Коли окупанти нас вишикували в шеренгу, ми попрощалися з життям – директорка мелітопольської школи

Попри тиск та залякування незаконної влади, вона відмовилася навчати дітей за програмами окупантів. В ефірі Армія FМ директорка однієї з мелітопольських шкіл Анжеліна Коваленко розповіла, як пережила російський полон та як їй вдалося налагодити онлайн-навчання для українських школярів.

24 лютого Мелітополь почали бомбардувати, а 25-го вранці вже зайшли танки рф, пригадує початок широкомасштабного вторгнення Анжеліна Коваленко.

– 24 зранку ми повідомили батьків, щоб не відпускали дітей до школи. Найперше, перевірили укриття, щоб можна було приймати людей, мешканців мікрорайону, у яких не було можливості сховатися від обстрілів. Так зустріли окупацію Мелітополя.

Перші два-три тижні освітян не чіпали, але потім у школи почали приходити окупанти з вимогами відновити освітній процес, розповідає Анжеліна Коваленко.

– Усі директори, 21 заклад освіти у Мелітополі, трималися як могли. Але потім нам наказали з’явитися 31 березня на нараду, а в разі відмови будуть вжиті заходи. Ми вирішили написати заяви про звільнення за власним бажанням, бо відновлювати в таких умовах освітній процес ми не могли. До того ж нам пропонували навчати за російськими програмами.

Після відмови поновлювати освітній процес окупаційна влада застосувала тиск на вчителів, каже Анжеліна Коваленко.

– Того самого дня, 31 березня, за мною прийшли військові з автоматами. Мене привезли у гараж, він був дуже холодний. Єдине, що заспокоювало, що там було ще 3 моїх колег. Ми підтримували один одного, так вдалося пережити ці складні дні.

В холодному гаражі, де було два стільці на п’ятьох, довелося просидіти понад дві доби, ділиться вчителька.

– Не було куди сісти, не було води. Ми чули, як катували у сусідніх приміщеннях чоловіків. І це було дуже лячно. 2 квітня нас забрали, закрили нам очі і вивезли за місто. Висадили в полі. Ми не знали, куди нас везуть і навіщо.  Коли нас вишикували в одну шеренгу, ми вже попрощалися з життям. Та нам дали води, зачитали вирок і сказали, що ми відмовилися від співпраці, тому вважаємося депортованими й повертатися до міста нам не можна. Нас відпускають, тому що українська сторона від нас відмовилася і не захотіла нас забирати.

Після цього директори шкіл почали виїздити з Мелітополя, каже Анжеліна Коваленко.

–  Так було з нами чотирма. Я думаю, це було профілактичне залякування. Всі директори почали виїздити з Мелітополя.

Нині школа перелаштувалася на дистанційне навчання, розповідає Анжеліна Коваленко.  

– Наші учні зараз по всьому світу: і в Україні, і за кордоном. І ми організували таким чином навчання, що діти можуть виходити на уроки, а можуть навчатися синхронно. Тобто всі навчальні матеріали, конспекти викладаємо на певних носіях і діти працюють з цими матеріалами, складають тести.

Вчителі та дирекція школи зробили все, щоб діти змогли здобувати освіту за українськими програмами, каже Анжеліна Коваленко.