайно тобі вдячна, бо я є жертвою суржика, і це визнаю.

Можливо здивую, але я також, як і ти, жертва суржику. І не так давно я написав пост в фейсбук, де мене Тарас Чубай, якого я неймовірно поважаю, почав критикувати, вказуючи на те, що мені потрібно змінити там те слово, там те. Тому, щоб ви розуміли, на кожного, хто розмовляє красиво українською мовою, завжди найдеться Тарас Чубай, який нею розмовляє ще краще.

Іване, розкажи нам про свою пісню «Воля».

Одна львів’янка, її звати Галина Гузьо стала ініціатором одного правильного і потрібного проекту, який називається «Після війни». Суть цього проекту полягає в тому, що хтось із відомих виконавців співає пісню, написану воїном. В моєму випадку це був Станіслав Паплінський, кіборг, який в Донецькому аеропорту потрапив в полон, рятуючи своїх друзів. Він мужньо пройшов все це пекло і не зламався. Вийшовши з цієї ситуації, він має дуже добре розуміння того, що відбувається на сході. Станіслав навпаки не озлобився, став філософом та написав декілька віршів, будучи в полоні. І саме його вірш став основою цієї пісні. Її не робив гурт Kozak System. Так само ці вірші виконували інші виконавці, такі як Тарас Тополя із «Антитіла», Оксана Муха, гурт «Мандри». І я хотів, щоб всі розуміли, що такі поезії, написані безпосередніми учасниками війни, дуже необхідні для сьогоднішнього покоління. Оскільки половина українців цієї війни зовсім не відчуває. Якщо людина не відчуває того, що коється на її землі, значить відповідно не відчуває, що робить на ній. Ми не тимчасові гості на цій землі, ми споконвіку тут жили, тут народились наші діди та прадіди. І кожен, хто зараз воює на сході продовжує будувати цю невеличку, але дуже міцну прогресивну країну, яку я дуже люблю.

До тебе просто подзвонили і запропонували цей проект?

Так, просто подзвонила Галя Гузьо, яка сказала, що є певна тема, і я безперечно погодився на неї. Я вважаю, що кожен громадянин України має усвідомлювати те, в якому зараз стані країна, і повинен долучитися до того, щоб найшвидше з нього вийти. Я маю на увазі і війну, і економічну проблему, бо це взаємопов’язані речі. Якщо я як чоловік мав би перед собою зброю і вибір - йти на війну, або брати мікрофон і йти на війну в інтелектуальний простір. Я вибрав друге. Це цілком зрозуміло, бо закінчував Київську консерваторію, і кожен музикант з Kozak System є професійним музикантом. Я вважаю, що саме ця галузь діяльності є дуже важлива, оскільки наші воїни закривають кордон країни досить мужньо та ефективно, в той час, як інтелектуальні кордони в нас абсолютно відкриті. Ми програємо цю війну в інтелектуальному просторі, оскільки зараз двадцять перше століття нових технологій та розвинених медійних можливостей. Тому нам потрібно саме тут працювати. Розумієте, війна – це дискомфорт, і чому ж мешканці Києва його не відчувають? Це не справедливо, адже, якщо ми називаємось нацією сорока мільйонів, то давайте розділимо між кожним. Якби кожен із нас взяв на себе хоча трохи цієї відповідальності, то ми б скоріше цю війну виграли б і скоріше сформувалась би нація, бо робиться вона під тиском Путіна, загарбника. Нас завжди це турбувало, ці історичні відносини між Україною та імперією, яка завжди вигравала. Варто згадати лише Гайдамаччину. Зараз ми отримуємо невелику перемогу завдяки допомозі Європи, яка стала на нашу сторону із всім світом. Раніше такого не було. Швидше на нас ніхто і уваги не звертав. І зараз ці санкції працюють, стримуючи при цьому Путіна, який так чи інакше вже давно б дійшов до Києва, маючи таку величезну армію. Але Європа теж не буде допомагати, якщо ми не будемо проявляти волю. Якщо не будемо говорити, що готові стояти до останнього, незважаючи допоможете ви нам чи ні. До того ж, всі ФМ говорять російською мовою, навіть деколи складається враження, що не зрозумієш, чи це ми говоримо чи наш загарбник.

Але все ж таки, певні кроки робляться з приводу телебачення та радіомовлення.

Робляться, але з величезним опором. Не так давно був прийнятий закон про сімдесяти відсоткове україномовне телебачення. Але я кажу, еволюція – це доволі довгий процес і найголовніше те, що її не можливо робити насильно. І вона повинна бути персональною, де кожен має розуміти, що це моя держава, моя економіка, моя музика, моя культура. І я хотів, щоб навколо мене такі люди існували. Як раз Kozak System не бідкається на цих людей. В нас працюють і письменники, і художники, і військові, і спортсмени, і ми всі разом намагаємося виконувати цю роботу.

Я так розумію, що Kozak Systemце не конкретний гурт, це система в системі.

Так, це група однодумців, де своя дивізія, цінності, орієнтири, кумири, свій шлях. Ми робимо різні речі, і співаємо пісні про кохання, філософські, актуальні. І основою нашого життя є не лише патріотизм, адже ми справжні патріоти, але й еволюція людини в конкретному контексті. Ми по-справжньому висвітлюємо болючі теми і показуємо те, як би вийшли з тої чи іншої ситуації. Тому Kozak System – це така система цінностей, яка вміщає в собі абсолютно все.

Що зараз у вас на порядку денному?

На порядку денному у нас літо і те, що пора фестивалити. Ми цього року зіграємо на багатьох фестивалях в Україні, щоб показати обкатку всіх пісень, які записували зимою. Також будемо виступати в Польщі, Америці з Оксаною Мухою та Василем Попадюком.

Ви кожного року їздите виступати за кордон, чи змінилося там ставлення до України?

Ставлення до України може змінитися тільки тоді, коли вона буде показувати своє ставлення до себе. Люди всюди одинакові, і кожен турбується лише про себе, про свій добробут, про своє виживання, свою економіку та свою країну. В межах своєї культури, своєї обізнаності, інтелектуали цікавляться, і вони бачать, що наша країна має подвійні стандарти, нерозставлені акценти, яких би вартувала правдивість. Я вважаю, якщо ми з вами відчуємо певні зміни в Україні, то це відчують й іноземці. Три, п’ять відсотків населення кожної країни є так званими пасіонаріями, тобто тими, хто приводить країну до змін, тими, хто рухає націю вперед. І саме ці відсотки цікавляться нами. Безперечно, ми маємо хороші стосунки із поляками, які впливають на процеси в Україні. Ми часто граємо в Польщі на серйозних, знакових форумах, фестивалях, концертах. Тому треба витягувати руки з кишень і йти один одному на зустріч з чистим серцем та відкритою душею.

За що ми воюємо?

В першу чергу ми воюємо за незалежність. В другу чергу – за демократію та її цінності. До часів, коли так званий президент України Янукович, якого я не вибирав і навіть думки не мав, що такий невіглас може стати президентом такої потужної нації, Україна не була незалежною країною де-факто. Починаючи від олігархії, закінчуючи кожною адміністративною будівлею, в країні сиділи та працювали представники Російської Федерації. І це було за часів Кучми, Кравчука, проте з’явився лідер - Чорновіл, який міг це змінити, його одразу вбили. З’явився Віктор Ющенко, якому не вистачило ні команди, ні сили волі щось змінити, тому його зняли. Тоді прийшла російська команда, властителів цієї країни. Так було ще з часів Київської Русі, адже наша країна завжди була залежною від Росії, від московитів. І тоді стався майдан, який був зроблений волею народу і збирався проти свавілля чиновників, які хотіли перетворити нас в рабів. Народ вийшов і цей ком почав котитися дуже серйозно, набрав обертів, заразив всю країну, і країна фактично стала на боротьбу за незалежність. З цього часу вся ця російська влада втекла і прийшла тимчасова влада з тих, хто був більш-менш на майдані активним. Це не ми цю владу делегували, це так звані активісти. І з того часу почалась війна на сході, бо Російська Імперія не погодились з таким станом речей і захотіли вернути назад Україну в поле своєї діяльності. На сьогоднішній день, не звертайте уваги, хто керує нашою державою, адже зараз один президент, завтра інший, а зробіть так, щоб ви самі мали вплив на свою долю, а не Президент. Українці можуть консолідуватись, коли їм важко. Вони збираються і скидають будь-яку владу чи керівників, які їм не подобаються. Продовжуйте в цьому ж русі! Деякі країни боряться за свою незалежність аж 25 років, наприклад як Ізраїль. І ця високо розвинена країна тримає одну з найкращих армій світу та продовжує бути оточеною безліччю ворогів. Українців чекає та сама ситуація. Цей ворог, який в 5 разів масивніший ніж ми кількістю зброї та воїнів. І нам, українцям, ще довго треба буде боротися, а головне не впадати в песимізм, як хтось із правителів щось не так вирішує. Ми реагуємо, ми вирішуємо, як робити, і ми робимо те, що хочемо. Ось формула нашого з вами існування!