Ветерани з інвалідністю настільки круті, що саме формулювання інвалідності, мабуть, треба переглянути, – військовий психолог

Про недоречні фрази при спілкуванні з ветеранами та ветеранками, які мають інвалідність, про кращі способи висловити вдячність та етику взаємодії на Армія FМ розповів військовий психолог Андрій Козінчук.

При спілкуванні з військовими, які мають інвалідність, одне із базових правил – ніякої жалості, каже Андрій Козінчук.

– Жалість робить людину слабшою, кволішою. Але й применшувати також не варто. Поводьтеся, як з іншими. Не треба нічого робити за цих людей. Наприклад, якщо людина на милицях встала, то підійдіть і попросіть дозволу допомогти. І тільки з дозволу це робіть. Звісно, треба попрацювати також з дітьми, щоб вони не тикали пальцями, не кричали, що он дядя без ноги пішов.

Найкращий спосіб інтеграції ветеранів та ветеранок з інвалідністю у соціум  – можливість вести повноцінне життя, зазначає військовий психолог.

– Ми так боремося за інклюзивність, щоб люди з інвалідністю вели такий же спосіб життя, як і фізично повносправні. Як тільки вони будуть мати таку змогу,  їхня адаптація до соціуму буде миттєва. Зараз я дивлюсь на людей, в яких немає якихось частин тіла, як вони працюють.. наскільки вони круті, то питання самого формулювання інвалідності, мабуть, треба переглянути.  Але це точно мають робити самі люди з інвалідністю.

Подякувати ветерану з інвалідністю можете фразою «Дякую за службу» або жестом, приклавши долоню до серця і кивнувши головою, зазначає Андрій Козінчук.

– Тобто всі ці жести, які доречні для звичайних військових, так само доречні й для людей з інвалідністю. Наприклад, у людини немає ноги, це ж не означає, що вона випала зі світу. Такі люди подорожують, працюють, заводять сім'ї. Візьмемо Олександра Терещенка, який з одним оком і без двох рук уже дві книжки написав і водночас був заступником міністра ветеранів. Тому жалість лишіть при собі.

За словами психолога, величезну роль в реабілітації людей ветеранів з інвалідністю відіграють рідні. І тут важливо не перейти грань до надмірної опіки, а саме додати снаги.

Найперше слід зазначити, що рідні дуже часто прагнуть робити щось замість ветеранів. І це велика проблема саме рідних, що вони свою вину в цьому вбачають, що відпустили на війну або мало піклувалися. Добре, коли рідні не заставляють цих людей щось робити, а пропонують, дають сили.

Підтримуючи свого героя, зазначає психолог, близьким варто дбати й про свої «енергетичні батарейки»:

- Рідні часто грають роль. Вони такі веселі усміхнені разом зі своїм ветеранам, але не відпочивають, аби набратися сил, тож рано чи пізно вони вигорають. Мій меседж родичам військовослужбовців чи ветеранів з інвалідністю: крім того, що ви турбуєтесь дуже сильно про свого родича, потребуйтеся і про себе.

Якщо ж ви стали свідком, коли ветеран агресує в публічному місці, варто мати на увазі, що його емоції спрямовані швидше за все не на вас особисто, наголошує Андрій Козінчук.

– Ветерани агресують, коли відчувають небезпеку. Ця небезпека може бути дуже суб'єктивна: мало простору, багато людей, брак повітря або якийсь флешбек з війни.  Як військовослужбовці реагують на небезпеку? Обстріл - сховалися в безпечне місце, а потім дали відповідь. От тут і йде така ментальна відповідь. У жодному разі не сприймаєте це на свою адресу. Ви можете сказати: «Я на твоєму боці, друже». І ще, викиньте зі свого життя слово «заспокойся». Це слово ще ніколи й нікого не заспокоювало.

У нашому житті трапляється чимало епізодів агресивної поведінки, але підвищена увага саме до армійців, і цьому є пояснення, каже військовий психолог:

– Агресії в житті дуже багато не тільки від військових: бабуся, який відкрили вікно літом в маршрутці, невдоволена жінка в черзі й так далі. Військові тригерять, тому що хто зараз найзгадуваніший, у кого найвищий рейтинг по довірі  - це Збройних Сили України.

Як зауважив Андрій Козінчук, в історії були випадки масової агресії ветеранів проти суспільства, але за певних умов:

– Слід зазначити, що масова агресія ветеранів проти свого суспільства була тільки в умовах, коли військовослужбовці поверталися, програвши свою війну. Говорю про «радянський» Афганістан і про «американський» В'єтнам і після Чечні в росії. Вони програли війну й агресували, тому ми не маємо права на програш, нам тільки перемагати!