«У нас глухе суспільство щодо жінок», - представниця ООН в Україні Катерина Литвиненко

«У нас глухе суспільство щодо жінок», - представниця ООН в Україні Катерина Литвиненко

В ефірі програми «Ранкова кава» фахівець з адвокації та комунікації ООН «Жінки в Україні» Катерина Литвиненко та актриса Римма Зюбіна розповіли про роботу над виставою «Нові шрами». Цей спектакль підготували в межах всесвітньої кампанії «16 днів активізму проти проти ґендерно зумовленого насильства» «Дикий театр» та ООН в Україні. Це не тільки спектакль на основі реальних трагічних історій, а й інтерактивна вистава-гра, де кожен може обирати дії героїнь і змінювати сюжет.

 

Анастасія Сіроговська: Як виникла ідея такого проєкту?

Катерина Литвиненко: «Нові шрами» - це друга ітерація вистави «Шрами». Щороку 25 листопада стартує кампанія «16 днів активізму проти гендерного насильства». І вистава є елементом такої кампанії проти насильства щодо жінок та дівчат. Торік ми були з виставою у 7 містах, її побачили понад 3 тис. глядачів. Цьогоріч робимо виставу телевізійною і онлайн. Саме 16 днів обрали тому, що кампанія триває з 25 листопада до 10 грудня – Дня захисту прав людини. Весь цей час громадські організації, ООН-агенції, різні партнери підтримують ініціативу під помаранчевим кольором і розказують свої історії про масштаб проблеми в Україні. Цього року, окрім вистави, буде багато активностей в соцмережах.

Анастасія Сіроговська: Наскільки я знаю, такі акції проводять із 1991 року. І весь цей час помаранчевий був кольором кампанії. Чому саме жовтогарячий?

Катерина Литвиненко: Так. Жіночі організації ініціювали таку акцію у 1991 році, а Генсек ООН її підтримав, тому це стало також великою частиною роботи ООН. Це оптимістичний колір, який символізує майбутнє без насильства проти жінок.

Анастасія Сіроговська: Чому ця тема стала особливо актуальною під час пандемії?

Катерина Литвиненко: Насильство щодо жінок має багато різних форм: психологічне, економічне, сексуальне. І в «Нових шрамах» ми це показуємо. На жаль, в Україні це масштабна проблема. 80% жертв зґвалтувань – це жінки, 78% потерпілих від домашнього насильства – теж жінки. А під час пандемії жінки опинилися замкнутими з кривдниками. За 9 місяців 2020 року зареєстровано понад 157 тисяч звернень щодо домашнього насильства. І це лише в МВС. Факти насильства дуже часто замовчуються. Лише 10% жінок, які пережили насильство, звертаються до поліції.

Анастасія Сіроговська: Про що вистава і як вона створювалась?

Римма Зюбіна: Я знаю, що таке домашнє насильство, тому що мою подругу вбив її чоловік. І це не якісь бомжі, а люди мистецтва. Є такий притулок, де жертва домашнього насильства може перебувати 3 місяці. За цей час вона має знайти собі роботу і житло. Черга в цей заклад, особливо під час карантину, шалена. Вистава документальна, в ній немає жодної вигаданої історії. Моя героїня 26 років не мала ключів від квартири. Чоловік моєї героїні, Варвари, возив її і двох доньок на полігон, де розстрілював свинячі голови. Це був такий собі показовий виступ, попередження, як він каратиме невдячних свинок. Щоб зіграти роль, мені потрібно її полюбити. І так важко, як ця Варвара, мені навіть не давалась Марія Стюарт, бо я не можу зрозуміти, чому ця жінка все терпить.

Катерина Литвиненко: У спектаклі піднімаються важливі теми, бо жінкам, які зазнають насильства, іноді здається, що немає виходу та іншого шляху. І ця вистава показує, що вибір є. Також у виставі розглядається соціально нормалізована тема звинувачення жінки. Адже зазвичай у суспільстві провина чоловіка замовчується. Тож розмовляйте, чуйте, дивіться. Заплакані очі завжди видно. У нас глухе суспільство із дуже стійкими стереотипами щодо жінок.

Римма Зюбіна: У нас в спектаклі піднята також проблема дитячого насильства. Бо це коріння. Якщо дитину змалечку ображають, то вона сприймає це як норму життя. Зачіпається у виставі і питання сексуального насильства над дітьми. Багато історій, коли трагедії трапляються під дією алкоголю, адже тоді знімаються всі гальма. І це зламані долі. Тому ми маємо займатися самоосвітою. Зараз на цю тематику багато книжок, програм, роликів в ютубі.

Катерина Литвиненко: Створені безкоштовні ресурси для жертв домашнього насильства. Здебільшого це телефонні гарячі лінії. Можна подзвонити на 102. Урядова гаряча лінія – 1547. Також національна гаряча лінія за підтримки ГО «Ла Страда» – 16-123. Також є діджитальні ресурси. У МВС та Нацполіції, наприклад, чат-бот «Поліс хелп бот». Більше інформації знайдете на нашому веб-сайті scars.org.ua.

Анастасія Сіроговська: Скільки історій буде висвітлено у спектаклі?

Катерина Литвиненко: Ми зібрали історії понад 60 жінок, які потім стали виставою. У спектаклі вони, звичайно, поєднані. Торік, коли ми їздили містами України з попередньою версією, спілкувались з аудиторією. Багато людей казали, що вони думали, що буде щось безпросвітне, але виходили звідти з відповіддю, надією, що рішення є. Ця вистава навчає розрізняти види насильства, і тут є вихід.

Анастасія Сіроговська: Де можна переглянути виставу?

Римма Зюбіна: Подивитись виставу можна 25 листопада о 20:00 в Центрі Довженка. Є рестрація на сторінці «Дикого театру». Треба викласти своє фото з чимось помаранчевим, таким чином ви можете зареєструватись. Також ви можете о 21:00 через сторінку «Дикого театру» дивитись наш інтерактив. І це історія з різними варіантами вирішення.