20 лютого на Майдані емоцій вже не було, лише бажання відстояти своє – майданівець Віталій Кузьменко
Революція гідності, яка розпочалася 21 листопада 2013 року, у лютому досягла свого апогею. 20 лютого загинули 48 активістів, ще 157 зазнали травм. Віталій Кузьменко теж був поранений, але повернувся на Майдан, адже прагнув європейського майбутнього для України. Про ті події, найдовшу у своєму житті ніч та подальшу службу у ЗСУ він розповів на Армія FМ.
Студентом пішов на Майдан, адже не хотів жити в російській матриці, зауважує Віталій Кузьменко.
– Вийшов за проєвропейське майбутнє. Я не хотів жити в країні без перспектив, окрім як проросійської моделі держави. Я та мої друзі не хотіли жити в країні, яку намагались побудувати за президентства Януковича.
Жорстоко побитий «беркутівцями», Віталій Кузьменко потрапив у лікарню зі струсом мозку та переломом руки, але все одно повернувся на Майдан. Події 20 лютого 2014 року згадує так:
– Для мене це був один довгий день з 18-го по 20 лютого. Не було сил на емоції. Тоді вже багато людей загинуло, і було єдине бажання – відстояти своє. Вже коли втік тодішній уряд разом із Януковичем, відійшли міліцейські підрозділи, зрозумів, наскільки пощастило вижити у тих подіях. Під кулями ти не відчуваєш страху, просто робиш, що треба, йдеш туди, де треба допомогти, не звертаєш увагу, що поряд щось палає, виносять поранених.
Як розповів Віталій Кузьменко, чимало знайомих по Майдану з початком війни росії проти України пішли в армійські підрозділи.
– Під час Революції гідності сформувалось декілька волонтерських груп, які надавали медичну допомогу на самому Майдані, були клініки у комунальних закладах, які допомагали пораненим. Сказав би, що тактична медицина в Україні бере початок власне з подій Революції гідності, тому що багато не тільки учасників революції, а й медиків Майдану взяли потім участь у бойових діях.
У 2014 році, після вторгнення росії в Україну, долучився до добровольчого підрозділу, ділиться Віталій Кузьменко.
– Долучився влітку 2014 року до добровольчого підрозділу, який в процесі формування став частиною ЗСУ. Мені пощастило пройти повноцінну підготовку, перш ніж вирушати в зону АТО. Тож для мене події в зоні бойових дій після тренувань були не такими складними, як для людей, які ще вчора були цивільними.
Служив із літа 2014-го до весни 2016 року, а потім звільнився в резерв. І фактично два роки тому знову повернувся до війська, ділиться Віталій Кузьменко.
– Друга «каденція» у війську для мене почалась 24 лютого не відразу в Збройних Силах, але як для киянина війна почалася з першого дня. З групою ветеранів ми для себе визначилися, як будемо діяти в разі повномасштабної війни. І спочатку були не в армійських підрозділах, але ближче до літа 2022-го вже воювали в складі ЗСУ.
Про завдання, які виконує зараз, розповість після перемоги, каже Віталій Кузьменко, і застерігає військових від надмірної публічності під час війни.
– Важливо мінімізувати військовослужбовцям інформацію про себе, свої підрозділи, їх перебування, особливо в медіа чи соцмережах. Дивно, коли знайомі викладають у фейсбуку інформацію про посвідчення УБД, нагороди. Противник дуже цікавиться персональними даними військовослужбовців, прагне прив'язати їх до підрозділів, щоб потім слідкувати за їх рухом.
Як і кожен військовослужбовець нині, виснажений до тла, але додає сил бажання вигнати росію зі свого дому і повернутися до звичного ритму життя в незалежній Україні, зазначає Віталій Кузьменко.
