Тримати свою долю в своїх руках – це одна із рис нашої державності
Про громадянські акції протесту «Україна без Кучми» як предтечу Помаранчевої революції, а також про те, чому Віктор Ющенко не зміг стати справжнім лідером для українців та якою була б Україна, якби акції громадянської непокори зазнали краху – на Армія FМ розповів історик, військовослужбовець Збройних Сил України Олександр Алфьоров.
Помаранчева і Революція гідності стали закономірним наслідком волелюбного характеру українців, зазначає історик.
– Нам, українцям, пощастило, що наш характер такий, що ми здатні керувати своєю свободою, своїми законами. В росії такі майдани неможливі. Майдани демонструють нашу волю, характер та, зрештою, інкорпорацію суспільства в політичні явища.
Як розповів Олександр Алфьоров, теж свого часу був учасником революції.
– У 2004 році був керівником служби безпеки організації «Чорна пора», одночасно очолював страйкком історичного факультету університету Драгоманова. Піднімали студентів. А перед цим я керував громадською молодіжною організацією. Робили концерти, щоб гуртувати молодь.
Після численних акцій «Україна без Кучми» Помаранчева революція була закономірною, каже Олександр Алфьоров.
– Були величезні мітинги, але не вистачало Помаранчевої революції. Тут ми повторюємо ситуацію з 2013 роком, коли перед Революцією гідності були – український, податковий, якийсь іще майдан, але необхідний був революційний момент, який би дав великий вибух. Помаранчева революція стала цим вибухом, до якого була залучена вся українська громадськість, а не тільки якісь політичні групи.
На думку експерта, під час Помаранчевої революції Віктор Ющенко прагнув оновлення України, водночас його команда не була готова.
– Він домагався оновлення України. Його проєкти, наприклад з відновлення Батурина, історичні проєкти, демонстрували в ньому державника з величезною бажанням відновити економіку після космічного занепаду, історичне минуле. Водночас команда Віктора Ющенка була абсолютно не готова до такого поняття, як державництво.
Кучма не наважився силою розганяти Майдан, адже розумів силу наслідків, зауважує експерт.
– Кучма сам був переконаний в тому, що силовий розгін майдану не віщує нічого доброго. Зрештою, його двополярна політика, коли він дивився і в Європу, і на Росію. Кучма йшов як чиновник із великим історичним бекграундом. Перед ним Кравчук пішов так само достатньо спокійно. Кучма розумів, що на Україну дивиться світ і не бажав бути злочинцем в очах політичної еліти України й світу.
Протидія українській революції з боку росії у 2004 році була ще досить слабкою з кількох причин, наголошує експерт:
– Путін четвертий рік при владі. Тільки закінчилися війна з Чечнею, 2000 рік він закінчує другу Чеченську кампанію. Росія в режимі внутрішнього закріплення кремлівської архітектури. Влада Путіна ще не настільки потужна, щоби адміністративно воювати з Україною. У 2004-му Путін не ліз ще нікуди, а от в 2006-2007 починаються газові війни з Україною, потім 2008 рік – це Грузія. Вже починаються розмови про небратні народи.
Сценарії поразки революцій в Україні неможливі, запевняє Олександр Алфьоров.
– Такі сценарії неможливі по наших ментальних, історичних зрізах. Але якщо вже прогнозувати, то ми перетворились би на Білорусь. Де б правила поліцейська еліта, чиновників, при владі був би 90-річний Кучма. Та хочу сказати, що це не наш характер, не наша ментальність, ми ніколи не будемо колонією на кшталт Білорусі.
